Олена Узлюк – про комедію «Випробувальний термін», гумор у кіно, секрети краси та родину
З 8 січня у широкий прокат виходить романтична комедія «Випробувальний термін». Режисерка Ірина Громозда зізнається, що хотіла зробити історію, в якій кожен побачить себе - з усіма слабкостями, самоіронією й вірою в любов.
Відому й впливову психологиню Катерину Олександрівну, яка звикла вчити інших «не чинити опір життю», пробачати й рухатися далі, грає акторка театру, кіно та дубляжу Олена Узлюк. Однак велике випробування чекає і на її героїню.
В інтерв’ю Коротко про Олена Узлюк розповіла про свою роль у фільмі «Випробувальний термін», про те, чому для неї важливий інтелектуальний гумор у кіно, про 33 роки у Молодому театрі, роботу в «Уроках толерантності», як мріяла стати співачкою, але зрештою пішла в театральний, про доньок, догляд за собою та мрії.
Хочеться, щоб гумор був інтелектуальний, зі смаком
- Олено, за сюжетом, ваша героїня Катерина Олександрівна - відома психологиня, що працює з найскладнішими людськими історіями. Що хвилює героїв фільму?
- Це історія про любов в усіх сенсах цього слова. Про пошук себе, про усвідомлення своїх помилок. Але оскільки це все-таки романтична комедія, а не трагедія, буде хепі-енд, яскраво, весело і душевно. Як на мене, десь глядач зможе побачити і себе. Глядач зможе замислитись над чимось і відпочити.
- Вам яке кіно сьогодні ближче? Де самій хочеться грати?
- Дуже ретельно ставлюся до запропонованих мені ролей, особливо зараз. Навіть якщо це легкий жанр, а він зараз дуже потрібний, хочеться, щоб гумор був гідний, інтелектуальний, зі смаком. Це для мене дуже важливо.
Люблю глибоких і складних персонажів, з якими можна зануритись у пошук життєвих сенсів, через яких можу висловити свої почуття й погляди. Загалом створювати абсолютно різних персонажів, працювати в різних жанрах, не повторюватися - це чи не найбільше задоволення.
- Ви влучно зауважили про гумор, що він має бути інтелектуальний, зі смаком. Це не часто буває в наших комедіях, проте натомість - багато примітивізму.
- Це болюче питання! Творити хороший гумор завжди було непросто. Коли бачу, як величезний зал захоплено заходиться від тупих жартів, у мене здригається серце. Весь цей сором безсовісно виготовляється і з насолодою заковтується. Є попит – є пропозиція.
На щастя, є багато людей, які буквально полюють на хороше кіно, вистави, книжки. Це дає надію, що ми не захлинемося у «творчому» бруді.
Мій особистий рецепт: бути зі своїми, з тими, з ким ти на одній хвилі. Якщо люди не розуміють і не сприймають гумору одне одного, треба розбігатися або навіть рятуватись.
- Ви сама гарний психолог? Актори часто кажуть, що люблять споглядати за іншими, а це вже певний психологічний аналіз.
- Ще в театральному нас навчали, що ти маєш спостерігати і складати у свій кошик усі враження й почуття. Сама професія сприяє розширенню бачення світу, розвитку психологічних навиків.
Пам’ятаю, що ще змалечку мене цікавили такі недитячі питання. Коли навчалась - були думки перевестись на психологічний факультет. Акторство не полишила, але любов до психології та філософії лише зміцніла. Багато читала професійної літератури, художня начебто не давала мені такої глибини. В одних книжках знаходила посилання на інші, а на столі були стоси книжок - прекрасний час моїх особистих відкриттів.
Згодом відчувала, що мені це допомагає в роботі. Власне, приходжу на репетиції чи знімальний майданчик не «порожньою», а вже зі своїми роздумами та пропозиціями. Тому психологія - це моя любов.
- А в житті ці знання допомагають розбиратися в людях?
- Розбиратися в ситуаціях і стосунках можуть допомогти лише знання. А в людях розібратися, думаю, швидше допомагає інтуїція та серце.
- У вас, як у акторки, був випробувальний термін на роботі? Чи є взагалі таке в акторській професії?
- Особисто не стикалась з випробувальним терміном. Лише були проби. Але ж, звичайно, бажання потрапити в той чи інший проєкт теж можна прирівняти до якогось випробування. Особливо, коли ти дуже хочеш туди потрапити, розумієш, що можеш зробити класно.
