Фронтмен PATSYKI Z FRANEKA Назар Худин – про нацвідбір, трек з Нікітюк та секрети гурту
Нещодавно гурт PATSYKI Z FRANEKA презентував новий трек «Серце». Фронтмен колективу Назар Худин сподівається, що пісню залайкають не менше, ніж їхні візитівки – треки VasЯ OMG, «Марічка», «Намальована», «Музико, грай!».
В інтерв’ю Коротко про Назар Худин розповів, чого від PATSYKI Z FRANEKA чекати фанам, про думки піти на нацвідбір «Євробачення», як співав у церковному хорі, чи не хотів би Людина-кіт Рудолфіно зняти маску, чому колективу було важливо записати повстанські пісні, як писали трек з Лесею Нікітюк, про пісню на день народження Святославу Вакарчуку та інші подробиці з життя.
У нас йде жорстока дискусія, чи брати участь у нацвідборі на «Євробачення»
- Назаре, давно від вас новинок не було чути. Чим займалися?
- Чому? У травні у нас був трек «Київ».
- А вже жовтень. Багатенько пройшло часу.
- Я з вами абсолютно згоден. Справа в тому, що в альбомі, який ми записали, лишилося три невиданих ліричних треки. Однак ми зрозуміли, що не хочемо видавати їх влітку, тому що, скоріш за все, від нас очікують енергійного, потужного драйву. І ми почали працювати над новим альбомом.
Зараз у нас ще йде жорстока і напружена дискусія, чи брати нам участь у нацвідборі на «Євробачення».
- Такі думки є?
- Такі думки у нас постійно є. Просто раніше не було достойної пісні.
- І нащо воно вам?
- А нас давно туди запрошують. Думаю, ми одна з небагатьох груп в такому амплуа, яка може дати класну енергію, як, наприклад, переможці «Євробачення» Maneskin, Вєрка Сердючка. Це наша територія битви. Ми робимо хорошу танцювальну, жартівливу музику, яка відразу падає на вухо слухачу.
Однак в попередні роки сумнівалися. Йде війна, ну куди з веселими піснями! А зараз все більше спостерігаємо, що люди потребують позитивної енергії. Вони втомилися від сумних, ліричних пісень. Хочеться енергії життя. І не тільки цивільним людям, але й військовим.
Ми багато спілкуємося з військовими, у нас багато друзів служать. І коли надсилаємо їм демку якоїсь драйвової композиції, кажуть: «Це те, що треба, оце, пацики, те, чого ми чекаємо».
- А ви нормально ставитеся до конкурсів?
- Наша кар'єра почалася з перемоги в конкурсі. У 2016-му ми перемогли у проєкті «Хіт-конвеєр» з піснею VasЯ OMG, на яку ніхто не ставив. І журі, і колеги крутили носом, що це зовсім не та пісня. Мовляв, пацани, що ви собі придумали. А ми взяли і виграли. Потім пішли на «Х-фактор».
- «Х-фактор» - це було щось незрозуміле. Ви отримали чотири «так», пройшли до тренувального табору і – все.
- В принципі, це не секрет, кожен це знає і розуміє, що це нечесна боротьба.
Думаю, що і нацвідбір - теж не до кінця чесна боротьба. Це не така боротьба, коли два боксери виходять на ринг. І що би не кричала гурба людей, що би не кричали фани, що би не писали в соцмережах, від цього не залежить перемога боксера.
А от з артистами все складно. Чому у нас йде жорстока дискусія щодо нацвідбору? Бо якщо вийти з розважальним продуктом на нацвідбір «Євробачення», тебе можуть зацькувати і заплювати.
Але, з іншого боку, нацвідбір - це дуже широка аудиторія. І якщо показати достойну композицію широкій аудиторії, обов'язково знайдеться велика кількість людей, які стануть нашими фанами.
Нам і дотепер кажуть, що ми ніхто, але є люди, які нас люблять
- Ви заснували гурт разом з друзями Вовою і Ромою, потім хлопці покинули колектив, до вас долучився Людина-кіт Рудолфіно, а у 2016 році – Лола. Який все ж таки рік народження гурту? Адже склад, окрім вас, повністю змінився.
- Як на мене, це все ж таки 2016 рік, коли ми перемогли в конкурсі для професійних музикантів. Нас визнала професійна спільнота, бо до цього це був аматорський продукт. Деколи передивляюсь наші відео, які ми знімали. Це було класно, але абсолютно непрофесійно. Це все робилося на куражі.
