22 листопада
Завантажити ще

Радник президента з економіки Олег Устенко: Про «продуктові талони», зростання цін та підвищення мінімалки

Радник президента з економіки Олег Устенко: Про «продуктові талони», зростання цін та підвищення мінімалки
Фото: Оберемченко Николай

Судячи з опитувань, життя більшості українців останнім часом, м'яко кажучи, не покращало. А основні приводи для стресів – економічні. Ціни та тарифи зростають у реальності, а зарплати – лише у статистиці.

Коли вже нарешті європейськими в нашій країні стануть не лише витрати, але й доходи? Чому у 2021 році українській економіці так і не вдалося відіграти падіння 2020-го? Чи допоможуть «продуктові талони» малозабезпеченим і чому влада не думає про решту – тих, кому не світять ані субсидії, ані талони? 

Про це та багато іншого «КП" в Україні» поговорила з радником президента України з економіки Олегом Устенком.

Про зріст економіки

- Олегу Леонідовичу, коли ми вже нарешті почнемо жити краще?

- Будь-яка країна може активно боротися з бідністю лише у тому випадку, якщо вона показує зріст економіки понад 5% на рік.

Важливо, щоб це зростання було інклюзивним - тобто щоб його результати рівномірно розподілялися між членами суспільства, а не так, що певна група людей отримує все, а решта - нічого. Це питання деолігархізації.

І, нарешті, це зростання має бути стійким, тобто тренд має зберігатися не рік-два, а тривалий період.

- Що заважає досягти цього зросту? Скептики кажуть, що коронавірус підвернувся вдало - на нього сьогодні можна списати всі промахи.

- Ковід досить серйозно струсив увесь світ, і з цим не посперечаєшся. Він поламав плани економік усюди, а не лише в Україні. У 2020-му українська економіка впала на 4%, що є середньосвітовим рівнем, і я вважаю, це ще непоганий результат. Бо якщо у нас експортно-залежна економіка, в якій 40% ВВП формується за рахунок експорту, і в усьому світі йде падіння, було б надто наївно очікувати, що всі впадуть, а ми втримаємось.

Отже, всі падали – і ми впали.

Підкреслю, що у 2020 році лише три економіки у всьому світі показали зріст - Китаю, Туреччини та Єгипту. І якби не Китай із його величезною питомою вагою, світова економіка впала б не на 4%, а на 6,5%. І це додатковий аргумент на користь того, що ситуація в Україні у період глобального світового провалу була на порядок краща, ніж у багатьох.

- Багато хто може з вами не погодитись,  що у нас «на порядок краще». А найсумніше, що винних і не знайти. Що б не сталося, влада завжди має аргумент: у всьому винна світова економіка!

– Є теорія, а є економічна реальність. І в цій реальності найважливішим джерелом ризиків наразі є світова економіка – від інфляції до можливості виходу на ринки капіталів і просування своїх товарів на зовнішніх ринках. Глобалізація призвела до того, що зовнішньоекономічні зв'язки стали дуже жорсткими, а реакції на будь-які події – миттєвими. Якщо раніше зміни на зовнішніх ринках могли доходити до окремих регіонів через місяці і навіть роки, то сьогодні реакція відбувається негайно - буде це стрибок цін на енергоносії, зміна цін на продовольство чи зростання напруги між окремими країнами та регіонами світу.

Наприклад, побачивши зріст цін на соняшникову олію та зерно, ми шукаємо винних серед виробників, продавців, уряду. Але глобальна причина полягає в тому, що є світовий ринок, на якому зросли ціни на енергоресурси при зростаючому світовому попиті на масло. Додайте сюди високу інфляцію у США і отримаєте зовсім іншу картинку.

- 2021-й був роком виходу із кризи, але відіграти падіння 2020-го нашій економіці не вдалося. Може, все ж таки в економічній політиці щось йде не так?

- Справді, європейські країни зростали минулого року швидше за нас, але задля справедливості треба сказати, що і падіння у них у 2020-му було глибшим.

А загалом у нас не відбувається нічого екстраординарного. Згідно з прогнозами МВФ, понад 150 країн світу зможуть повернутись на докризовий рівень лише до початку 2024 року. Але я думаю, що ми вийдемо на докризові показники раніше.

