Павло Текучев – про сім’ю на майданчику, схуднення заради ролі, сина та стосунки з дружиною
Головна інтрига 5-го сезону детективу «Коп з минулого», який зараз йде на ICTV2, - що ж за таємничий ворог переслідує капітана Доліна та намагається зруйнувати його життя.
«Весь сезон земля у нього йде з-під ніг – хіба не цікаво, чим завершиться?» - інтригує режисер Олександр Сальніков.
Ускладняться стосунки у Доліна (Дмитро Суржиков) і з його напарником та зятем Андрієм Сироїдом, якого грає Павло Текучев. Будуть і підозри, і недовіра…
В інтерв’ю Коротко про Павло Текучев розповів, чому вважає команду «Копа з минулого» своєю сім’єю, чого його навчив Дмитро Суржиков, які в нього стосунки зі справжнім тестем, чому довелося схуднути на 10 кілограмів та як змінилося його життя з народженням сина Матвія, якому 19 вересня виповнилося 3 місяці.
З тестем у нас прекрасні стосунки
- Павле, в серіалі «Коп з минулого» ви знімаєтеся чотири сезони поспіль. Чим цікаві такі довготривалі історії? Чи це свого роду теж плюс?
- Це точно плюс, бо повертаєшся на майданчик – і тут сімейна атмосфера, всі одне одного дуже добре знають, знають, що треба робити. Але разом з тим після паузи всі приносять свою нову енергію, новий досвід. Тому така робота в задоволення. Це дуже цінно.
- Коли я запитувала Тетяну Злову, яка грає доньку Доліна і вашу дружину, чи не набридає їй зніматися стільки сезонів, вона сказала, що ні, бо всі ви наче сім'я. Ви теж так можете сказати?
- Так, справді, всі ми стали рідними одне одному, адже зустрічаємося ще й на інших майданчиках. З кимось склалися дуже дружні стосунки, і ми бачимося навіть поза зніманнями. Цей серіал об'єднав дуже багатьох. В нас класна родинка.
- З іншими зйомками теж так щастить?
- Мені в принципі дуже щастить на людей. Безмежно вдячний долі, що так стається. У мене завжди з'являється дуже багато нових друзів після проєктів.
А найголовніше - часто зустрічаю хороших професіоналів, в яких є чого повчитися і з якими дуже цікаво працювати.
Наприклад, в «Копі з минулого» мені багато допомагав Дмитро Суржиков. По-перше, коли я прийшов, вже був сформований колектив. По-друге, я був ще молодий, як то кажуть, зелений, багато чого не знав. І досі багато чого не знаю, бо все життя - це наука і процес зростання. Але Дмитро навчив мене дуже багатьом технічним навичкам і основам роботи перед камерою. Я йому за це дуже вдячний.
- Тобто він ще й гарний педагог?
- Він - особистість, а кожна особистість цікава по-своєму. В нього складний характер, не буду цього приховувати. Думаю, він і сам це підтвердить. З ним інколи буває складнувато, бо він дуже вимогливий. Але не в сенсі, що ти приходиш на майданчик і він від тебе щось там вимагає. Ні! Він вимагає повної залученості в матеріал. Він хоче, хоча не знаю, може, він цього й не хоче, але таке в мене склалося враження, що я маю відповідати його мірі залученості в матеріал. А вона в нього достатньо велика.
- І що скажете, вам вдається відповідати?
- Ми вже сім'я, всі на рівних, тому зараз ніхто ні з ким не міряється. Я теж дуже люблю цей проєкт і викладаюся на повну, адже ми всі разом його створюємо. І що цікаво - дуже багато матеріалу створюється прямо на майданчику. Звісно, в нас є сценарій, за яким ми знімаємо, але ми його дуже сильно доповнюємо.
- Головна інтрига сезону – таємничий ворог, який атакує Доліна. То ж що чекає на Сироїда і Доліна? Адже вони не лише напарники, а й родичі.
- Так, буде небезпечний ворог, ім'я якого ми дізнаємося в самому кінці, і це буде дуже неочікувано. Долін в цьому сезоні буде дуже багато помилятися, і це буде несподівано. Буде багато нових любовних інтриг. Можливо, у мого персонажа теж. Далі спойлерити не буду (сміється).
