«Паралельні матері» Альмодовара – оптимістична драма про материнство та дух нації
24-й фільм іспанського режисера Педро Альмодовара – це знову повернення до улюбленої теми: про сильних та незалежних жінок, зокрема, про стосунки матері та доньки. А паралельно маестро вирішив торкнутися і більш глобального питання.
У пологовому будинку Мадрида в одній палаті опиняються 40-річна успішна фотограф Дженіс (Пенелопа Крус) та неповнолітня Ана (Мілена Сміт). Об'єднує їх те, що вони обидві - матері-одиначки, обидві в один й той самий день народжують дівчаток.
Артуро сумнівається у тому, що донька Дженіс – це його дитина. Фото: VLG.FILM
Дженіс вирішила розлучитися з батьком дитини, а Ана навіть не знає, від кого завагітніла. І якщо Дженіс повторює долю мами та бабусі, які теж виховували дочок без батька, то в Ани дещо інша ситуація. Її мати Тереза (Айтана Санчес Хыхон) віддала малу на виховання батькові, щоб ніхто не заважав їй будувати кар'єру актриси. Тепер донька та онука під її опікою, але саме в цей момент Терезі пропонують таку бажану головну роль і гастролі всією країною. Тож Ана залишається без материнської підтримки.
Втім, знайомство в лікарняній палаті не проходить безслідно - Ана знову зустрічається з Дженіс, і їхнє спілкування виливається в тісний зв'язок, який дивним чином перевертає життя обох.
Друга головна та дуже знайома нам тема – про загиблих на війні. Рани, що залишилися від Громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років, досі кровоточать. До цих пір безліч загиблих - у невідомих братських могилах. І Дженіс разом із земляками намагаються зробити все, щоб їхні діди та прадіди отримали гідне поховання та здобули спокій.
Синопсис виглядає громіздким і обтяжливим, затискування особистої драми і трагедії всієї нації в одну історію виглядає трохи натужно, але Альмодовар на те й великий режисер, щоб надати фільму легкість, світло і оптимістичність. Розповідь про сімейні таємниці, про кохання, ревнощі, біль втрати та розчарування він наповнює надією, освітленою його фірмовою колірною палітрою.
Яскраві фарби у фільмі – усюди. Насичені кольори – червоний, зелений, синій, жовтий – відіграють найважливішу роль для емоційного забарвлення кожного кадру та стають чи не головними персонажами.
А з важкого військового минулого персонажі, дбайливо зберігаючи пам'ять про загиблих, прямують до кращого майбутнього.
Як і в найсильніших своїх фільмах – «Все про мою матір» та «Високі підбори», Альмодовар звертається до теми втрачених дітей та до наслідків нестачі материнської турботи. І знову повторює: якщо хочете рухатися вперед до кращого майбутнього – то таємниці, хоч би якими страшними вони не були, потрібно розкрити, бажано, не затягуючи, і не боятися їм протистояти.
Зліва направо: Айтана Санчес Хіхон, Педро Альмодовар, Пенелопа Крус, Мілена Сміт, Ісраель Елехальде. Фото: VLG.FILM
Вже звично для Альмодовара, що чоловічі персонажі невиразні і повністю затьмарюються жіночими особами. У «Паралельних матерях» більш-менш значну роль відіграє лише один чоловік – археолог Артуро (Ісраель Елехальде), який допомагає Дженіс знайти поховання прадіда, і він же – батько її дочки. Інші персонажі - жінки - яскраві, неординарні. І знову їх грають улюблені актриси режисера: Россі де Пальма, Джульєтта Серрано та, звичайно, Пенелопа Крус.
Як заявив сам Педро Альмодовар, роль Дженіс - найскладніша за всю кар'єру Пенелопи Крус. У ній поєдналися і особиста драма, і сімейна історія, і історія цілої нації. Таку багатогранність високо оцінили на Венеціанському кінофестивалі та вручили акторці Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль.
Щодо самого фільму «Паралельні матері», то це, безумовно, не найсильніша робота Педро Альмодовара, втім, вона все одно змусить вас плакати. Але це будуть світлі сльози, які приносять мир та полегшення.
Россі де Пальма грає подругу дитинства та начальницю Дженіс – Олену. Фото: VLG.FILM
