Кінокритик Антон Долін повідомив про від'їзд із Росії: Весь світ впав десять днів тому. Ми затавровані
Популярний російський кінокритик, видавець та журналіст Антон Долін виїхав із Росії через те, що керівництво його країни розв'язало війну проти України. Він опублікував у Фейсбуці велику посаду, в якій поділився своїми почуттями. Наводимо його текст повністю.
- МЕНЕ ТУТ НЕМАЄ. Ми поїхали. Причин кілька. Хоча насправді лише одна – злочинна війна в Україні, ініційована керівництвом РФ. Неможливо жити в країні, навіть рідній та коханій, де тобі затикають рота. Особливо для людини, чий єдиний інструмент – слово. А ще я просто не міг дихати московським повітрям, у якому люди продовжували обговорювати плани, дивитися кіно, проводити мистецтвознавчі дискусії, ходити на вернісажі та прем'єри, доки в Україні вбивають та вмирають. Кожна хвилина такого існування підтверджувала очевидне: ти співучасник.
Зрозуміло, від'їзд – привілей. І все-таки вважаю важливим для протоколу повідомити: у нас немає жодних видів на проживання, других паспортів, закордонних робочих контрактів, відкладених грошей (трохи вдалося зняти перед виїздом), та й взагалі «запасних аеродромів» та «перспективних планів». Дивно, що все свідоме життя я відмовлявся їхати. Хоча звали та чекали. Моя батьківщина - Росія, інший я ніколи не бажав. Але жодної Росії більше немає. Росія – курка із відрубаною головою.
Весь світ звалився десять днів тому. Життя кожної людини, яка живе в Росії, говорить російською або хоча б причетною до російської культури, змінилася незворотно. Просто багато хто (більшість?) ще цього не усвідомили. В українців буде шанс повстати з попелу та руїн, вони стануть лише сильнішими та зможуть – якщо захочуть – забути про перенесені страждання. У нас на забуття не буде ні можливостей, ні права. Ми затавровані.
Десять днів я не можу думати ні про що, окрім війни. Мені важко навіть турбуватися про близьких, бо я постійно думаю про Україну. У мене немає там рідних, але є друзі-українці: чоловік Кіри Муратової, чудовий художник Женя Голубенко, який зараз в Одесі, мій вірний товариш та шляхетна людина Сергій Лозниця, кінокритик та автор «Мистецтво кіно» Наташа Серебрякова (вона у бомбосховищі в Сумах) ), та й багато інших наших авторів та критиків...
Але річ навіть не в друзях. Українці мають рацію, і тому вони переможуть. Рано чи пізно, але неминуче. Власне, вже перемогли. А ми терпимо катастрофу – ні, не економічну та політичну. Це — моральна катастрофа. Безсилля тих, хто виступає проти цієї системи та влади усі 22 роки, лише посилює почуття розпачу.
Я пишаюся, що починав своє доросле життя кореспондентом Ехо Москви. Тоді я висвітлював, ще як інформаційник, вибухи житлових будинків у Москві та другу чеченську війну (яку – пам'ятаєте? – вимагали називати виключно «антитерористичною операцією»). Пишаюсь і своєю причетністю до «Медузи», яка бездоганно висвітлює всі події нинішньої війни.
Як зараз дивитися кіно, думати про кіно, писати про кіно, я не розумію.
Перед від'їздом, виходячи з будинку на поїзд, ми побачили, що двері нашої квартири помітили (див. фото). Сенс ясний: «Ми знаємо, де живе твоя сім'я, стережись». Ідіть знаєте куди, жалюгідні Zомбі? Як сказав поет, "та він і не ховається".
МЕНЕ НЕМАЄ ВДОМА.
Вже виїхавши, прочитав в анонімних ТГ-каналах, що «втік із країни». Причому деталі втечі не залишали сумнівів: мої месенджери зламані. Ну, підслуховуйте і підглядайте, скільки влізе. Я вас не боюсь. Приховувати мені зовсім нічого. Новий номер "Мистецтво кіно" вийшов за день до нашого від'їзду. Прихопив із собою екземпляр. Поки що ми в Латвії на «Артдокфесті». Далі буде видно. Ні війні. PS Вибачте, на коментарі до цієї посади відповідати не буду, недоречні видалятиму.