- Цікаво, а які у вас стосунки з вашим справжнім тестем?
- Прекрасні стосунки. В нашій сім'ї все чудово.
На знімальному майданчику «Копа з минулого». Фото: ICTV2
Ніколи не знав, що в мене є поклик до вивчення мов
- Нещодавно прочитала, що ви вільно володієте англійською, італійською та німецькою мовами і граєте на цих мовах. Як ви так досконало опанували три мови?
- Я свого часу мав змогу спілкуватися з носіями мови. Ніколи не знав, що в мене є поклик до вивчення мов, бо я не лінгвіст. Але, як виявилось, мені це дуже подобається. Сам вчився по відеоуроках, сидів, розбирав граматику.
Але трішечки маю зробити поправку. Італійською дійсно володію добре, як англійською, а німецьку знаю на базовому рівні. Тобто німецькою не зможу грати вільно в кадрі. А італійською, наприклад, нещодавно в мене був досвід знімань - грав вихідця із Сицилії. Мій герой розмовляв англійською, але вставляв у розмову й італійські слова.
- У дописі агенції AMO Actors зазначається, що ви підготовлені до складних сцен - сценічний бій, володіння зброєю, верхова їзда. Це фахова підготовка?
- Щодо верхової їзди, в мене не було фахової підготовки, але певний час, ще до повномасштабного вторгнення, мені дуже подобалось займатися кінним спортом. Є сімейне ранчо «Ідилія» недалеко від Києва, його власники вже стали моїми друзями, і я з ними займався верховою їздою. Їздили в невеличкі походи до Київського моря. Вже навіть почав трішечки стрибати через малесенькі перешкоди, тобто трішечки конкуру. Зараз не займаюся, але досі відчуваю себе дуже впевнено в сідлі.
Що стосується рукопашного бою, ще в дитинстві займався боксом, якийсь час – карате. В університеті мені подобалося займатися сценічним боєм. Думаю, мені це непогано вдається як для непрофесіонала. Адже я не каскадер, не маю каскадерської професійної освіти. Але на рівні акторському, аматорському непогано виходить.
- А навички володіння зброєю звідки?
- Нещодавно в мене був неймовірно цікавий досвід зйомок у фільмі Любомира Левицького «Кіллхаус», який незабаром вийде на екрани. Було дуже цікаво поспілкуватися зі справжніми військовими і перейняти в них досвід. В мене було небагато сцен зі зброєю, але інформація, яку я отримав від наших військових, мені здається, безцінна. Це наче пройти місячний вишкіл, але за дуже-дуже короткий час. Однак професійних навичок володіння зброєю я не маю.
- Якщо вас консультували справжні військові, думаю, в кадрі це вже виглядатиме не по-ляльковому, як буває.
- Тому я й захоплююсь Левицьким, який робить свій «Кіллхаус» настільки професійно. Приходиш на майданчик, і 80% людей - це справжні військові. Таке ставлення до професії викликає повагу. Думаю, це дуже важливо, особливо сьогодні, хочеться, щоб в кадрі все виглядало по-справжньому. Але це важко. Особливо для непідготовленої людини.
Я, наприклад, не зміг би виглядати достовірно чесно в якомусь військовому фільмі. У таких стрічках точно треба залучати консультантів або ще краще - брати акторів-військових. У нас таких багато. Сподіваюся, коли закінчиться війна, вони повернуться назад у професію.
- Такі навички дають вам перевагу на кастингах? Чи поки що не часто доводиться десь ними скористатися?
- Я про це дуже мрію. Я б дуже хотів, щоб у нас було більше таких проєктів, де потрібні якісь спеціалізовані навички, щоб люди освоювали нові професії. На жаль, в мене таких проєктів було небагато.
Найчастіше, мабуть, з того, що ми перелічили, вимагається верхова їзда, якщо говорити про історичні проєкти, або просто спортивна підготовка, щоб актор міг зіграти в якихось екшн-сценах.