- Вам у житті багато відмовляли? От коли ви розуміли, що можете зробити класно, дуже цього хотіли, а брали когось іншого? І як ви ставитеся до відмов?
- У молодому віці відмови болючі та травматичні. Звісно, в моєму житті це було. Думаю, якби не набила б тоді лоба - не була б така розумна зараз!
Сьогодні до відмов ставлення геть інше. Першочергово мені важливо зробити класно, аби не було відчуття, що ти щось не доробив, а далі - вже як складеться.
У «Випробувальному терміні» акторка грає психологиню Катерину Олександрівну. Фото: надано командою фільму
Не люблю скандалів, примикати до якихось груп
- Ви 33 роки в Молодому театрі. Як ваша доля складалася в театрі протягом цього часу? Особливо, коли історії зі звинуваченням у сексуальному і моральному насильстві Андрія Білоуса, якому оголосили вже підозру, почали набувати розголосу.
- Оскільки я перебуваю там вже стільки років, то, напевно, з доброї волі, а не з тієї причини, що мені немає куди йти. Звичайно, були різні відчуття, різні керівники. Наприклад, Віктор Олександрович Шулаков, який, власне, мене і запросив до театру, був, як мені здавалось, доволі вимогливий до мене чи навіть прискіпливий. Чи то здавалось… Але це був мій перший режисер в театрі, і я дуже болюче все сприймала. Було багато сліз, самокритики, самознищення якогось. Але, зрештою, це трансформувало мене на більш впевнену і більш вільну версію себе.
Був момент, коли хотіла піти з театру. Середина 90-х - важкі часи для театру. Якісь сварки… Не люблю скандалів, примикати до якихось груп. Була спустошена цим і думала: якщо це так, навіщо воно мені? І просто написала керівнику заяву на звільнення. Але він її розірвав і сказав: «Так же буде не завжди. Саме такі люди, як ти, мають бути в театрі». І виставив з кабінету.
Це життя, буває різне. Тут, на мій погляд, головне, як ти себе позиціонуєш, наскільки долучаєшся до інтриг. Я була з тими людьми, які мені приємні, дорогі, з якими у мене спільні погляди. А ті люди, які творили якісь чудеса, щось говорили за спиною, - це вже їхня проблема, не моя.
Що стосується історії з Білоусом, свідомо підтримала молодь і була серед тих 46 людей, які піднялися на зборах. Я не була жертвою. В мене не було відкритих гострих конфліктів з Білоусом, якихось утисків з його боку. У мене немає на нього якоїсь особистої образи. Більше того, протягом цих років не була залучена до його робіт, крім двох останніх вистав - «Кролик Гарві» і «Небезпечні зв'язки».
Але моя підтримка молоді була абсолютно вмотивованою, виваженою, бо спостерігала за його роботами. Вони були професійні, красиві, але духовний бік і вираження якихось речей мене просто бентежили. Проте не могла виявляти якісь свої претензії, бо це його роботи, особливо, коли не мала ніякого дотику до тих робіт.
На жаль, чула від дівчат всі ці історії. Була шокована і було важко усвідомити, що ведеться таке подвійне життя. Я вислухала їх по-дружньому, по-материнськи. Було відчуття, що рано чи пізно це таки має вибухнути.
- Ви згадали, як під час навчання зацікавилися філософією і психологією. Але перед тим, як вступити до інституту ім. Карпенка-Карого, закінчили вокальне відділення Київського естрадно-циркового училища. Хотіли бути співачкою?
- Так, це була моя прекрасна мрія, з дитинства співала в дитячому хорі. Доволі пізно пішла до музичної школи, тому за три роки закінчила п’ять класів з фортепіано. Коли у мене ще не було інструмента - доторкнутись до нього було справжнім щастям. Добре пам’ятаю ці відчуття. Після восьмого класу вступила на вокальне відділення до естрадно-циркового училища, адже дуже хотіла співати.
Але однією з дисциплін у нас була й майстерність актора. Викладав її Олександр Самсонович Заболотний. Ми всі його поважали. Це був наш Бог. У мене почало складатися з майстерністю актора, але тоді абсолютно цього не усвідомлювала. Навіть не могла зрозуміти, чому на моїх виступах, екзаменах так бурхливо реагують студенти, чому мені кажуть компліменти. Звичайно, провчившись чотири роки, мріяла про співи. Сама писала вірші, музику. Але тоді були складні часи, щоб пробитися на сцену. Не було таких вокальних конкурсів, як зараз, різноманітних «фабрик зірок».
