Лія Ахеджакова: За мого життя українці нас точно не вибачать
Російська журналістка та авторка ютуб-каналу "Скажи Гордєєвій" Катерина Гордєєва записала інтерв'ю з актрисою Лією Ахеджаковою, присвячене війні в Україні. Публікуємо уривки з цієї розмови.
- У вас ніколи не було думок поїхати з Росії?
- Ніколи. Куди я поїду? Пізно пити боржомі, коли печінка відвалилася. Нехай вони їдуть. Мені нікуди їхати.
- Артисти бояться говорити, щоб роботу не втратити?
- Дехто серйозно вважає, що треба владу захищати. Що влада у небезпеці.
- А що вони мають зробити?
– Рот відкрити. Не на захист влади, а на захист України. У всіх там друзі. І у Києві, і у Харкові. Пологовий будинок розбомбили, і показали тіток, які там у підвалі народжують. Дітей убивають.
- У який момент стався розкол усередині вашого середовища? Ось ви сказали з такою гіркотою про [актора Дмитра] Пєвцова...
– Мені здається, це жорстока помилка. Я Пєвцова давно знаю. Прекрасна, талановита людина. Я не знаю, як це сталося. Я не знаю, як можна так себе зрадити? Заради чого? Заради чого? Не знаю. І ніколи не зрозумію.
- Вам не здається, що ви у меншості?
- Ні, мені так не здається. Все життя, якщо я не в машині і не в метро, йду вулицею і до мене підходять люди. І підходять сказати, як вони вдячні, що це висловлюю. Тому що вони думають так само. І якби їх спитали, вони б про це сказали. І весь час на вулиці, у фоє, коли я йду в інший театр на спектакль, до мене обов'язково хтось підходить із глядачів, щоб обговорити і цю виставу, і подякувати, і за професію, і за якусь роль, але саме головне – за вашу громадянську позицію. Іноді мені дуже незручно? Бо там, моя громадянська позиція, від неї нуль результат. Я ось уже звернулася до артистів і хочу ще раз це зробити: хлопці, не мовчіть, все одно нам хана.
- Як ви думаєте, українці колись вибачать... не Росію, а, мабуть, росіян?
- Моторошно тяжко. А ще з Києвом починаю коли говорити, я плакати починаю і не змикаються ці зв'язки... За мого життя точно не пробачать. І я не прошу. Ну, як Німеччина, 80 років. Але чи зуміємо ми? Ненависть. Ненависть до нас буде.
- А як любов зберегти взагалі?
- Не знаю нічого. Моя справа говорити та не закривати рота. Може я неписьменно говорю, не так треба говорити, не це. Але треба говорити. Мимоволі... За що загинув Мандельштам? За вірші.
Мы живём, под собою не чуя страны,
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где выйдет на полразговорца,
Там припомнят кремлёвского горца.
А далі – його портрет. Тараканні сміються вусища, загинула людина. Ну, він це написав. А це ГУЛАГ, це розстріл. Це страшна, страшна кара.