Актор зізнається, що його пристрасть – їжа. А так і не скажеш! Фото: instagram.com/zubarev.photographer/
Заради ролі скинув близько 10 кілограмів
- А в історичному фільмі «Вічник», який має вийти вже на початку 2026-го, де ви граєте головного героя, мольфара та довгожителя Андрія Ворона, що стало в нагоді?
- Абсолютна любов до професії і до цього проєкту, бо ми знімали в достатньо складних умовах. Ми дуже багато знімали в Карпатах, майже 60-70% фільму. Було різне - і сцени виживання в лісі, і приготування їжі з того, що знайдеш.
Я вчився розбиратися в ягодах – які їстівні, які не їстівні. Багато чого дізнався про їхні цілющі властивості, про те, як ловити рибу з підручних матеріалів в гірській річці, як зв'язати якусь сітку з гілок. Куштував сиру рибу, щоб знати, яка вона на смак, бо її їсть мій персонаж, коли голодний.
А до початку проєкту мені ще й треба було схуднути. Скинув близько 10 кілограмів.
- І за рахунок чого?
- Мені це важко давалося, тому що я дуже люблю смачно поїсти. Я не палю, не вживаю алкоголь, у мене немає якихось залежностей, окрім їжі (сміється). Тому довелося сідати на жорстку дієту, був на інтервальному голодуванні. Щодня впродовж декількох місяців бігав.
- Після такого досвіду могли би самотужки прожити в Карпатах день чи два?
- За сюжетом, мій персонаж живе в лісі декілька років. Я теж думав про те, щоб переночувати в лісі в Карпатах. Але зрозумів, що я людина сучасна, так би мовити, в мене не було такого досвіду, тому стало страшнувато залишатися на ніч самому в лісі. Ходив у походи на день, але завжди вертався переночувати в більш людні місця. Сам залишатися в лісі так і не наважився.
Але їздив з лісником, який мене супроводжував, на нічний ліс подивитися. Нас було двоє. Ми йшли вночі через перевал. Насправді це дуже страшно. А ще тієї ночі був дощ і вітер. Але була повня, і я вперше в житті бачив місячну веселку. Навіть не знав, що таке взагалі існує. Було дуже гарно.
- Вам роботи в кіно вистачає?
- Слава Богу, йдуть проєкти потрошку. Цього року в нас очікується дуже багато цікавих фільмів. Звісно, наскільки вони вийшли хорошими, ми зможемо оцінити лише після виходу проєкту. Але є перспективні історії. Дуже вірю в наш кінематограф, що він буде розвиватися. Все дається важко в умовах війни, але є прагнення і бажання. І я щасливий, що залучений в цей процес.
- Нещодавно пройшла кінопремія «Золота дзиґа». Нагороду за найкращу чоловічу роль, це роль Андрія Довженка у фільмі «БожеВільні», віддали Костянтину Темляку. Йшла жвава дискусія. Хтось вважав, що кіно і талант – окремо, дії і позиція – окремо. Костянтин від нагороди відмовився. Вийшов фільм «Малевич», де він також грає, вирізати його не стали, як і перезнімати. На вашу думку, що робити з такими стрічками?
- Мені здається, актор - це особистість, яка привносить у фільм не лише свою акторську гру, а й частинку себе. І завжди будь-яка твоя робота - це твоя позиція. Мені здається, не можна від’єднувати роботу актора в проєкті і його громадянську позицію. Нам ще в університеті завжди казали, що актор повинен мати дуже чітку громадянську позицію, бо він, як медійне обличчя, несе на собі певну вагу відповідальності перед тими, хто цікавиться його роботами, особистим життям, несе відповідальність перед глядачем. Тому, як на мене, це не можна відокремлювати.
Що робити? Кожен випадок різний. Але, звичайно, коли людина заплямовує свою репутацію, на жаль, її будуть кенселити. Так було завжди. Це не змінити. Якщо людям не подобаються твої дії як особистості, вони будуть негативно ставитися і до персонажів, яких ти втілив на екрані. Або, наприклад, вони не хочуть бачити людину на екрані, яка їм не імпонує в громадському житті.
Хоча я проти навішування клейма, я проти булінгу. Все має бути в рамках закону. Тобто, якщо є якесь судове слідство, має бути вирок, і вже після цього - відповідна реакція роботодавця. Я проти, коли людей просто змішують з брудом на основі власних суджень.
