Актор «Мамахохотала» Олег Маслюк: Дуже незвично, щоб мене запрошували на побачення
Якби це було шоу « Мамахохотала », ми б сказали, що під час бесіди з Олегом Маслюком насміялися вдосталь. Хоча в житті він - дуже привабливий і сором'язливий хлопець. Такі в нинішньому житті зустрічаються рідко.
«КП в Україні» зустрілася з гумористом напередодні прем'єри «Бурштинових копів», яка відбудеться 7 жовтня. Тому говорили ми і про кіно, і про зйомки шоу «Мамахохотала», яке ви можете дивитися на НЛО TV, і про роботу, і про друга-депутата, і про особисте, звичайно ж.
За паспортом народився в Києві, а фактично - в Яготині
- Олеже, ви народилися в День Незалежності нашої країни. Як любите проводити цей день?
- Чесно кажучи, я до свого дня народження не ставлюся як до якоїсь глобальної і важливої події. Тому цей день у мене завжди спокійно-святковий.
- Буває, на свята концерти припадають.
- У « Мамахохотала » в цей день не було концертів. В основному в цей день всі співають (сміється). Чомусь на День Незалежності всі більше до пісні схиляються.
- А спокійно-святковий - це як? Без гучного застілля?
- Намагаюся в цей день просто більше побути з родиною. Друзям завжди кажу так: «Давайте відсвяткуємо трохи пізніше». Але потім починається вересень, і всі просто забувають (сміється).
- Хто ваша сім'я - розкажіть. Коли читала про вас, то навіть в графі, де народився, було зазначено дуже широко - Україна.
- Моя сім'я - це мама, її звуть Світлана, і сестра Вероніка, вона молодша за мене на 4 роки. З татом ми менше спілкуємося, він живе не з нами.
- Ви з сестрою близькі?
- Ми близькі один одному люди, але хотілося б бути ще ближче. Намагаюся бачитися з родиною якомога частіше, і всі сімейні події намагаємося святкувати разом.
- Вони теж живуть в Києві?
- Так.
- Ви тут народилися?
- Це взагалі цікава історія. За паспортом місце народження у мене - Київ. Але народився я в Яготині. Перед пологами мама поїхала до моєї бабусі, тобто, своєї мами, в село. І тут - я! (Сміється). Її привезли в райцентр, там вона народила, але зареєстрували мене в Києві. Тому за паспортом я народився в Києві, а фактично - в Яготині.
- Повертаючись до дня народження, можете згадати свою найзапальну вечірку?
- Років 10 тому, я тоді вже закінчив школу, ми з друзями пішли святкувати на дві ночі з наметами на річку. Було весело - фантастична гроза, вона нас не дуже лякала, ми купалися, співали пісні, це якщо розповідати культурно. Але як я потім збирав всіх по частинах через два дні - це історія ще веселіше!
Напевно, чим більше ми дорослішаємо, тим стаємо веселіше трошки в іншому контексті. Якось не так багато вже собі і дозволяєш! Якщо 10 років тому ти міг зробити на вечірці якусь дурню, кажу зараз в хорошому сенсі слова, то цього ніхто б і не помітив. Зараз вже все сприймається по-іншому.
- Це зворотна сторона популярності? Можна ж так погуляти, що на наступний день ти - герой соцмереж і преси. Або просто з віком вже складніше дуріти?
- Скоріше, друге. Теоретично потенціал є, практично його вже менше.
Хоча бувають дні, коли все складається - і дуже гарний настрій, і весело, і легко. А, буває, просто зустрілися, посиділи, поговорили - і теж прикольно.
- Колеги як привітали? З гумором підходять до процесу або ж, як показує практика, в житті не так буває весело, як на сцені?
- У нас при кожній зустрічі в спілкуванні є і жарти, і прикольчики. У день народження хтось душевненько вітає, хтось - з прикольчиком. По- різному. Головне, що всі вітають, - це приємно.
У нас є робоча група в телеграмі, і хто першим бачить, що у когось день народження, пише привітання, а далі починається караван стікерів.
- Але стікери - це не дуже душевно, як на мене. А словами пишуть?
- Приємні слова - це вже в особистих розмовах. Хтось обмежується стікером, значить, настільки я заслужив. Але хтось пише якісь слова, а хтось може і зателефонувати.
З колегою Євгеном Яновичем на концерті «Мамахохотала». Фото: НЛО TV
Похід Роми Грищука в політику мене не шокував
- У вашого ексколеги і друга, нині депутата Романа Грищука день народження був слідом за вашим, 27-го. Вітали? Були на святі?