Зараз ми вже багато виступаємо за кордоном, і це свідчить про те, що продукт, який ми робимо, є унікальним і цікавим абсолютно різноманітній аудиторії. Ми цим пишаємось.
- Ви згадували, як на початку вашої кар’єри Тарас Тополя сказав, що ви не вмієте читати реп і співати. Це тоді прозвучало для вас образливо чи все ж таки мотивувало рухатися далі?
- Я не можу сказати, що ми розраховували перемогти в конкурсі. Ми знали свої як сильні, так і слабкі сторони. Ми підійшли до цього питання стратегічно. Тоді ми розуміли, чим ми якісно відрізняємося від інших учасників, і просто давили в цю сторону. Тому і перемогли. А стосовно наших професійних скілів, Тарас був абсолютно правий. Ми взагалі нічого не вміли. Це була наша перша поява на професійній сцені в принципі.
- Але такі слова можуть і зламати – коли тобі кажуть, що ти нічого не вмієш і ти ніхто.
- Та нам і дотепер кажуть, що ми ніхто (сміється). Але є люди, які нас люблять. Згадую, як на концерті в Кракові до нас підходить чоловік фотографуватися і говорить: «Я вже другий раз з вами фотографуюсь». Питаю: «А де перший раз був?» А він і каже: «В Торонто. Я не встигав до вас на концерт, коли ви були в Америці, і я прилетів в Торонто з Детройта. А тепер прилетів у Гданськ до вас на концерт». Такі слова і дії значно важливіші, ніж негатив, який ми отримуємо в нашу сторону. Потрібно завжди пам'ятати, що в нашому житті негатив складає 90%, а позитив - лише 10%. Тому ми дуже по-філософськи ставимося до цього.
До речі, якось ми виступали на одній вечірці разом з Тарасом Тополею. Ми виступали перед ним і просто розірвали зал. Коли вийшов Тарас, сказав нам: «Ну, «Пацикі з Франека» - це сила. Тут питань нема».
Коли Рудолфіно одягає маску, реально перетворюється на іншого героя
- З Лолою ви познайомилися у храмі у церковному хорі. Ви там співали?
- Так, я 15 років співав у соборі на лівому березі в Києві.
- Це була справа для душі?
- Тоді я жив із переконанням, якщо робиш щось «правильне», то все інше саме складеться. У мене був рекламний бізнес, і я думав: клієнти прийдуть без особливих зусиль. Протримався в цій ілюзії чотири роки, а потім зрозумів: треба просто закатати рукава і працювати.
- Думали, що боженька все зробить, як ви собі намріяли?
- Так, це ж антиутопія всіх людей. Ти думаєш, що в тебе все вийде просто так. Та насправді все дається тільки завдяки наполегливій праці.
- За освітою ви перекладач і викладач арабської мови. Щось ще пам’ятаєте?
- Пам'ятаю. Я був сильний в арабській мові і міг би зробити хорошу кар'єру в дипломатії.
- А Рудолфіно як у вашому житті з’явився?
- Це справді унікальний персонаж. Він то хоче бути як Снуп Догг, то відмовляється від цього образу, і кожного разу виходить щось нове. Коли Рудолфіно одягає маску – він реально перетворюється на іншого героя, наче Джим Керрі у фільмі «Маска». Це людина-енергія, людина-запал. Всі треки ми створюємо разом з Лолою, Рудолфіно. До створення альбому доєднався і наш друг – неймовірно талановитий саундпродюсер Слава Кондрашин, який свого часу зробив для нас «Марічку». Кожен привніс у музику щось своє, і саме тому альбом вийшов таким живим і різнобарвним.
- Колись він був Чьорний, тепер Рудолфіно. Чому так?
- А на останній зйомці в TikTok наша подруга, яка нас знімала, назвала його Роналдо. Тому тепер він може бути і Роналдо.
- Хто придумав, що він постійно буде в масці?
- Він сам придумав. Ми зараз теж дискутуємо, можливо, замінимо маску кота на якусь іншу. Наш гурт переживає трансформацію і в творчому плані, і у візуальному. Думаємо, як дивувати глядача і слухача.
Війна вплинула на всіх нас, ми трішки заховали наш веселий вайб. Оскільки ми багато виступаємо за кордоном, там все-таки потребують натхненного українського слова, серйозної пісні, патріотичного настрою. А це не дуже співпадає з основою нашої творчості, можна так сказати, з нашим бажанням робити людей щасливими через музику, давати драйв і позитивну емоцію. Ми не знаємо, скільки ще йтиме війна, і хочеться жити, а не страждати. Тому наступний матеріал, який ми робимо, веселий і драйвовий. Буде дуже круто.