У ролі Андрія Ворона у фільму «Вічник». Фото: instagram.com/pavlo_tekuchev/
І памперси міняю, і заколисую сина, коли вдома, мені це в радість
- Давайте про справи сімейні. Матвію 19 вересня виповнилося 3 місяці. Який ви тато?
- Я отримую максимальну насолоду від часу, проведеного з родиною і сином. Намагаюсь, наскільки це мені вдається через роботу, максимально бути поруч. Який я тато, хай скаже мій син, коли виросте, або моя дружина, сам не стану описувати себе (дружина Павла – акторка театру ім. Лесі Українки Ангеліна Текучева. – Авт.). Але і памперси міняю, і заколисую, коли вдома, мені це в радість.
Вважаю, дуже важливо, щоб дитину ростили двоє батьків.
- Сильно довелося переналаштувати життя?
- Загалом, так, графік дуже сильно змінився. Зараз наше життя підлаштовано під сина максимально. Наприклад, я за ці три місяці лише рази чотири був у спортзалі, хоча дуже це люблю. Дуже любив ходити в кіно. За цей час ми не були на жодному показі. Якісь розваги, які були раніше, теж відійшли на другий план.
Думаю, коли синочок підросте, ми все це швидко повернемо у наше життя.
- А чи змінилися ваші стосунки з Ангеліною, адже тепер ви не належите лише одне одному?
- Чому? Я вважаю, що належимо. Просто треба трішечки звикнути. Я переконаний, що все залежить від того, як люди налаштовані. Якщо вони кажуть собі, що тепер у нас немає часу на себе, тепер ми не можемо нічого робити, так воно і буде. Звісно, є певний період, поки дитинка дуже маленька і їй дійсно треба приділяти дуже багато часу, її неможливо на когось залишити, але він пройде, ми до цього готувалися.
Так, в моменті іноді буває тяжко від усвідомлення, що ти втомлюєшся, що немає вільного часу на себе… Та головне - правильно себе налаштовувати. У нас з цими налаштуваннями все добре, слава Богу. Ми надивилися курсів, наслухались порад від тих, кого хотіли почути, і з класним настроєм йдемо далі.
- Ангеліна хоче вже на роботу в театр? Бо, з одного боку, хочеться насолодитися й батьківством, не втратити оці моменти, коли дитинка росте, з іншого – не хочеться застрягнути лише в пелюшках.
- Це теж один із викликів батьківства, коли ти хочеш не забувати і про свій розвиток, і максимально приділити час дитині. Будемо намагатись поєднувати. Ангеліна вже вийшла на роботу, буде грати виставу. В цей час з сином буду або я, або будемо брати няню. Будемо дивитися по ситуації.
- Ви обоє актори - чи буває між вами творча конкуренція?
- Зазвичай це більше підтримка і допомога. Але інколи, коли не сходяться позиції щодо якогось проєкту чи щодо якихось аспектів виконання творчої роботи, буває важко. У кожного з нас є своє бачення. Але це вже сімейна психологія, тут теж все можна подолати, все добре.
- Але обговорюєте вдома роботи?
- Звичайно, це вже творча синергія. Постійно ділимося враженнями і намагаємось надихнути одне одного, підтримати, де треба підтримати. А іноді – треба просто промовчати.
- Нормально сприймаєте критику?
- По-різному буває. Це теж шлях, який треба було пройти. Спочатку, звичайно, було важко. Зараз вже набагато краще.
- У червні вам виповнилося 29. Всім задоволені, що маєте на ці роки?
- 29 - це легко, думаю, до 30 треба готуватися, бо є запити до себе, починається криза 30 років (сміється). Але на сьогодні я щасливий, особливо після появи синочка. Не знаю, що може бути зараз важливіше за нього.
Звісно, хотілося б, щоб український кінематограф розвивався. Щоб у нас звучала не одна-дві назви проєктів, про які всі говорять, а знімалося багато крутих фільмів з нашими талановитими людьми.
Павло зізнається, що це його найкраща фотографія за цей рік. Фото: instagram.com/pavlo_tekuchev/
