22 листопада
Завантажити ще

Розмови біженців у Польщі: допомоги від ООН немає, повернутись складно

Розмови біженців у Польщі: допомоги від ООН немає, повернутись складно
Фото: TransferGo

Повномасштабна війна в Україні – ситуація для Європи нова. У зв'язку з великим потоком біженців закони змінюються майже щодня, і отримати однозначну відповідь на свої запитання непросто. Немає кращого місця для обміну інформацією, ніж черга: тут тобі і найсвіжіші новини, і життєві історії – і все з перших вуст.

Біля консульського відділу Посольства України у Варшаві люди проводять у чергах години безперервно. Приїхала і я. Всього 4 години на дорогу (дякую мобільному інтернету та гугл-картам, що рятують у незнайомому місті без знання мови) – і ти у Варшаві.

«Ми тут як у мишоловці…»

Коли наближалася до місця призначення, мене спіткало перше розчарування: черги тут чималенькі. "Дивно, мені казали, що у п'ятницю мало людей", - подумала я. Відкинувши сумні думки, попрямувала до інформаційного намету, сподіваючись на швидке просування. Тут можна заповнити заяву, зробити ксерокопії документів та поставити запитання українським волонтерам.

– З цього тижня, щоб вписати дитину у свій закордонний паспорт, потрібно ставати в електронну чергу. Вона відкрита лише на 10 днів уперед, і поки що все зайнято, - дізнаюся про неприємну новину від волонтера.

- Що ж робити? Ще тиждень тому мені говорили зовсім інше, та й приїхала я здалеку.

- Можете стати в «живу» чергу, але ми нічого не гарантуємо! – невпевнено радить дівчина.

Робити нічого, стаю у чергу, сподіваючись на краще.

Мами з колясками, немовлята на руках, молодші школярі на лавочках, багато жінок та кілька чоловіків стоять у двох чергах – електронній ліворуч та «живій» праворуч. Періодично залізні ворота відкриває суворий охоронець і раз на 20 хвилин пропускає по одній людині з електронної черги. На питання, чи є шанс потрапити всередину, він кричить:

- Я не впущу! Записуйтесь в електронну чергу!

- Але мені сказали приїхати у п'ятницю і стати в "живу"... Може, залишаться місця і я почекаю? - несміливо запитала я.

- Хто вам таке сказав? - нервово знизав плечима у відповідь співвітчизник.

Стоїмо під дощем, відчуваю, як швидко промокають кеди. Іноді підходять пари з новонародженими – їх пропускають раніше за інших. Незабаром з'ясовується, що у черзі майже всі планують повернутися до України.

- Ми тут як у мишоловці! - несміливо шепоче сусідка з двома дітьми. – Впустити нас впустили, а випускати не хочуть. І в іншу країну не поїдеш – 90 днів перебування у Шенгенській зоні минули! Тепер сиди тут чи додому їдь.

– Можна й додому, – відповідає сусідка.

- А якщо воєнні дії посиляться? Повернутися сюди можна буде лише через 3 місяці, та й то як звичайний турист: втрачаєш статус тимчасового захисту та виплати, - парирує співрозмовниця.

- Шкода! А я так хотіла на тиждень поїхати додому: мені б город посадити! – сумно посміхнулася невисока брюнетка. - Як же тепер без городу?

«Головне, слуховий апарат доньки встигли забрати»

- Якщо на початку війни до Польщі можна було потрапити по «зеленому коридору» – по внутрішньому паспорту та свідоцтву про народження дитини, а то й зовсім без документів, то сьогодні ти не зможеш перетнути кордон без закордонного паспорту та дозволу батька дитини на виїзд, – переконує моя співрозмовниця. - Здавалося б, приїхав до Польщі за внутрішнім паспортом та свідоцтвом про народження дитини – так і виїжджай за ним! Але ж ні – тепер оформляй документи. Потрібно переконати польських прикордонників, що дитина моя і я її не вкрала.

- А в мене одна радість – цілком випадково виїхала з Харкова за пару днів до війни. Головне, що забрала слуховий апарат молодшої дочки: вона у нас погано чує. Це у нашій сім'ї найбільша матеріальна цінність: коштує майже мільйон! Решту не так шкода, – сказала невисока жінка у червоній куртці, після чого почала згадувати перші дні війни.

– Це ще невелика черга! Раніше люди по три дні стояли і навіть тут ночували! А все через ці документи! - поділилася досвідом ще одна співрозмовниця.