- Але ж маска кота – це вже ваша фішка, обличчя гурту.
- Думаю, якщо підемо на нацвідбір і всі полюблять Людину-кота, звичайно, не будемо міняти маску. А якщо він переживе максимальної міри хейт, то що робити? Може, і змінить маску.
- Його обличчя ніхто не бачить. Рудолфіно не хочеться слави, щоб його впізнавали?
- Ні, йому не хочеться. І мені, наприклад, не хочеться, щоб мене впізнавали на вулицях. Я абсолютно рівно до цього ставлюся. Напевно, я це пережив, коли мені було 20. Тоді я дуже хотів, щоб мене впізнавали.
- Головний у колективі ви? За ким остаточне слово?
- От я, наприклад, кажу, що треба йти на «Євробачення», а Лола противиться цьому. Але роблю все так, щоб вона сама цього захотіла. Я не використовую психологічний пресинг. Намагаюся пояснити цінність цього кроку.
Рудолфіно, Лола і Назар Худин. Фото: надано пресслужбою колективу
Леся Нікітюк написала нам в Instagram: Пацики, привіт, єсть дєло
- Навесні 2022-го ви зробили проєкт «Повстанські пісні». Це ж не «пациківський» стиль. Чому взялися за це?
- Мені сподобалося, як Андрій Хливнюк заспівав «Ой у лузі червона калина», це стало для мене гарним прикладом до дії і до відродження української пісні. І я згадав: мій дід знає багато давніх повстанських і стрілецьких пісень… Подзвонив йому і кажу: «Діду, я хочу, щоб ви мені наспівали на диктофон кілька повстанських пісень, які ви співали завжди за столом. Я би хотів їх зробити». Дід заспівав мені кілька пісень, і ми їх записали.
Нещодавно гортав наш Instagram, і повстанські пісні - в топі переглядів наших відео в Instagram. Радію, що ми повстанською піснею відкриваємо кожен наш концерт за кордоном. Я розповідаю, що цю пісню навчив мене співати мій дід. Він уже відійшов у вічність, але тепер ця пісня звучить в Торонто, Чикаго, Детройті, Кракові, Брюсселі… Це дуже знакові пісні. Вони написані 100 років тому про те, що відбувалося. І те саме відбувається і сьогодні. Та сама війна росії проти України, такі самі загарбницькі цілі, які були і 100 років назад, і 200, і 300.
Навіть я, закінчивши українську гімназію в Івано-Франківську, яка є одним із найкращих закладів середньої освіти в Україні, не звертав на це увагу. Для мене історія стосунків України з росією була наче за пеленою. Я не усвідомлював для себе, що це не сусід, не друг, це ворог, який постійно нападає. Тому ми намагаємося передати молодій аудиторії, яка до нас приходить, правду.
Коли ми живемо спокійне мирне життя, всі хочуть якомога швидше забути війну, бо це страшна подія в житті, травматична для кожної людини. І так забувається історія, так знову стираються кордони і все починається спочатку. Тому ми повинні знати свою історію, щоб не допустити цього знову.
- У вас є спільний англомовний трек Stay at home з Лесею Нікітюк. Як ви її вмовили?
- Ми її не вмовляли. Вона написала нам в Instagram: «Пацики, привіт, єсть дєло». Скидаю їй свій номер, вона мені дзвонить і каже: «Хочу зробити якийсь трек». А в нас саме був готовий потужний трек. Їй сподобався, вона приїхала до нас на студію, і я запропонував їй зачитати в куплеті замість мене. Все було дуже легко.
Хоча ми маємо небагато колаборацій. Коли ми писали «Серце», я пропонував зробити колаборацію Міші Клименку з гурту ADAM, Парфенюку, Kalush, але вони відмовилися. Тепер в мене є спортивний інтерес, щоб ця пісня стала хітом. Сподіваюсь, люди залайкають.
- Чому відмовилися?
- Пісня - така штука, що вона або чіпляє, або не чіпляє. Мені здається, між артистами немає меркантильності, мовляв, хочу зробити пісню з кимось популярним, щоб і собі стати популярнішим. Це утопія.
Зробили трек на день народження Святославу Вакарчуку
- У вас був цікавий період, коли ви писали і читали реп на день народження політикам, музикантам, спортсменам. Як це було?
