Чому підлітки все більше матюкаються
Багато хто і досі пам'ятає часи, коли матюкатися при жінці або дитині було неприпустимо. Минуло не так багато років. Матюки все більше входять в наше життя. Їх можна вільно чути на вулицях, в транспорті, робочих кабінетах. Більше того - навіть у школі, причому із вуст учня - дорослому... Що діється на перервах - чутливим вухам краще не чути. Чому це відбувається і чи можна відучити лихословити дитину? А що робити з підлітком, який вже, здається, і слів-то інших не знає? Про це розповіла психолог Марина РОЗЕНОВА.
З частівок та примовок
Лихослів'я - дуже цікавий феномен. Появу ненормативної лексики дослідники мови пов'язують із стародавніми ритуалами землеробських та сексуально-репродуктивних звичаїв, які збереглися потім у фольклорних формах, частівках та примовках.
Практично всі фахівці з мови відзначають властивість високої емоційної зарядженості нецензурних слів. Є навіть дослідження, проведені на поранених військових, які довели, що така форма мови допомагає зняти стресо-больовий синдром, тобто дійсно має знеболюючий ефект.
В силу цієї властивості матюки, як правило, використовуються людьми по ситуації - в напружених або загрозливих моментах.
Є ще одна властивість лихослів'я: його використовують у закритих спільнотах, найчастіше чоловічих групах однієї професії як певний код приналежності до групи або умовний знак певних дій.
Підчепив в садку
Дитина розвивається, росте й освоює світ мови, в тому числі й нецензурщини. Але для кожного віку це має різний зміст.
Наприклад, трилітка чи навіть дитина років до п'яти схоплює всі слова поспіль. Для малечі це спосіб вивчення і світу, і себе в ньому. Тому нецензурні слова він, як і все інше, приносить додому і презентує батькам.
- І тут виникає нюанс: коли карапуз вимовляє матюк, а робить це він неусвідомлено та не до речі, то часто це виглядає комічно. Дорослі посміхаються й навіть сміються, тобто емоційно схвалюють його поведінку. Але кажуть, що такі слова "нехороші" і їх не можна вимовляти. Виникає парадокс в поведінці батьків. На словах це "не можна", а на емоційному рівні сигнал зовсім інший - це "весело", - каже Марина Розенова.
Дитина ж орієнтується на емоційні реакції, адже в даному випадку вони яскраві й позитивні, тож робить висновок: "Треба побільше таких слів!", адже це веселить і доставляє приємність батькам.
- Тобто з малюками, коли вони приносять непристойні слова додому, потрібно правильно себе повести. Звернути увагу на них, але не занадто емоційно, щоб не фіксувати ситуацію і дати зрозуміти дитині, що вам це неприємно і такі слова не надто гарні, тож йому не треба їх вживати, - вважає Марина Розенова. - Це вимагає терпіння й такту, адже дитина буде використовувати такі слова неодноразово. Однак, як правило, така робота з боку батьків призводить до хорошого результату: спроби дитини спровокувати дорослих згасають.
Найцікавіше, що правильні поведінка та реагування батьків допомагають впоратися з дитячою матірщиною навіть у сім'ях, де хтось із батьків може час від часу й сам застосовувати ненормативні слова.
Від 5 до 12: де межі дозволеного
У міру дорослішання, з п'яти до семи і далі, до 11-12 років, ненормативні слова виступають способом порушити заборону, вийти за рамки, поекспериментувати з наслідками, відчути свої нові можливості та стан.
- Оскільки в цьму віці найчастіше застосування матюків фрагментарно, а дитина, як і раніше, сильно пов'язана з батьками та емоційно залежна від них, тут цілком можна обійтися спокійним нагадуванням дитині про те, що слід намагатися не говорити ці слова. А в якості аргументу використовувати критерій "негарно". Він зрозумілий, не тисне й легко сприймається - не викликає протесту, - каже Марина Розенова.
Крім того, одночасно треба допомогти дитині освоювати цей світ, розвивати мислення й мову, покращувати комунікацію з оточуючими та відчувати себе впевненіше. Коли дитина поводить себе більш спокійно та врівноважено, в цих емоційно заряджених словах у нього не буде потреби. У всякому разі це не стане проблемою.
Від 13: я стар, я суперстар!
З підлітками в сенсі ненормативної лексики вже складніше.