- У Варшаві гарно навесні! - замріяно помітила добре одягнена жінка, озираючись довкола.

– У Києві краще, ніж у Варшаві! – відповіло кілька людей одночасно.

- Не знаю, де краще, але я все одно додому хочу, ми тут засиджуватися не збираємось. Та й квартиру винаймати дорого: платимо за неї 2100 злотих (понад 16 тис. грн. – Ред.).

Розмову раптово перервали крики білявки із чорною пов'язкою на голові. Вона роздратовано пояснювала матері, що їм треба поспішати. Побачивши цих двох, охоронець мовчки відчинив перед ними ворота, забувши про дратівливість, яка, здається, увійшла до кола його обов'язків: жінки поспішали оформити свідоцтво про смерть родича.

– Хтось помер… – тихо перемовлялися люди у натовпі.

- А ви знаєте, що перевезти прах із Польщі до України – це мінімум 2000 доларів! - пошепки сказала одна з жінок.

- Ой-йо-й, як же дорого вмирати!.. Краще не вмирати! – зазначила інша, стурбовано хитаючи головою.

Ті, хто не зміг записатися в електронну чергу, з надією приходять у «живу» - може, пощастить. Щастить не всім. Фото: TransferGo

Ті, хто не зміг записатися в електронну чергу, з надією приходять у «живу» - може, пощастить. Щастить не всім. Фото: TransferGo

"У школі дітям сказали: Ви приїхали сюди, як цигани!"

Одна з жінок наполегливо переконувала когось телефоном, що їй обов'язково треба повернутися до України. Розмова явно не клеїлась: мабуть, на тому кінці дроту жінку переконували не робити дурниць.

- Ми не хочемо залишатися тут! Наших дітей у місцевій школі кривдять! Уявляєш, їм кажуть: ви приїхали сюди, як цигани! Ми – як цигани для них! Мовляв, понаїхали! - перейшла вона на підвищені тони.

"Не пощастило", - подумала я: ніхто не дасть гарантій, що тебе приймуть привітно у чужій країні.

- А ви знаєте, що до місцевої школи потрібно обов'язково влаштуватися, інакше втратиш допомогу на дитину? – спантеличила одна із співрозмовниць.

- А ми не збираємось влаштовуватися до місцевої школи, - заявила добре вдягнена жінка. – Син навчається у престижному київському ліцеї, і нам дистанційка підходить більше! Чого його тут навчать?

– У вас хоч дистанційка є! А у наших дітей – два уроки на тиждень! – обурилася маленька жінка у червоному. – Ніж такі уроки, краще тут ходити до школи.

- Ага, а потім після повернення нам запропонують залишитися на другий рік, - усміхнулася її сусідка.

- А всі знають, що якщо ти їдеш із Польщі, потрібно обов'язково закрити банківські рахунки та відмовитися від допомоги в ZUS? - поділилася цінною інформацією ще одна жінка. – Тут із цим не жартують!

Тим часом діти бігали до намету за гарячим чаєм, який готували втомленим у чергах людям польські волонтери. Тут можна було погрітися і посидіти після довгих годин очікування.

«Приїхали до Польщі по візу, візу не зробили – їдемо назад»

Незабаром дощ змінило сонечко – одразу стало тепліше. Ще одна жінка в окулярах, спершись від втоми на паркан, слухала всі розмови з іронічною усмішкою. "Як можна залишатися спокійною в такій обстановці?" - промайнула думка в голові.

- У мене подруга живе у Великій Британії, запросила нас до себе, - почала вона. - Ми приїхали до Польщі у березні, щоб зробити візи: у нас же нічого не працювало... То вони там такі хитрі! Мені візу зробили швидко – майже одразу, а дитині робити не хочуть. Усе тягнуть і тягнуть. Два місяці минуло – результату немає! Я до них ходила 15 разів! А вони мені: «Навіщо ви приходите? Ми все перевіряємо». Але що там можна перевіряти? Це ж дитина! - дивувалася жінка, показуючи на сина років шести. – Вирішили додому повертатися. Тепер треба підтвердити, що мій син справді мій.

- До речі, а хтось отримав обіцяну грошову допомогу від ООН? - запитала одна з жінок.

– Ніхто не отримав! Ми заповнили форму на сайті, через місяць надійшов лист із електронною анкетою – і все.

– І у нас також! - відповіли жінки по сусідству.

- Та нісенітниця це все і брехня! Ніхто цю допомогу у вічі не бачив! – махнула рукою моя сусідка.