Памʼятаю таку картинку: я отримала диплом, ми стоїмо з Олександром Самсоновичем біля цирку, а училище тоді розташовувалось саме в будівлі цирку, і я запитую: «Що мені далі робити?». А Олександр Самсонович каже: «Купуєш зараз квиточок на трамвай, піднімаєшся дві зупиночки до театрального інституту і здаєш свої документи». Перепитую: «Ну як я туди піду? У мене нема блату. Я маленького зросту. Брови в мене не чорні, очі невеликі». Це так уявляла, якою має бути актриса, на що він мені знову: «Я тобі ще раз сказав: негайно сідай на трамвай і шуруй в театральний інститут».
Після цього вступила на курс до Бориса Петровича Ставицького. Але, на щастя, все-таки не полишила вокал, бо і в театрі співаю. Мюзикл «Кабаре», що йде у Молодому театрі, - це справжня насолода і можливість бути частиною цієї краси. Радію, коли випадає можливість поспівати, коли дублюю фільми з піснями.
- Маєте у цій професії великий бонус. Не кожна акторка вміє співати.
- Це насправді дуже важливо. Молодь, до речі, зараз так гарно танцює та співає, тому в нас у театрі дуже багато пластичних вистав і співу.
- Але зрештою не жалкуєте, що зі співами не вийшло?
- Колись це для мене було дуже боляче. Це була моя велика мрія. Здається, мала все, аби це склалося. Проте немає сенсу жалкувати. З 1994 року почала багато працювати на озвучках, а згодом - в дубляжі. Дуже добре, що маю музичну освіту, співаю, тому все недарма.
В ексцентричній комедії «Різня» на сцені Молодого театру. Фото: надано Оленою Узлюк
Пропозиції Аркадія Непиталюка - це завжди запорука якісного фільму
- Я дуже люблю фільм «Уроки толерантності». Сама історія викладена класно, ви гарно зіграли. Та всі актори дуже органічні. Ви відразу погодились? Бо тема не проста для суспільства. Спочатку дехто взагалі сприйняв цю стрічку у штики.
- Тут навіть не стояло питання - погодитись чи не погодитись. Це було однозначне «так». З Аркадієм Непиталюком ми вчилися разом в театральному інституті на акторському. Мій перший уривок з майстерності актора був зроблений саме з ним. Думаю, якби він займався акторством зараз - це був би залюблений і найзатребуваніший актор.
Наприкінці 90-х ми працювали разом над програмою «Найкумедніше домашнє відео», потім кілька років не бачились і вже зустрілися на пробах фільму «Припутні».
Аркадій творить саме той гумор, що я люблю. Незважаючи на те, що він знімає історії інколи про дуже простих людей, в нього ніколи не буває недолугих жартів чи несмаку. Його пропозиції - це завжди запорука якісного фільму, хорошої команди, бо він дуже ретельно та чуттєво підбирає людей. Він розуміє, хто йому потрібен, він не йде на якісь компроміси, а це загалом формує дуже класну історію.
Є трошки хибна думка, що «Уроки толерантності» - це саме про якісь заборонені теми. Але ж ні, це кіно про родину, трансформацію, пошук себе. Про наші буденні проблеми, любов і, зрештою, бажання зрозуміти одне одного.
- Скоро виходить ще серіал «Обмежено придатні», тож чекаємо.
- Ми теж дуже чекаємо. В серіалі додалися нові персонажі. Наша кіношна родина збагатіла і зміцніла.
- Ще одна стрічка, до якої ви причетні, - серіал «Леся+Рома». Це був шалений успіх і подія на нашому телебаченні. Пригадуєте, які це були тоді відчуття? Новий формат, українською мовою.
- Для мене це радше історія про дружбу, бо у нас була весела команда. Ми й після зйомок продовжували спілкування. Я теж проходила проби на роль Лесі, але обрали Ірму Вітовську - і вона ідеальна в цій ролі. А ми грали другу пару, яка була поза кадром. Наші обличчя відкрили лише у фінальному новорічному фільмі.
Чесно кажучи, у мене не було відчуття причетності до чогось нового, усвідомлення якоїсь епохальності. Просто був дуже теплий та веселий знімальний процес.
- Звісно, комусь буває важко виділити, але що вам приносить найбільше задоволення - дубляж, зйомки в кіно, гра в театрі?