- Головне – щоб не пізніше. Адже якщо ми настільки залежимо від світових трендів, нам залишається лише дочекатися, коли світова економіка зросте?

- А ось тут, на жаль, прямої залежності не буде. У МВФ цього тижня чітко попередили: країни з ринками, які розвиваються, повинні готуватися до того, що зовнішньоекономічний контур змінюватиметься. Загалом нічого конкретного – мовляв, усе зміниться, але ми поки що не знаємо як. Але, судячи з попередження, основні ризики понесуть країни з ринками, що розвиваються, до яких належить і Україна.

Про підтримку малозабезпечених

- Виходить, що від нас нічого не залежить? Тобто за таких розкладів загалом і не дуже важливо, що відбувається всередині країни?

- Важливо не лише проводити правильну внутрішню економічну політику з огляду на негативне інформаційне тло, але й адекватно реагувати на зовнішні ризики. І підтримка незаможних – це одна з таких реакцій.

- Ваш коментар щодо food stamps у рамках ідеї підтримки незаможних наробив чимало галасу. «Довели країну до продуктових карток» - це найм'якіші коментарі з цього приводу.

- Це нова медійна реальність, під яку нам усім доводиться підлаштовуватися. І насправді не важливо, хто і що сказав, – важливо, як це все було зрештою інтерпретовано. На мій погляд, перевести food stamps як «продуктові талони» - однаково що перевести «бебі-бокс» як «дитячий ящик», і навряд чи такий переклад сподобався б батькам. Але тему підхопили та розкрутили, причому дуже легко відстежити, хто і як її розкручував.

Для мене взагалі дуже дивно те, як швидко люди піддаються на будь-які провокації і готові повірити в будь-що – від карток на їжу до майбутнього голоду. Насправді йшлося про адресну грошову допомогу малозабезпеченим, і я про це дуже чітко сказав.

Більше того, на мій погляд, перебуваючи у здоровому глузді, неможливо уявити, що введення продуктових карток часів дефіциту в СРСР взагалі можливе, тим більше в США. Але якщо інтерес не в тому, щоб розібратися в суті питання, а в маніпуляції, то й food stamps можна перекласти не як адресну допомогу малозабезпеченим, а так, як  вигідно перекладачеві. А далі "машина" починає працювати.

- Днями в Україні вкотре запровадили державне регулювання цін на соціально значущі продукти, обмеживши роздрібну торгову націнку. Як ви вважаєте, це допоможе бідним?

- Не думаю, що це може допомогти в середньостроковій, а тим більше довгостроковій перспективі, і ставлюся до держрегулювання виключно як до дуже тимчасової міри. Як я вже говорив вище, вважаю, що допомога малозабезпеченим має бути адресною.

- Влада дуже багато піариться на допомозі незаможним: субсидії, ковідна тисяча, тепер ще продуктові чеки пропонують. Але річ у тому, що є маса людей, яким не світять ані субсидії, ані продуктові чеки, але про них чомусь ніхто не думає. Я б теж з великою радістю витратила гроші на подорож чи задоволення, ніж віддавати щомісяця 4-5 тисяч за комуналку і платити за продукти, що у 1,5-2 рази подорожчали. Ви, як радник президента з економічних питань, розумієте, що коли у людини немає  субсидії, це не означає, що у неї все добре і про неї можна забути?

- Звичайно, розумію. Але за умов, коли є серйозні бюджетні обмеження, всім допомогти неможливо, та й не потрібно. Треба сконцентрувати підтримку на тих, для кого вона особливо важлива: матері-одиначці з маленькою дитиною, пенсіонерові з мінімальною пенсією, інваліду, який без матеріальної допомоги просто помре від голоду. На тих, для кого подорожчання яєць на 3 грн справді дуже значуще і вкрай болісне.

До речі, я розумію, що кожен відчуває зріст ВВП на собі і може легко оцінити, зазирнувши у власний гаманець. Але за результатами минулого року ВВП на душу населення в Україні становив 5 тис. доларів на особу. А щодо ВВП, скоригованого на рівень купівельної спроможності, ми у загальному списку країн знаходимося чітко посередині. Отже, за цифрами ми показуємо дуже непогані результати.

