Врятувати тітку Ніну: особистий досвід пошуку евакуації
З Донецької, Сумської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей, з Херсона… Просування лінії фронту та посилення ворожих обстрілів накриває підконтрольні території новою хвилею вимушених переселенців. Хто може - той рятується сам від бомб, хто не може, той сподівається на евакуацію. Та чи легко отримати таку допомогу для маломобільної літньої людини? Читачка Коротко про, яка взялася рятувати свою родичку, розповіла нам про свій досвід.
У вихідні - вихідний
Невелике селище міського типу в Синельниковському районі на Дніпропетровщині у кількох десятках кілометрів від лінії фронту. Два тижні, як сюди не ходять поїзди. Люди виїжджають машинами, волонтерськими "бусіками", вибухи кожен день. У містечку фактично немає влади. Але ще є люди. Хтось залишається зі своєї волі, хтось опиняється покинутим.
- У п’ятницю ввечері я дізналася, що моя далека родичка - тітка Ніна, якій 89 років, зосталася сама-одна. Соціальна працівниця, яка нею опікувалася, просто зникла. Мабуть, виїхала за всіма, але я все одно не розумію, як можна було покинути просто так немічну людину, яка ледь пересувається по квартирі, - розповідає Олена, яка зараз з дитиною в Чехії. - Тітку зголосилася взяти до себе інша родичка, яка в Полтавській області. Але приїхати по стареньку вона не може і на інтернеті у свої 75 погано розуміється. Попросила, щоб я допомогла організувати евакуацію.
У суботу зранку зв’язок із пенсіонеркою зник, родичі ще більше сполошилися.
- Я читала, що із Синельниківського району жителів вивозить гуманітарна місія «Проліска». Але у вихідні, як виявилося, телефон гарячої лінії не працює. Так само в інших благодійних організаціях. Спроби звернутися на урядову гарячу лінію, до облдержадміністрації теж нічого не дали. Чекати до понеділка ми не могли, бо за два дні зі старенькою будь-що могло статися. Я знайшла якийсь мобільний номер, де обіцяли допомогу в евакуації, та на ньому електронний голос повідомив, що це юридична допомога переселенцям на місцях. Як же до того місця дістатися?
Останню родину з дітьми з Синельниківського району евакуювали в липні. Але там ще залишаються люди похилого віку, переважно самотні. Фото: facebook.com/proliskamission
Групи в соцмережах і «циганське радіо»
Олена каже, що повернула пошук в інший напрямок.
- Почала писати в групи у фейсбуці, що пов’язані із Синельниківським районом. Вразила величезна кількість пропозицій «вивозимо речі», а про людей майже нічого. Пізніше мені розповіли, що в прифронтових районах процвітає мародерство.
На прохання відвідати літню жінку за винагороду відгукнувся лише один чоловік - переселенець з Курахового. Але сказав, що ні копійки не візьме. Навіть пригрозив, що відключить телефон, коли буде розмова про гроші.
- На щастя, тітка Ніна була жива. У неділю цей же добрий чоловік зі знайомим допоміг їй спуститися на вулицю. Але до того я мала ще докласти надзусилля, щоб знайти перевізника, - каже рятувальниця.
На третьому етапі Олена кинула клич по родичах та друзях: хто де кого знає. Вочевидь, за плечима тітки Ніни був янгол-охоронець, бо в сусідньому селі знайшлися знайомі знайомих і запустили по своїх знайомих «циганське радіо».
- І от на руках близько десяти телефонів потенційних переправників. Як я зрозуміла, у мешканців сіл, які менше обстрілюються, це такий маленький бізнес - вивозити земляків з дуже небезпечних місць. Мене попередили: люди не дуже перевірені. Просили відзвітувати, чим закінчиться наша «операція», щоб далі знати, кому довіряти.
З десяти, каже Олена, відгукнувся лише один чоловік - решта відмовлялася, лише дізнавшись, куди треба їхати.
