• Головна
• Шоу-біз

Фото: Новий канал

Сьогодні у нас в гостях один із найпозитивніших людей нашого шоу-бізу - Андрій Черепущак, відомий у соцмережах як Галицька Діва. І так думаємо не лише ми, а й всі його «куниці».

Після початку повномасштабної війни, щоб підтримати людей, Андрій почав знімати пародійні скетчі, і настільки полюбився аудиторії, що нині на його нове відео чекають мільйони глядачів.

Тепер він ще й ведучий двох проєктів Нового каналу – «Місто та село», який стартує 27 березня, та «Мамо, ваш вихід!», перший випуск якого покажуть 31-го.

В інтерв’ю Коротко про Андрій Черепущак розповів, як йому зніматися на телебаченні, на відміну від свого блогу, як реагують на його ролики бабуся з дідусем та як ставиться до того, «а що скажуть люди», чи змінила його популярність, що його самого може розсмішити… То ж пішли читати і, як каже наш герой, «жити то життя».

Не полишає мене історія з «пісюсьою»

- Андрію, відтепер ви ще й ведучий на Новому каналі. Але не все дозволено на ТБ, що можна в соцмережах. Багато дублів було на початку?

- Телебачення трошечки відрізняється від соцмереж. Це правда. На ТБ є цензура, я це чудово розумію. Але якщо на зйомках у деяких моментах мене могло «понести» в емоціях, то не зраджував собі й жартував так, як це притаманно мені.

Добре, що є прекрасна можливість вирізати все, що не можна вставити в телевізійний ефір. Тому інколи на зйомках дозволяв собі жарти, які навряд чи вставлять у монтаж випусків.

- Наприклад, в ефірі Нацвідбору на «Євробачення» ви звернулися до Марії Єфросиніної «моя пісюся». Зізнайтеся, отримали догану від «Суспільного»?

- Не полишає мене ця історія з «пісюсьою» (сміється). Цього не було у сценарії! Це я ввійшов в кураж, як то кажуть, і сам по собі вилетів такий жарт. Але він був виключно в позитивному руслі.

Від «Суспільного» мені претензій не надходило. Не знаю, чи був якийсь розбір польотів у них, але до мене не доходило.

- Марія жарт зрозуміла?

- Марія Єфросиніна точно не образилася на жарт, бо дружить і з гумором, і зі мною. Вона все правильно зрозуміла й на ранок наступного дня навіть написала жартома: «Ку-ку! Твоя пісюся» (усміхається).

Взагалі Марійка – моя улюблена ведуча, я її обожнюю. Спілкуємося з нею поза соцмережами і телебаченням, можемо зустрітись на каву. А ще вона мені дуже допомагає ментально. Коли в мене є проблеми чи переживання і потрібна порада, то можу їй написати, і вона точно щиро відповість. Таке було неодноразово. Я за це їй дуже вдячний.

- Ви були ведучим грінруму в Нацвідборі. Ви вже спробували себе у ролі співака, випустивши пісню «Армагедець» зі співачкою LADA. Так і самому до участі в «Євробаченні» недалеко.

- Я ніколи не буду подаватися на «Євробачення», бо не співак і ставати ним не збираюся. Це була просто чудова авантюра. Моя коліжанка LADA записувала пісню і сказала: «Давай зробимо це разом, тому що це пісня про колишніх, а ти завжди обжартовуєш цю тему». Я із задоволенням погодився. Але це одноразова колаборація.

Звісно, не можу зарікатись і гарантувати, що буде далі. Але поки що мети стати співаком у мене немає. Я люблю музику лише слухати.

- За кого з учасників вболівали?

- Це не секрет, що я підтримував свою коліжаночку – гуцулянку, чічку прехорошу FIЇNKA. Агітував за неї голосувати й сам віддав голос у «Дії». Мені подобається її енергетика, пісня для Нацвідбору та загалом як вона розвиває і несе нашу культуру в маси. Це дуже важливо!

