22 листопада
Завантажити ще

Олександр «Фоззі» Сидоренко: Головне, коли закінчиться війна, щоб у нас було відчуття, що ми не програли

Олександр «Фоззі» Сидоренко: Головне, коли закінчиться війна, щоб у нас було відчуття, що ми не програли
Фото: Facebook.com/fozzey.metamorefozzey

Футболіст-пісенник зараз став волонтером. Це – про Фоззі. Каски, бронежилети, ліки… Щодня соліст гурту ТНМК намагається знайти і купити нашим хлопцям найнеобхідніше. Нещодавно продав на аукціоні ігрову футболку Романа Зозулі зі своєї колекції – і все на передову.

А от тексти, зізнається, сьогодні писати дуже важко. Тези є, але голова зайнята іншим.

Ми поговорили з Олександром «Фоззі» Сидоренком про війну, музику, літературу і наше майбутнє.

Якщо люди красиво говорять, вони красиво й матюкаються

- Олександре, в одному з ваших останніх постів ви пишете, що треба внести зміни в текст пісні ТНМК «Гранули»: «Мій мозок перебуває у прострації – «пи…ць російській федерації». Людям зайшло. Юрій Великий, наприклад, теж у своїх гумористичних роликах «вчить матюкатися правильно». Звісно, нині без матів інколи ніяк. Матюкатися нині – це природньо?

- Ставлення до мату змінилося з фразою «русский военный корабль, иди на..й». В мирний час всі ми дивилися американське кіно і серіали – вони вже простіше ставляться до цього. Їм важливіше сприймати природність розмови, а не якісь діалоги.

У нас теж були різні пісні з різною лексикою, ми багато років їх не випускали, бо якось здавалося, що це занадто. А потім думаєш: «Якщо є пісня, то з пісні слів не викинеш». І почали ці пісні потрішки крутити. Спротив був, люди казали, що це, мабуть, неправильно. І в нас самих були дискусії з цього питання. А війна – це взагалі проявник. Все проявляється по-іншому. Можливо, ставлення до мату теж зміниться. Я не бачу в цьому проблеми. Якщо люди красиво говорять, вони красиво й матюкаються.

- У вашому вірші «Цвєточкі» теж є міцні слівця. Ви, думаю, багатьох здивували.

- Фагот просив жорстку пісню написати. Я написав жорстоку (посміхається). Але йому вона не зайшла, сказав – ні-ні, це ти якийсь уже овердоз створив. Тому я її виклав у мережу. Якщо комусь текст стане в нагоді, то хай буде.

- Людям сподобалося. Писали у коментарях, що вийшла б гарна пісня, і коли читали текст, навіть уявляли, як ви це співаєте.

- Не знаю. Це ж важко якось оцінювати.

- Якщо пишуть, то от вам і оцінка.

- Можливо, можливо.

- А важко сьогодні щось писати?

- Я якраз вночі намагався ще один текст писати. Але кураж важко спіймати. Подумав, вже якось іншим разом спробую. Відчуття є, тези є, а голова зайнята іншим. До того ж постійно треба щось комусь на щось відповісти. Ти ж спеціально сідаєш писати вночі, щоб тебе ніщо не відволікало, а тобі написали 20 запитань, наприклад, щодо військових шоломів, люди потребують відповіді. А потім ти повертаєшся до пісні і думаєш: «Мабуть, наступного разу». Може, треба сідати вже геть пізно вночі. Важко переключитися. Але це теж треба зробити, щоб зафіксувати відчуття, стан саме цього історичного моменту. Свій, власний.

Музикант продав на аукціоні футболку Романа Зозулі зі своєї колекції, щоб купити бронежилети. Фото: Facebook.com/fozzey.metamorefozzey

Музикант продав на аукціоні футболку Романа Зозулі зі своєї колекції, щоб купити бронежилети. Фото: Facebook.com/fozzey.metamorefozzey

Якою буде країна після закінчення війни, цього ніхто й близько не знає

- 24 лютого одне видавництво мало розглядати вашу нову книжку «Хевіметал». А далі ви поставили таке риторичне запитання: «Не знаю, як бути з літературою та музикою, написаною до війни? Куди це тепер, кому це тепер?». Думаєте, це все не матиме сенсу?

- Так, я тепер трішки не розумію, кому це буде треба. Література про війну – розумію, вона буде мати попит. А література довоєнного часу, в якій йдеться про зовсім інші відчуття, - не знаю. Мені зараз важко уявити.

Ми з гуртом і до виходу альбому готувалися – мали видавати другу частину альбому «Ватра». Він вже був записаний десь на 90%. Але, знову ж таки, пісні, у яких інші теми обговорюються, я теж не зовсім розумію зараз. Треба, щоб більше часу пройшло.

- Про що ваша книга?