- Вітав, був - це всі відповіді на це питання (сміється).
- Чи продовжуєте спілкуватися?
- Звісно. Ми ж стільки часу разом працювали! І якщо людина пішла в політику, то що - все ?! Студія « Мамахохотала » - одне з глобальних дітищ Романа Павловича Грищука. Буду вже так його називати. І я - один з дитинчат цієї структури, тому втратити зв'язок ми не можемо (сміється).
- Що подарували?
- Ромчик на свій день народження зробив флешмоб. Сказав, що йому не треба ні подарунків, ні квітів, ні уваги, як співається в одній пісні. Йому захотілося полагодити годинник, який висить на Майдані Незалежності і який не працює, напевно, з того самого часу, як його там встановили. Він відкрив збір і всі, хто хотів його привітати, скидалися на годинник для Києва, хто скільки міг. Ось такий молодець Роман Павлович Грищук.
- Як особисто ви сприйняли його похід в політику? Це стало для вас несподіванкою?
- Для мене це було несподіваною, але не якоюсь шокуючою новиною. Рома завжди, ще зі студентських часів, був дуже амбітним хлопцем - займав всі провідні адміністративні молодіжні посади в університеті, я не дуже розбираюся в їх назвах, в тому числі керував і КВК.
І от кілька років тому випав такий шанс, що у Верховній Раді можуть з'явитися нові обличчя, молоді, які раніше б туди не пробилися. І, знаючи Рому, я розумів: «Якщо дається такий шанс, потрібно їм скористатися». Тому, так, це була несподівана новина, але шоком вона для мене не стала.
- Скучаете за ним?
- Звичайно, нудьгуємо. У студії «Мамахохотала» всі гвинтики завжди на своїх місцях. Тим більше, він був, скажу так, на керівній посаді з елементами творчості. Рома був на всіх репетиціях, виконуючи при цьому багато адміністративної роботи. А коли один гвинтик випадає, звичайно, все змінюється. Було непросто, тому що він був душею колективу, всіх об'єднував, у нього всі були молодці.
- Коли він напрацюється в Раді, візьмете назад?
-Звісно! Це навіть не обговорюється.
Єдина складність грати жінок, як зізнається актор, - це носити перуку. Фото: НЛО TV
Екстремальне водіння - поки не наша з Яновичем тема
- У «Бурштинових копах» чим порадуєте?
- Я б сказав, що «Бурштінові копи» - це екшн-комедія про українських поліцейських в умовах поліської бурштинової кризи.
- Ще більше заінтригували. На зйомках хоч весело було?
- Ну, не можу розкривати всі секрети. Треба дивитися кіно, інакше буде нецікаво.
Але, оскільки це екшн, додалося кілька речей, яких я ніколи раніше в житті не робив. По-перше, це сцени бійок. По-друге, мені треба було їздити на машині. Їздити я вмію, але прав у мене немає. Ось така дилема. І мені треба було підучитися в рамках правил безпеки робити маневри - йдеться про екстремальне водіння. Людям, може, нецікаво, але у мене був стрес (сміється).
- Екстремальне водіння без прав?
- Нас готували до екстремального водіння, але після трьох уроків зрозуміли, що, напевно, екстремальне водіння - поки не наша тема (сміється).
- Не ваша з Женею? Тобто, Янович теж не вміє водити?
- Не вміє. Я хоча б в школі закінчував автошколу, а Женя взагалі в перший раз зрозумів, що таке педалі (сміється). В результаті випуску з курсу «Екстремальне водіння» ми були на одному рівні.
- Значить, повинні бути «Бурштінові копи-2», щоб ви встигли освоїти екстремальне водіння.
- Якщо ми це освоїмо, не факт, що будуть «Бурштінові копі-2» (сміється).
- У вас, я помітила, у фільмі інша зачіска - кучерики. Вам зробили хімію?
- Ну як хімію - це магія. Мені потрібно було придумати якусь зачіску, яка б робила мене добрим сільським хлопцем.
- А так ви начебто не добряк!
- Потрібно було ще щось додати. І ось придумали, що прикольно мені було б з кучериками. Половина волосся - моя, половина - не моя, все це магія гримерів.
У мене так завжди: там - лисий, там - кучерявий. Моя зачіска нікого не задовольняє.
- Ви з Женею Яновичем просто зрослися, так би мовити, в кіно. «Інфоголік», тепер ви напарники-копи. Зручно в такій компанії?