Також мені сподобалася пісня гурту MOLODI. Спочатку, чесно кажучи, не відгукнулось. Але вже десь за два тижні до Нацвідбору їх активно почали постити інфлюенсери та артисти, трек траплявся мені кожні дві хвилини у стрічці чи сторіс, і моє вухо закохалось у цю пісню. Врешті у свій плейлист завантажив два треки з Нацвідбору – «Культура» та My sea.

Пробийте в гуглі, як виглядає куниця! Така ж красива, як мої підписниці

- Героїні з реаліті «Мамо, ваш вихід!» підкидали вам теми для жартів у вашому блозі?

- Вони щохвилини мені щось підкидали! Це дуже жива історія. То ж не актори, а справжні прості люди, які не стримували себе в емоціях. Як і я зазвичай.

Поки що ролик на цю тему в мене не створився, але впевнений, що він точно буде, адже мені такі теми дуже близькі і той гумор притаманний. Учасниці проєкту були неймовірні, тому надихнули однозначно. Чекайте!

- В іншому шоу «Місто і село» ви очолили команду селян. І хоча дитинство ваше пройшло в селі, ви розповідали, що вдома витирали лише пилюку, бо забити цвях чи щось подібне - це не ваше. Та цікаво – ви б почистили клітки кролів чи розрізнили, хто зніс яке яйце?

- Так, я тривалий час жив у селі. Великого господарства в нас не було, але тримали курей, кролів, одну свиню, котів та собак.

Я справді не вмію забити цвях. Але це не значить, що я нічого іншого не робив. Вмію та знаю, як правильно зробити будь-що на городі! Для прикладу, прополоти сіянку. Ви знаєте взагалі, що таке сіянка (усміхається)?

Вмію прибирати за свинями чи курми, чистити кролячі клітки. Я все це прожив. Обожнюю село і той колорит!

- Ви звертаєтеся до аудиторії «мої куниці». Чому куниці? Цікаво, бо у Олега Винника - вовчиці, у Андрія Кравченка – цариці. Це якийсь тренд?

- Щиро кажучи, ніякому тренду я не слідував. Слово «куниці» з'явилось абсолютно випадково. І навіть якщо ви мене запитаєте, коли це було вперше, то не згадаю.

Все, що вилітає з мого рота у сторіс, - спонтанно, імпровізовано й не за сценарієм.

Також не пам'ятаю, в якому відео чи сторіс з'явилася фраза: «Пішли жити то життя».

А щодо куниць додам – пробийте в гуглі, як виглядає ця тваринка! Така ж красива, як мої підписниці. Тож передаю вітання всім своїм чудовим куницям.

- Ви стаєте все популярнішим, віднині, як ми вже заговорили, ви не лише в соцмережах, а й на телебаченні. Ніколас Карма цікавиться, скільки коштує ваш лук. Популярність вас не змінила?

- Думаю, що це вам потрібно відповісти, чи змінила мене популярність (усміхається). Як на мене, яким я був, таким і залишаюся. Звісно, щасливий, що в мене збільшується кількість підписників та людей, яким імпоную. Також щасливий, що зміг проявити себе так, що мене помітили та запросили на ТБ. Але, наприклад, як їздив маршруткою, так і їжджу маршруткою (сміється).

Зустрічаю людей на вулиці й завжди обіймаюся з ними. Вони дякують, що дарую їм усмішки, а я - за те, що вони так щиро висловлюються. А ще важливо, що моя аудиторія чемна й толерантна, не заходить за особисті кордони.

Знаєте, я ніколи не вмів себе хвалити. Але от буквально нещодавно, після завершення зйомок проєкту «Місто і село», я собі тихесенько сказав: «Андрію, ти молодець! Я тобою пишаюся». Сподіваюся, що скоро прийду до того, що буду хвалити себе вголос, бо це важливо. І бажаю всім вчитися цього, бо кожен з нас точно талановитий і вартий.

- Здається, що скетчі з вас просто виливаються. А буває, що не пишеться, не придумується?

- Якщо у мене немає настрою, то виходжу в сторіс і чесно кажу: «Дівчата, сьогодні ми без настрою. От такий стан. У мене також є сумні емоції».