- Це історія про переможця талант-шоу. У переможців талант-шоу кар’єра дуже швидка. Вони зразу перебувають на медійному піку, а потім – хтось зачепився, а хтось і ні. Мій герой не зачепився. А це удар після раптової слави.

Герою пропонують знятися в шоу. Колись ми з В’ячеславом Узелковим пробувалися ведучими шоу, в якому люди мінялися професіями. І мій герой стає слідчим. Тобто, знімають історію, як він розслідує вбивство. Потім він пробує написати пісню. В мене вже слоган був, точно, правда, не пам’ятаю, це було два місяці тому – «одне вбивство, єдина пісня, останній шанс».

- Мені, навпаки, здається, що інші історії, окрім воєнних, теж мають бути, щоб війна нас всіх не поглинула.

- Спочатку нам треба вийти з воєнного стану. Зараз все одно все - про війну, крім війни, фактично нічого немає. А як уже шоу-бізнес виходитиме з цього – для мене це загадка, оскільки можу тільки уявити, як нам буде важко долати наслідки економічно. А шоу-бізнес все ж таки залежить від економіки. Якщо економіка працює, якщо у людей є гроші на якісь концерти… Поки важко передбачити, як війна відіб’ється на шоу-бізнесі.

Звісно, у будь-якому випадку ми будемо співати, нам це подобається, це наша справа. Але який це все матиме попит, якою буде країна після закінчення війни, цього ніхто й близько не знає. Якщо хтось каже вам, що знає, мабуть, він або бреше, або планує йти в депутати (сміється).

100 аптечок на тиждень – це був би оптимальний варіант

- Дивлюся на ваші фото, і у вас дуже стомлений погляд. Але от саме на тому, де ви демонструєте, що вдалося купити нові каски для наших хлопців, очі хоч і втомлені, але сяють. Що війна змінила в вас?

- Це коли мені вдається щось комусь довезти. 18 березня відправили перші тактичні аптечки для наших хлопців. В Івано-Франківську кілька людей об’єдналися, щоб збирати тактичні аптечки, оскільки вони дорогі, їх мало, а вони дуже потрібні військовим. І ми вирішили їх збирати з ліків, які поступають до країни. Для них шиють спеціальні чохли. Десь два тижні ми займалися запуском цієї лінії. Вже відіслав перші аптечки і, між іншим, для роти, де служить наш гітарист Ярослав Вєрьовкін - він служить в ЗСУ і займається постачанням необхідного для своєї роти. А оскільки підрозділ новий, у них майже нічого немає.

В ідеалі хотілося б збирати 100 аптечок на тиждень – це був би оптимальний варіант, оскільки попит на них великий, не все доїжджає, не вистачає турнікетів. Волонтерські напрямки діяльності змінюються тиждень від тижня, з’являються нові потреби. Нам поки б хотілося з касками розібратися, касок дуже не вистачає. Бронежилети більш-менш вже випускають у кожному місті, є кілька виробників, з ними простіше. Знаю, що пара-трійка виробництв розглядають випуск шоломів. Якщо в Україні почнуть ще й шоломи виготовляти, буде значно простіше, зможемо переключитися на якісь наступні завдання.

- А як вирішуєте, куди і яка допомога найнеобхідніша? До вас звертаються з проханнями чи як?

- Працюю тільки зі знайомими. Бо випадків шахрайства вистачає. На Харків відправляли, намагалися Чернігову трішки допомогти. Цього тижня треба якусь партію гуманітарки на Полтаву зібрати, тому що вони якось трохи осторонь стоять від гуманітарних маршрутів. А там багато харківських біженців і, вочевидь, не найзаможніших, які змогли доїхали тільки до Полтави. І ресурси самої Полтави вже вичерпані. Тому цього тижня, окрім аптечок і касок, головне завдання - зібрати машину на Полтаву.

- Ви виставили на аукціон футболку Романа Зозулі. Продали вже?

- Так, продали. За 16 тисяч гривень. Ці кошті направили на виробництво бронежилетів.

- Як вона вам дісталася?

- Я збираю футбольну форму, і ця футболка була у моїй колекції, я її отримав у подарунок колись.

- Прочитала у вас слушну думку, що ті, хто під час війни не підіймає ціни на свої товари, незважаючи на шалений попит - від тканини і металу до готелів і консерв, - заслуговують окремого бігборда шани на перехресті. Який би був напис на тому бігборді?

- Люди іноді приємно дивують.

Мама і теща в Харкові, мама гітариста і бас-гітариста теж в Харкові

- Ваші хлопці пішли воювати. Костянтин Жуйков - до Нацгвардії, Ярослав Вєрьовкін - в ЗСУ, Фагот - в тероборону. Ви волонтерите. З хлопцями тримаєте зв’язок? Що вони потребують?