- Все чудово. Ми з ним дружимо і іноді бачимося, іноді не бачимося і дружимо. Все класно. З ним приємно і прикольно. Особливо, коли він не психує, тоді Женя - дуже чарівний молодий хлопець.
- І хто кого більше заспокоює? Я так розумію, ви його?
- Я просто менше нервую. Але я, скоріше, не заспокоюю, а можу ще більше роздратувати (сміється). Тому я зберігаю баланс. Він сам вміє заспокоюватися.
- А чим це ви його можете розлютити?
- Можу трошки погіршити ситуацію своїми жартами, прикольчиками.
- Що за ролі у Дар'ї Петрожицької і Аліни Паш?
- У Даші роль, як я її називаю, латентна дівчина героя (сміється). Це любовна історія головного героя Макса, якого грає Женя Янович: спочатку вони постійно лаються, потім, пройшовши через випробування янтарем, вони з героїнею Дашки сходяться. Аня теж поліцейська. І через конфлікт з Женею її відправляють... Далі вже спойлер.
Героїня Даші - з правильних поліцейських, яка прийшла в поліцію за покликанням, потім у неї з головним героєм трапляється конфлікт, але в кінці кінців вони сходяться.
- А Аліна Паш буде вашою дівчиною?
- Хотілося б, але - ні (сміється). Аліна - місцева дівчина, у якої з героєм Жені виникає симпатія. І начебто все повинно бути добре, і Алінка з цим чарівним своїм личком... Але, знову-таки, це не можна розповідати.
На зйомках «бурштинових копів» було весело. Залишається дочекатися кіно, щоб в цьому переконатися. Фото: НЛО TV
Шанувальникам відповідаю в директ
- Готуючись до розмови, я залізла в ваші соцмережі. В інстаграмі у вас останній пост датується 31 грудня 2018 року. Серйозно? Ви ж зірка?
- Хороший був рік! Новорічна фотка (сміється). Розумію, що щось треба робити, щось публікувати, але не можу себе змусити. Особливо складно, коли йдуть і самі себе знімають. У цьому є якась штучність: «Сьогодні - така погода, як вам - норм або не норм ?!». Це ж ніби дихати в банку!
А щось інше, можливо, людям і не потрібно. Це моя якась проблема, розумію, головне - почати, і якось воно далі піде. Але поки почати не можу.
- І де шанувальники повинні читати про свого улюбленця?
- Вони пишуть мені в директ, і я відповідаю. Не всім, звичайно, але відповідаю, скільки можу. А ось наповнювати сторінку контентом - не лежить до цього душа.
- Що пишуть в директ? Дівчата пишуть?
- Пишуть всі.
- І що пишуть? Часто, буває, так: «Привіт!»?
- Ой, я такі повідомлення називаю пастками. Хтось пише: «Не вірю, що це ти, напиши мені щось.» Це теж повідомлення-пастка. Хтось пише, що йому подобається, що я роблю. Хтось пише, що йому не дуже подобається. А дівчата пишуть, ви запитували, приблизно те саме, що і хлопці.
- Вітання?!
- Ну так.
- Як розумієте, чи зав'язувати спілкування з дівчиною? Може, заглядаєте до профіля?
- Та ні! Буває такий день, що я думаю: «А треба, напевно, відповісти на повідомлення». Може, воно людям вже і не потрібно, але я все одно пишу.
- На побачення не запрошували?
- Ні, так на побачення не ходив ні разу. Це дуже незвично, щоб мене запрошували на побачення.
- Можете підійти до дівчини, якщо вона вам сподобається? Або занадто сором'язливі? Виходить, і дівчата чекають, і хлопці чекають, і так - замкнуте коло.
- Я в цьому плані, звичайно, людина дуже сором'язлива і стримана. Наприклад, йти вулицею і підійти познайомитися - це навряд чи. Хоча... Все в цьому житті може бути.
- На сайти знайомств будь-коли заходили?
- Ні ніколи. Може, це і прикольно, але поки це в мій пазл не складається.
- Ми тут говоримо, говоримо, може, у вас вже є та сама дівчина мрії?
- Поки немає.
- Напевно, вас вже дістали цими питаннями, і я - туди ж!
- Та ні! Не те, щоб дістали... Просто я завжди на такі питання туго відповідаю.
Олег - душа компанії. Фото: НЛО TV
Грати жінок - це вже органічно уторований образ
- Грати жіночі образи вам, між іншим, дуже здорово вдається. Як прийшли до жіночої сутності?