- Це абсолютно різні відчуття, але все це любов. Тому дуже ціную класні проєкти будь-де.
Для Олени Узлюк вчитись і бачити світ – це найцікавіше в житті. Фото: надано Оленою Узлюк
Родина - це найважливіше, тому все - заради неї
- Ваші доньки, Марія і Ксенія, який шлях обрали? Вони, здається, ходили в театральну студію.
- Де вони в мене тільки не ходили! І музична школа була, і багато театральних студій, і кіношколи, і дубляжем займались, і танцями. Ми багато з ними їздили на різні конкурси. Коли прийшов час старшій вступати, я сказала: «Куди завгодно, аби ти сама цього хотіла». У них є певний прагматизм, і мені це подобається.
Марія пішла в торговельно-економічний університет на міжнародні економічні відносини. В університеті почала займатись творчими справами, продовжила танцювати. А в них, треба сказати, доволі потужна база для того, щоб студенти розвивались творчо. Марія вже закінчила університет, але танці стали не тільки задоволенням, а й роботою. Вона викладає в багатьох студіях, дає майстер-класи.
Ксенія цього року закінчила школу та пішла теж в торговельно-економічний університет. Але на інший факультет. Теж творча дитина, танцює, бере участь у дитячих виставах, працює аніматором, проводить майстер-класи для діток з різних поробок.
Радію, що вони рухаються, розвиваються, шукають себе. Зараз інші можливості. Я їм завжди кажу: «Треба спробувати. Не піде тут, давай далі». Нині молодь вільніша - це прекрасно.
- Хто є вашою підтримкою в ці важкі часи?
- Моя підтримка - це моя родина. Вони - моя батарейка та підзарядка. Звичайно, мені хочеться реалізовуватись, тому я працюю, розвиваюсь, отримую від цього задоволення. Але родина - це найважливіше, тому все - заради неї.
- З блекаутами вдається впоратися? Як проводити цей час?
- Ми всі якось пристосовуємось, накупила ліхтарів. З ліхтарем же багато що можна зробити, хіба що борщ не звариш. Завантажила фільми - маю такий санкціонований відпочинок. У мене дуже багато різноманітних класних свічок, тож запалюю свічки, дивлюсь кіно, тепер встигаю подивитись те, що давно хотіла, але бракувало часу. Підлогу, до речі, теж при свічках мила. Доволі романтично.
- Ви класно виглядаєте. Як доглядаєте за собою?
- Дякую. Мені це приємно. Краса, особливо з віком, - це здоров'я. Звичайно, наше теперішнє життя його нам не додає. Але слідкую за харчуванням. Коли, наприклад, припинила їсти м'ясо, відчула, наскільки почало мінятись моє тіло.
Певний час захоплювалась сокотерапією і теж відчула прекрасний ефект. Для мене важливо, як почати ранок. Взимку, наприклад, заливаю розторопшу, льон, коноплю окропом, поки збираюся - мій сніданок готовий. Мені вистачає і комфортно. Влітку, коли багато огірків, п'ю натщесерце огірковий сік. Обожнюю його.
Веду доволі активний спосіб життя і стільки бігаю - що куди тому спортзалу. Влітку бігала на стадіоні біля дому. Це було окреме кіно, бо якщо подивитися, напевне, я більше танцювала. Але пів годинки пострибала, і це - кайф. Йшла туди і назад підтанцьовуючи. Інтуїтивно роблю те, що мені приємно. Мені приємні масажі. Моя майстриня мене просто реанімує. Якби ще виконувала всі завдання, які собі ставлю, було б ще краще. Але інколи теж дозволяю собі розслабитись.
- Які ваші сьогодні найбажаніші мрії?
- Наша перемога - це абсолютно найбажаніше. Немає зараз нічого, що стоїть десь осторонь і тебе не зачіпає. Кожна притомна людина страждає від того, що відбувається, якщо навіть не в її двір прилетіло. Тому моє найбільше бажання, як і кожної людини, щоб війна закінчилась якнайшвидше.
А загалом моє захоплення - це мандри. До війни ми з дітьми їздили доволі багато. Завжди мріяла про мандри. Навіть свої перші гроші, які заробила на дубляжі, витратила на поїздку до Лондона. Вчитись і бачити світ - найцікавіше.
«Краса, особливо з віком, - це здоров'я», - каже акторка. Фото: instagram.com/larysa.shatalova/