Взагалі я частенько буваю «драма-квін», і люди з близького кола оточення це знають. Можу прийти в компанію близьких друзів і мовчати та слухати, нічого не говорячи. Мені таке теж подобається.

Коли не знімається і не пишеться, то відкрито про це кажу своїй аудиторії. Часто говорять, що ті, хто веселять інших, насправді дуже сумні люди. В цьому щось є… Я на собі це відчуваю. Люблю побути на самоті й поплакати. Я жива людина.

Андрій каже, що обожнює село і його колорит. Фото: Новий канал

Зараз мені не надто цікаво, що скажуть чужі люди

- Мама часто вам пише коментарі, як вона вами пишається. А бабуся з дідусем сміються з ваших роликів?

- Мама не лише пише мені коментарі, а й надсилає реакції вогників на сторіс. І всі інші родичі теж активно реагують на мій контент.

Бабуся з дідусем дуже сміються й одразу коментують та хвалять (коли батьки розлучилися і мама поїхала працювати в Італію, Андрій з 7-го класу жив з бабусею та дідусем в селі Уличне на Львівщині. – Авт.). Раніше я боявся їм відкритись і показати, що можу бути ось таким і знімати саме такий контент. Боявся, що вони не сприймуть. Але зараз бачу, що дарма, бо вони всі заявляють, що мною дуже пишаються (усміхається).

- Зараз, коли приїжджаєте в село, як вас сприймають? Бо село - це ж як і телебачення, воно дуже консервативне.

- Ой, ну тут ви попали в точку, бо в селі буває різне, і про все люди говорять. Я ще не був у селі з моменту, як потрапив на телебачення. На жаль, не вдається вирватися через щільний графік. Щойно знайду час, поїду провідати родину.

Мрію походити улюбленими місцями, погуляти у дідусевому саду, подивитись на город бабусі, отримати ендорфіни та наповнитися для нових звершень. Не знаю, чи змінилося у селі ставлення людей до мене, про таке не розповідали. Побачимо... Якщо і змінилося, сподіваюся, лише на краще.

- Якщо хтось в селі захоче щось сказати, спочатку покажіть їм, як ваші ролики в захваті коментують Ірина Білик, Даша Астаф’єва, Леся Нікітюк і багато інших зірок! А вам як такі компліменти?

- Дуже приємно, що люди, які вже багато чого досягли в своєму житті та є авторитетами для населення країни, коментують мої дописи. Мені це лестить, навіщо ж приховувати (усміхається). Я дуже тішуся, що на мене звертають увагу такі знаменитості!

- Ви розповідали, що колись теж переживали з приводу того, а «що скажуть люди». Багато з нас дуже залежить від думки інших, через це виникають комплекси, невпевненість у собі. Ви це подолали?

- Так, мав комплекси в дитинстві. Я був дуже залежним від думки інших. У голову постійно вкладалося: «Не роби так, бо що скажуть люди», «не роби так, не ганьби родину». Це велика проблема, тому що воно відклалося на тривалий період.

Наприклад, ті ж самі ролики, які я міг почати знімати значно раніше.

Зараз вже до цього ставлюся дуже просто. Мені не надто цікаво, що скажуть чужі люди. Цікаво, що скаже моє близьке оточення, родина та моя аудиторія, для якої я це знімаю й отримую хороший фідбек.

Хоча водночас все ще над собою працюю, бо досі залишилося багато різноманітних комплексів, пов’язаних із різними чинниками.

- Зараз можете сказати, що ви – впевнена у собі людина?

- Не можу. Тому що ми щодня розвиваємося, вчимося, дізнаємося щось нове. Погодьтеся, багато що ми ще не спробували в цьому житті. І це може бути через те, що ми трошечки невпевнені. Я в це вірю й чесно кажу, що ще не супервпевнена в собі людина. Але я над цим працюю.

З мамою. Фото: instagram.com/cherepushchak_andriy/

Галицька Діва з’явилася від того, що в нас усіх «їхав дах» і кожен шукав порятунку

- Хто вам може підняти настрій, розсмішити, чиї жарти вам подобаються?