- Для них це і спосіб показати приналежність до дорослого світу, мовляв, "я вже не дитина", і спосіб виділитися, подолати невпевненість та слабкість, і механізм відчути себе своїм у середовищі однолітків, їх тусовці, а також можливість привернути на себе увагу. Таким чином підліток подає сигнал: "Це я, помічайте мене". Крім того, це й спосіб зняти неймовірне напруження, яке фізично та психологічно виснажує підлітка, - пояснює Марина Розенова.
Важливо навчити дітей розрізняти ситуації, де можна і де не можна використовувати подібну лексику. У нашому суспільстві є пряма заборона говорити такою мовою в школі, вдома з батьками та близькими, в громадських місцях, з незнайомими людьми. Але при цьому немає чіткої формальної заборони використовувати матюки між собою, коли це "нікому не заважає". Досить довго така політика спрацьовувала.
ПИТАННЯ РЕБРОМ
Вони лайливими словами просто розмовляють
Ми бачимо, що нецензурні вирази у підлітків, молоді настільки щільно увійшли в ужиток, що юні джентльмени та леді (!) такою мовою просто розмовляють, а не лаються.
Причини, як завжди, потрібно шукати в собі, вважає експерт:
- Дається взнаки загальне розкріпачення і більш вільне поводження людини в принципі. У нас в суспільстві наразі значно менше обмежувачів, більше уваги до прав і свободи особистості. Не прийнято зупиняти чужих підлітків, які лихословлять. Та й ми самі розмовляємо, не звертаючи уваги на форму висловлювання. Водночас згладжуються гендерно-статеві відмінності, і раніше неможливі при спілкуванні слова спокійно говоряться при жінках та й навіть самими жінками.
- Дуже високий рівень вимог до людини і напруженість життя. Звідси потреба у швидкій емоційної розрядці. Так і тягне вилаятися, хоча, звичайно, якщо не слідувати за найпершими бажаннями, є й інші способи переключитися.
- Високий рівень протиріч у суспільстві та чимало невирішених проблем. Ось це вже дуже важливе джерело розростання масштабів ненормативної лексики серед дорослих і підлітків. Як то кажуть, хочеш не хочеш, а інших фраз для опису ситуації іноді й не добереш...
- Зміна в суспільстві моральних критеріїв, падіння рівня інтелектуальної розвиненості, планки естетики в інформаційному просторі, звідки ми нерідко копіюємо поведінку. Іншими словами, раніше надихалися Богданом Ступкою та Леонідом Биковим на екранах, а тепер дивимося на губатих дівчат з ТікТока й інстаграма, які заробляють на своїх блогах сотні тисяч, але не здатні закінчити речення без мату.
- І, нарешті, втрата нормальної виховної роботи з підлітками та дітьми в системі родина - школа.
ВАЖЛИВО
Відучуємо дитину лаятися
Як то кажуть, виховувати треба, доки дитя лежить поперек лавки. З молодими людьми в середині другого десятка життя працювати доведеться вже системно.
- Можна заохотити дитину поцікавитися, що є в науці про ненормативну лексику. Адже коли ми знаємо про якесь явище багато, воно перестає діяти на автоматичному і примітивному рівні. З'являється вибір, і підліток вже не так, виявляється, прив'язаний до цих мовних форматів. Виникає розуміння: ці слова можна знати, але необов'язково їх використовувати. А якщо й використовувати, то більш адекватно, по ситуації.
- Важливо розвивати особистість підлітка, зміцнювати його характер. Якщо він не відчуває себе покинутим і беззахисним, не потрібні екстраординарні засоби самоствердження. Плюс дуже важливий аспект - навчити підлітка самоконтролю.
- Велике значення має розмова з приводу особистості підлітка, його планів тощо. Це надасть йому впевненості, що батьки радітимуть його успіхам. У спілкуванні важливо підкреслити моменти дорослішання молодої людини, її велику відповідальність, її сили і здібності.
- Тобто загальний тон розмови не заборонний, він орієнтує і допомагає зрозуміти свою індивідуальність, здібності, надихає набувати життєвий та навчальний досвід. І на цьому тлі варто знову підкреслити естетичний критерій: "Негарно лихословити, у тебе досить можливостей і без цього відчувати себе нормально", - пояснює Марина Розенова. - Працювати з нецензурщиною дуже важливо. Наша мова і наше мислення дуже пов'язані, і якщо ми спрощуємо і знижуємо рівень мови, ми примітивізуємо й всю емоційно-інтелектуальну сферу особистості. Тож боротися з цією проблемою і можна, і потрібно!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