- Таких пісень ми написали багато. Якщо б ці відомі люди опублікували пісні, ми б уже давно були популярні. Але оскільки розуміємо, що ця інформація є приватною, самостійно не афішували.
Ця історія почалась в 2008 році. Тоді на юнацькому куражі ми думали: якщо зробимо кілька хороших треків супервідомим людям, вони це виставлять в інтернеті, і ми одразу станемо популярними, до нас почнуть звертатися всі. В принципі, до нас і звернулися. Ми зробили такий трек на день народження Святославу Вакарчуку, наприклад. Ця ціль була досягнута, але оскільки це приватні замовлення, про нас ніхто й не дізнався.
- Ви виступали на дні народженні у Вакарчука?
- Ні. Ми написали пісню, зняли відео з його музикантами, його друзями, і вже вони показували йому це на день народження. Нам не випало честі там бути. Зате на весіллі в доньки відомого українського політика ми були. Виступали ми, Тіна Кароль.
- А як на вас виходили всі ці люди?
- Це було сарафанне радіо. Колись ми зробили трек на день народження Арсенію Яценюку. Потім - трек на день народження колишньому послу України в Канаді Андрію Шевченку. А далі уже політикум почав шуршати.
- Це приносило нормальний дохід?
- По-різному було. Іноді - 100 доларів, іноді – 2-5 тисяч. А одного разу – 10 тисяч.
- Звідки брали інформацію, щоб про людину написати?
- Щоб написати хороший трек, ми зустрічалися з друзями іменинника. Вони замовляли трек і розказували нам всілякі смішні історії про людину, які знають лише вони. Тобто ці історії невідомі публічно.
Моя найбільша користь зараз в музиці
- Ви даєте багато концертів за кордоном. Випускають без проблем?
- Ми ще з 2022 року виступаємо. Це був складний шлях. На початку війни я тільки задумав перше європейське турне, подзвонив тодішньому замміністру культури, запитав поради, як це можна зробити. А він каже: «Назаре, при всій моїй повазі до тебе і до вашого гурту, ви не настільки вагома фігура в українській культурі, щоб Міністерство культури вас підтримало. Вам треба серйозні партнери». Я подзвонив Олегу Скрипці, Христині Соловій, що маю таку ідею туру, і вони погодилися. Тоді ми спільно подалися перший раз на виїзд за кордон і нам дали дозвіл.
Спочатку їздили на гастролі разом з Олегом, а потім вже самостійно, ми завоювали собі хорошу репутацію. Зараз, як і всі люди, подаємо пакет документів із запрошеннями, афішами за місяць до виїзду. Щоразу нервуємося, бо не знаємо, дадуть дозвіл чи не дадуть, пропустять на кордоні чи ні. Постійно на такому нервовому гачку висимо, але така реальність.
- Один із учасників гурту, ваш діджей, з минулого року служить в десантно-штурмових військах. Як в нього справи?
- Він з нами також виступає. Коли є можливість, його відпускають. Він змужнів. Став дуже серйозним типом.
- Можливо, ви теж якісь навчання проходили?
- Не проходив. У мене не найкращий стан здоров’я: нейросенсорна туговухість, постійний шум у вухах. Тому мені протипоказано знаходитися в гучних місцях. Я дуже рідко відвідую концерти, бо це може серйозно нашкодити слуху.
- Тобто ви обмежено придатний до служби?
- Я офіцер запасу, пройшов навчання на військовій кафедрі і можу служити в штабі, якщо так станеться і мене призвуть. Але, мені здається, я можу зробити значно більше як артист. Моя найбільша користь зараз саме в музиці: у концертах, у підтримці людей, у донесенні українського слова й пісні. Я живу в цій країні. Я виїжджаю на концерти і повертаюся, нікуди не тікаю. Якщо ми всі повтікаємо, що тоді? Тоді нашу територію займуть інші люди.
- Які у вас сьогодні найбільші мрії?
- Наша найбільша професійна мрія - зібрати Палац спорту в Києві. Це такий певний маячок, що тебе визнали, люблять твою музику, енергію, яку ти даєш. Тому ми націлені робити хорошу музику, хороше шоу, дарувати людям гарні емоції.
Нещодавно відвідував свого друга, він отримав контузію і перебував на лікуванні. І ми пішли з ним на два дні в похід у гори. Просто палили багаття, смажили яблука, груші, банани, спілкувалися, підбадьорювали одне одного, насичувалися хорошою енергією. Ось це цінно. Війна навчила нас цінувати життя. Раніше я так не відчував і не смакував такі моменти.