Олег Устенко: В умовах, коли є серйозні бюджетні обмеження, всім допомогти неможливо, та й не потрібно.

Я знаю, що думають про статистику. І знаю, що вона далеко не досконала. Але я також знаю, що нічого кращого, окрім використання статистики як джерела найбільш правдивих даних, на сьогодні немає.

Про тінь

- Напевно, цифри були б ще кращими, якби тіньовий сектор в економіці був меншим…

- Тіньовий сектор – це справжнє лихо української економіки. Якщо подивитися офіційну статистику Мінекономіки, ми побачимо позитивну динаміку: торік у тіні було 28% ВВП, тоді як у 2013-му – 40%. Але навіть попри таке зниження цей рівень просто гігантський.

- Багато економістів стверджують, що українська тінь дозволила країні відносно м'яко пройти кризовий 2020 рік, і якби вона була меншою, то й наслідки були б набагато серйознішими.

- Це дійсно так. Проте цифри тіньової економіки величезні. 28% ВВП - це не про нелегальних таксистів, не про перукарів, які працюють на дому, або, скажімо, прибиральників квартир. Це десятки мільярдів доларів, які виробляються в тіні у реальному секторі економіки. Якщо знизити тіньовий сектор хоча б на 1 процентний пункт – до 27%, у «світлову» економіку прийде близько 2 млрд доларів, а бюджет отримає як мінімум півмільярда. Тобто у нашій тіні закладено колосальний потенціал для випереджаючого економічного зросту.

- Як ви ставитеся до підвищення мінімальної зарплати як способу виведення доходів з тіні?

- Як один із методів підвищення мінімалки – правильний шлях, але не основний. Загалом я за те, щоб мінімальна зарплата зростала хоч би на рівень інфляції – це і боротьба з тінню, і поповнення бюджету, і реалізація принципів соціальної справедливості. Але я проти ситуації, коли збільшення зарплат нав'язується бізнесу. Тут має бути зовсім інша логіка. Спочатку збільшується продуктивність у приватному секторі, він починає більше заробляти та відповідно більше платити своїм працівникам, податкові надходження збільшуються. І вже базуючись на цьому, можна збільшувати мінімальну зарплату та зарплати бюджетникам.

- Тобто ви дотримуєтеся думки, що зарплати не можуть зростати на рівному місці та є похідними від зростання економіки? Але, відповідаючи на запитання журналістів щодо зростання ВВП, чиновники часто переадресують це питання самим українцям – мовляв, треба орати 20 років поспіль, тоді ВВП, може, й зросте на 4% на рік. І це не дуже зрозуміло. Виходить,  якщо я зроблю не одне інтерв'ю на день, а два чи навіть три і так робитиму 20 років поспіль, то своїми руками підніму економіку?

[quote_kp type="inr_left" text="Олег Устенко: Живучи в Україні, ми думаємо, що такі величезні проблеми тільки у нас, а за кордоном про них ніхто й не чув. Насправді проблеми плюс-мінус однакові в усьому світі" ]

- Я впевнений, що українська економіка може зростати більше ніж на 4%, і зробити так, щоб вона росла, - це завдання влади. Причому рішення має бути комплексним, не можна зациклюватися на одному каналі – наприклад, лише на податках. Насамперед потрібно стимулювати роботу приватного бізнесу, а для цього потрібні захист прав власності, нормальна судова система, ефективна боротьба з корупцією, демонополізація економіки, зменшення бар'єрів для ведення бізнесу.

[/quote_kp]

Дехто вважає, що проблему можна вирішити «закручуванням гайок», але це не так. Можна підкрутити гайку зліва чи справа, але «машина» не поїде, які б фантазії не вибудовувалисьу голові.

Насамкінець скажу, що ми часто скаржимося і говоримо, що в нас все погано, із заздрістю дивлячись на більш розвинені країни. Живучи в Україні, ми вважаємо, що такі величезні проблеми лише у нас, а за кордоном про них ніхто й не чув. Насправді проблеми плюс-мінус однакові в усьому світі, але ми, як завжди, упевнені, що добре там, де нас немає.​