- А ось не скажіть. У мене подруга отримала цю допомогу – їй прийшло смс із датою, часом та адресою, куди потрібно прийти, – зазначила одна із співрозмовниць.

- А нам тоді чому нічого прийшло? – обурилися інші, але відповіді на своє запитання отримати не могли.

Вечеріло. Кеди висохли, від довгого стояння боліла спина. Під кінець робочого дня суворий охоронець почав впускати всіх, крім мене та ще двох людей, яким треба було вписати дітей у паспорт.

- Впустіть нас! Ми ж цілий день тут стоїмо! - просили ті, хто зостався.

- Я ж сказав: записуйтесь в електронну чергу! – продовжував кричати охоронець.

- Але ж там немає вільних місць!

- Самі хотіли електронну чергу – отримуйте, а я не можу вас впустити! – крикнув невблаганний співвітчизник і зачинив перед носом залізну хвіртку.

"Як так можна?! Шкода йому, чи що?! – думалося мені дорогою додому.

Після повернення до свого міста поспішила поділитися новинами зі своєю новою знайомою, багатодітною біженкою з Києва.

- Я не робитиму жодних документів! Ми в'їхали за внутрішнім паспортом та свідоцтвом про народження, так і виїжджатимемо! Зробити один закордонний – 700 злотих! А нас – двоє дорослих та п'ятеро дітей! Плюс із 1 червня – платний проїзд! Звідки я візьму такі гроші? Випустять нас! Кому ми тут потрібні? - роздратовано відповіла моя знайома, ніби переконуючи саму себе. Що ж, чудово її розумію.

КОМЕНТАР ФАХІВЦІВ
А як все насправді?

За роз'ясненням розмов, почутих у черзі, «КП в Україні» звернулася до Посольства України у Варшаві, а також до експерта з питань біженців у Польщі блогера Сергія Пєха.

1. Чи правда, що за внутрішнім паспортом та свідоцтвом про народження дитини не можна повернутися з Польщі до України?

Посольство: Неправда. Якщо ви їдете до України, вас випустять за документами, за якими ви заїхали до Польщі. Якщо плануєте повертатися до Польщі, необхідно зробити біометричний паспорт для дорослого та внести дані про дитину до вашого біометричного паспорта.

Сергій Пєх: До України можна виїхати без проблем, жодних обмежень немає.

2. Чи дійсно, що через 90 днів безвізу не можна переміщатися іншими країнами ЄС?

Посольство: Не можна. Переміщатися можна лише після отримання візи. Якщо, скажімо, вам потрібно поїхати до Німеччини, необхідно отримати німецьку візу.

Сергій Пєх: Якщо громадяни України не мають короткострокової чи довгострокової візи або посвідки на проживання, виданої державою - членом ЄС, але мають право на тимчасовий захист згідно із законодавством Польщі, вони можуть виїхати з Польщі лише в ту державу - член ЄС, де вони хочуть реалізувати свої права, пов'язані з тимчасовим захистом.

3. Чи правда, що коли не влаштувати дитину до польської школи, то можна втратити допомогу 500+?

Посольство: Ні, неправда. Якщо дитина не ходить до школи, вона не перестає бути дитиною.

Сергій Пєх: Це не так, проте дитина зобов'язана ходити до школи.

4. Чи реально отримати допомогу у 700 злотих від ООН?

Сергій Пех: Реально, але черга дуже довга. Коли приходить смс, до центру ООН необхідно з'явитися наступного дня. Тобто сьогодні о 19.30 прийшла смс, а завтра з 8.00 до 12.30 ранку треба з'явитися. Дехто чекає і по 3 місяці, а дехто, не дочекавшись, покидає Польщу.

5. Чи правда, що перевезти померлого родича з Польщі до України коштує близько 2000 євро?

Сергій Пєх: Так, це правда, ціни коливаються від 2000 до 5000 євро.

Довідка Коротко про

Після початку вторгнення Росії в Україну багато хто залишив свої будинки, щоб знайти притулок на час воєнних дій у найближчих країнах ЄС. Головний удар взяла на себе Польща, дозволивши залишатися на своїй території 18 місяців. До Польщі приїхала максимальна кількість біженців – близько 3,5 млн. людей.

Через 90 днів безвізового режиму громадяни України втрачають можливість пересуватися країнами ЄС. Вони можуть повернутися додому, але знову виїхати зможуть не раніше як за 90 днів. У разі повернення вони втрачають статус тимчасового захисту та регулярні виплати на дітей.