- Костя якраз неподалік від мене, я вчора возив його родину до нього. Бачимося. Постійно щось треба привезти, знайти якесь обладнання і так далі. Яріку аптечки постачаю. Фаготу треба наколінники, налокітники, шолом вже місяць сватаємо, гроші чекаємо. Наш технік Женя Гусак теж в територіальній обороні, але він такий скромний хлопець, що я його як не запитаю, що треба - бронежилети, каски, наколінники, - він завжди каже, що йому не треба. Четверо з нас у війську.

- Як настрій у них? Тримаються?

- Як і всі – тримаються. А хіба є вибір? Як зараз можна не триматися? І що тоді далі буде? Якщо сісти і скролити цілодобово телеграм-канали з новинами – можна з’їхати з глузду і в якусь депресію впасти. А якщо є чим зайнятися, це добре. Під час роботи ти зосереджуєшся на справах. Мені здається, не слід чекати, коли хтось щось зробить. Держава у нас не ідеальна, вона чомусь не готувалася до таких подій, тому ми знову маємо перебрати на себе функції держави. Україна – унікальна держава, адже, наприклад, пам'ятаємо, як у 2014-му футбольні вболівальники, яких боїться увесь світ, перебирають на себе функції поліції у Харкові.

Так само волонтерство часом перебирає на себе функції держави, оскільки держава у нас зайнята. Мені за багато напрямків діяльності буде спокійніше, якщо держава не втручатиметься.

- Ваша мама лишилася у Харкові? Чи їй вдалося виїхати?

- Мама в Харкові, теща в Харкові. Мама нашого гітариста в Харкові. Мама бас-гітариста Кості в Харкові. А в них взагалі будинок на Північній Салтівці, там все рознесено. Але вони не хочуть їхати з Харкова. Не знаю, що з цим робити. Не хочуть. Тому треба поважати вибір тих, кого питаєш.

- 6 квітня у вас був день народження (Фоззі виповнилося 49). Яким цей день запам’ятається? Мені здається, навіть вітати нині не зручно, хоча ніби й треба бажати щось хороше, обіймати.

- Та яке це могло бути свято - родини немає поруч. Є такий пристрій, який здатний викачувати повітря і рідину, щоб запакувати продукти і вони не псувалися. От так і всі наші свята, дні народження ми поки запакуємо, і коли уже всі зустрінемося, дістанемо разом багато свят і будемо наздоганяти.

Фоззі радіє новим каскам, адже наші військові отримають, як каже сам артист, корисне, тверде і міцне. Фото: Facebook.com/fozzey.metamorefozzey

Фоззі радіє новим каскам, адже наші військові отримають, як каже сам артист, корисне, тверде і міцне. Фото: Facebook.com/fozzey.metamorefozzey

Хочеться зустрітися з родиною, з гуртом, зустрітися на концерті

- Зараз якось непристойно говорити російською. І люди самі охоче переходять на українську. Але є випадки, коли роблять гнівні зауваження тим, хто розмовляє російською. Чи на часі це зараз?

- Я сам стикався, бачив такі речі по відношенню до біженців зі сходу, які зараз в Західній Україні. Це штучна проблема. Варто лише згадати, якою мовою було послано російський корабель. Вам напрямок важливіший? Як в тому анекдоті - шашечки чи їхати? Це все не на часі. Мовну проблему розіграють завжди під час виборів. Зараз нам би встояти. Зрозуміло, пріоритетом завжди буде українська, і нам слід змагатися за молодь.

- Ви говорили, що вже давно відправили все російське на Марс. Для тих, хто ще сумнівається, нормально ж без всього цього живеться?

- Якщо людина говорить російською, я з нею переходжу на російську, якщо українською – українською. Я не відчуваю у цьому глобальної проблеми, яка б могла допомогти чи завадити Україні саме під час війни. Для вирішення такого питання треба мати дуже великий обсяг мозку. У мене він замалий для того, щоб я міг сказати – я знаю як зробити так, щоб російська остаточно програла українській.

Українським україномовним музикантам увесь час доводилося змагатися з російськими артистами чи російськомовними українськими артистами. Сказати, що україномовна музика в Україні остаточно перемогла, теж не можна навіть під час війни. Людство не досконале. Але нам робити своє - виробляти свій контент, конкурувати, змагатися. Це правда, яка ідеально лягає в цей контекст.

- Що хочеться зробити, коли закінчиться війна?

- Зустрітися з родиною, зустрітися з гуртом, зустрітися на концерті. Я якраз і пісню збираюся писати про те, що наш світ вже ніколи не буде таким, який був, але давайте щось хороше заберемо до нового життя, яке починається просто сьогодні. Головне, коли закінчиться війна, щоб у нас було відчуття полегшення, відчуття, що ми не програли.