- У школі ми пародіювали наших вчителів. А пародіювати жінок у мене виходило найкраще. Потім у нас була команда КВК, де, в основному, були одні хлопці, і всі жіночі ролі діставалися мені. Так все йшло і дійшло до «Мамахохотала».
Я ж показую дівчат 40+. У нас є в шоу три красиві дівчини - Аліса Тункевич, Аня Гресь та Іра Хоменко, і треба їх або сильно старить, що не дуже прикольно, або вдаватися до таких способів і методів - тобто, грати мені.
- Чоловікові складно грати жінку?
- Ні. Єдине, я завжди в перуці, мені завжди жарко і крапельки поту можуть потрапляти мені в око. Це єдина складність. А так це - органічно уторований образ.
- Але у вас простежуються прямо такі жіночі манери!
- Це все спостереження. Коли я показував вчителів - це теж були спостереження.
- Зараз за ким спостерігаєте?
- Зараз менше ходжу по людях, тому якось менше спостережень. Але все одно - їдеш іноді в громадському транспорті, і - все звідти!
- Як розумієте, жарт вийде смішний чи не дуже?
- Поки це не покажеш людям, не зрозумієш. Це дуже складно. У нас в студії є кілька авторських груп, які пишуть жарти, у кожної людини - свій світогляд, свої думки, свої герої народжуються в голові. Іноді не дуже близьке мені те, що хлопці пишуть, іноді - дуже близьке.
Якщо жарт смішний, він у будь-якому випадку спрацює. Але зрозуміти, який з них зайде сильно-сильно, складно, все - методом проб. Буває, робимо постановку, нам всім смішно, а показуємо людям - важкувато заходить. Значить, не зовсім співпав світогляд.
Але є такі жарти, коли ти точно розумієш, що це спрацює.
- Наприклад? Над чим найчастіше сміються?
- Наприклад, фізіологічні особливості людини. І якщо раніше це були табуйовані теми, зараз люди більше над ними сміються.
Але, знову-таки, якщо є грамотно побудований побутовий номер, будуть сміятися і над битовухою.
- До речі, ви Тік-Ток не пробували?
- У нас є Тік-Ток студії, я там пару разів знімався. Але, мені здається, я вже старий для Тік-Тока.
- Вільний час як проводите? Знаю, любите риболовлю.
- Риболовля - це задоволення кудись поїхати, відірватися від землі, виїхати за межі Києва. Коли ще навчався в школі, мене на літо відправляли до бабусі в село до Яготина, ганяв собі там три місяці серед степу широкого...
І так склалося, що я - людина не міського типу. Мені в містах душно. Не люблю величезне скупчення людей. І коли приїжджаю на риболовлю, у мене - свобода, краса, тоді відчуваю себе дуже комфортно.
Люблю пограти в більярд. Граю середньо, але мені подобається. Футбол люблю - і грати, і дивитися.
- Рибалити самі любите або з компанією? Рибку посмажити, наприклад?
- Найцікавіше з компашкою. По-різному може бути. Може бути так, що і з наметами на два дні.
Пам'ятаю, поїхали на риболовлю на три дні кудись під Славутич, а це - недалеко від Білорусі, люди розмовляють з білоруським акцентом складалося враження, що треба б роумінг включити. Думав, ми нелегально перетнули кордон (сміється). Ми там нічого не піймали, але я приїхав додому максимально згорілий і... максимально щасливий.
З Романом Грищуком, коли той ще не був народним депутатом, під час всеукраїнського ранку. Фото: НЛО TV
Житлове питання
- Женя Янович знає, це вже всім відома історія або, так би мовити, жарт, як заробити на квартиру. Вам не розповів?
- Це навіть не жарт, це вже відомий мем. Поки, бачте, не навчив. Я квартиру знімаю.
Начебто і прикольно обзавестися своїм куточком, але мені поки не до цього. Мені багато і не треба. Зручно - поки так.
- Кіт, собака є?
- Ні. Для них потрібен час. Це складно.
ЩО - ЯКЩО ЗАВТРА ЛОКДАУН?
- У «Мамахохотала» були концерти без глядачів. Як артисту на сцені, коли зал - порожній?
- Коли ти працюєш на диван? Я це так називаю. Звичайно, енергетично це складніше, тому що у тебе немає віддачі від людей, які сміються, аплодують.
Ще один нюанс - потрібно робити паузу після якихось жартів, щоб для телеверсії наклали оплески або сміх. А це дуже складно контролювати, коли ніхто не сміється і не ляскає.
Коли ти виходиш і нікого в залі немає, організм автоматично налаштовується на якийсь розслабон. Краще будемо зустрічатися наживо!