- Все відбувалося на таких емоціях, що я без вагань одразу скинула водію на картку всі гроші, які просив. І тільки потім зрозуміла, як ризикувала, бо могла повірити шахраєві. Але що ми мали робити, коли іншого варіанта не було?
Історія завершилася благополучно - літня жінка вже під опікою доброї родички. Олена каже, що зробила з пережитого кілька висновків. Перший - реклама евакуацій і організація евакуацій суттєво різняться. Держава фактично усунулася від цього процесу, переклавши порятунки на плечі волонтерів. Другий висновок, що знайти потрібні контакти і скористатися ними - такий собі квест. Пройти його можуть люди, добре знайомі з пошуковими прийомами. Літні громадяни, не обізнані з WhatsApp чи Telegram, просто можуть залишитися не почутими.
Транзитний центр у Павлограді, куди стікаються більшість евакуюйованих. Фото: facebook.com/pavlograd.dp.ua
Їздими, поки можемо їздити
З початком робочого тижня ми спробували пройти шляхом Олени за офіційним напрямком. На телефоні урядової лінії 1548 операторка на диво швидко взяла трубку:
- Можете залиши заявку, її передадуть в обласну адміністрацію, а та розподілить по волонтерах.
Можливо, це надійний варіант, але задовгий у часі. Пробуємо зв’язатися з волонтерами напряму.
Багатоканальний телефон гуманітарної місії «Проліска» працює, але всі лінії зайняті, автовідповідач пропонує залишити голосову заявку і чекати дзвінка. Експериментувати не ризикнули з огляду на завантаженість волонтерів. З відкритих джерел відомо, що місія щодня здійснює евакуації з Донецької та Дніпропетровської областей, в тому числі і маломобільних людей. Але виконати заявку сьогодні на завтра, ймовірно, не зможе.
Це підтвердили нам і у благодійному фонді «СХІД SOS».
- Заявок на евакуацію багато. Особливо з Білозерського та Добропілля в Донецькій області. Координуємо дії з місцевою владою, з іншими фондами. Стараємось всім допомогти, але кожний випадок індивідуальний. Сказати напевне, кого і коли будемо вивозити, так одразу не можемо, - пояснила операторка.
Крім крупних фондів і місій, евакуації здійснюють громадські осередки, чиї контакти з Києва чи Львова непросто знайти, але в гарячих точках ці телефони відомі. На ГО «Обери життя» нас навело невелике приватне оголошення у фейсбуці.
- Евакуаціями займаємося з 2022 року. Що в цьому плані роблять державні органи, я не скажу, не зустрічався з таким. Знаю про інших волонтерів, волонтери - вони більш вмотивовані. Ми самі розповідаємо про себе. Коли привозимо гуманітарну допомогу, запитуємо, хто хоче їхати. Залишаємо візитівки, бо сьогодні люди можуть бути не готові, а завтра вже думатимуть про порятунок. Так, як правило, і буває, - каже один із засновників ГО пастир церкви «Нове покоління» Максим Афенченко. - Ми до Покровська і Мирнограда до останнього їздили, поки можна було. Але там і досі залишаються люди.
Максим каже, що від евакуації багатьох утримує брак грошей і абсолютна непевність у майбутньому.
- Кажуть, як будемо виживати, коли поїдемо у безвість. Буває і так, що про літніх людей просто забувають. В Добропіллі мали ситуацію: діти виїхали, нічого не сказавши матері, просто залишили її одну. Такі випадки поодинокі, але вони є.
У Тернівці (Павлоградський район Дніпропетровської області), де мешкає Максим, церква має свій невеликий центр, де біженці від війни можуть трохи перечекати, поки вирішиться їх доля. Але більшість евакуйованих стікаються до транзитного центру в Павлограді, яким опікується гуманітарна місія «Проліска». Останнім часом він просто тріщав по швах від напливу біженців, але зараз вдалося трохи розвантажити завдяки відкриттю тимчасового прихистку у Лозовій Харківської області. Ще один транзитний центр мають відкрити у Волоському на Дніпропетровщині.