- Настрій мені можуть підняти блогери, які знімають дуже схожий на мій контент. Наприклад, я вже не раз говорив, що це моя коліжанка з Галичини Баба Нюся (блогерка Вікторія Ільчук. – Авт.). У нас схожий контент по діалекту, схожий колорит, схожий гумор, тому все, що вона знімає, мені дуже імпонує. Я із захватом дивлюся.

Розумію своїх підписників, які мені кажуть: «Коли в мене поганий настрій, заходжу на вашу сторінку й підіймаю собі настрій». От коли в мене поганий настрій, я заходжу на сторінку Вікторії та дивлюся її ролики.

Також у мене є друзі-жартівники, які можуть покращити настрій. Не хвилюйтеся (усміхається).

- Галицька Діва стала популярною за кілька місяців після початку повномасштабної війни. Я пів року точно не могла ні кіно дивитися, ні читати, ні музику слухати. Де ви брали енергію, щоб жартувати?

- Галицька Діва створилася десь на третій місяць повномасштабного вторгнення. Це сталося дуже випадково. Ми якось сиділи в компанії з друзями, і мені сказали: «Слухай, то зніми якесь відео. Ми бачили, що ти жартуєш, імпровізуєш класно. Зроби!» Часто мені це повторювали. І одного разу вони вийшли прогулятися, а я вперше поставив камеру та зняв ролик. Так з’явилася Галицька Діва. З’явилася від того, що в нас усіх «їхав дах» і кожен шукав порятунку в тому, що його заспокоює.

Як виявилося, мене заспокоїло знімання роликів. А вийшло, що це заспокоїло ще багатьох людей. Коли я отримав перший фідбек: «Андрію, продовжуй! Зараз дуже важкий час, і ми вперше через твої відео засміялися» – це було великою мотивацією для мене. Тому Галицька Діва продовжила своє існування. Люди мене змотивували!

- Бувало страшно, щоб не помилитися з жартом, не зачепити у людей больові точки?

- Звісно! Ми зараз живемо у дуже важкий час, у людей багато больових точок, які можуть тригерити й зачіпати. Я завжди дуже серйозно ставлюся до цього питання, ретельно обдумую, чи буде коректним сказати щось саме зараз.

Ніколи не піднімаю жорстокі та болючі теми у відео, ніколи не насміхаюся з тем, які зараз гостро стоять у суспільстві. Це проти моїх принципів.

- Ви часто кажете в інтерв’ю, що вам буває ніяково, що ви тут, а хлопці там. Але ви, по-перше, дозволяєте людям видихнути і посміхнутися, по-друге, ви в країні, по-третє, донатите, робите збори, тобто також працюєте на перемогу. Чому це гризе?

- Так, мені буває ніяково, що хлопці там, а я тут. Але я зі свого боку намагаюся зробити максимально все, що можу. Відкривати збори, закликати донатити, всіляко допомагати інформаційно.

У мене дуже багато знайомих та друзів зараз на передовій. Щоразу роблю збори для цих людей, бо це надважливо. Ми не маємо зупинятися в жодному разі! Прокинулись - задонатили за те, що хлопці з дівчатами дали можливість прокинутися. Засинаємо - донатимо за те, що хлопці з дівчатами дали нам можливість спати в своїх домівках. Це навіть не обговорюється.

Взагалі за своє життя і за все те, що зараз відбувається в моєму житті, я дякую тільки Богу та нашим захисникам. Слава Україні!

- Ваша коронна фраза, яку ви вже згадали - «пішли жити то життя». Як ви намагаєтеся жити це життя?

- Повторюся, але насамперед мене мотивують люди, які дають позитивний фідбек і говорять «дякую». Тому і продовжую працювати та «жити то життя».

Все, що відбувається в моєму житті, - завдяки людям, яким я безмежно вдячний. Тому, мої прекрасні, любі куниці, дякую, що ви в мене є. Обожнюю всіх та обіймаю міцно. Все буде Україна!