Мені дуже подобалося, що є можливість записатися до "сімейника" або педіатра через Helsi, прийти в зазначений час і отримати кваліфіковану консультацію (так, вважаю, що мені пощастило з цими докторами).
|
Все було добре, поки не сталася неприємність... Син сильно травмував руку. Вистачило декількох секунд для розуміння, що без хірургічного втручання не обійтися. Дзвінок в "швидку" не увінчався успіхом. Опис травми не потрапив під критерії "екстрених". Порадили звертатися в поліклініку або до найближчого травмпункту.
І почалися наші квести. У поліклініці зміна хірурга закінчилася в першій половині дня (рана трапилася близько 16.00). Найближчий травмпункт знаходиться практично в пішої доступності від будинку, але він для дорослих. Лікарі надали першу допомогу, зупинили кровотечу, але зашивати рвану рану відмовилися, пояснивши, що за законодавством не мають на це права - не можуть прийняти малолітнього пацієнта. Далі була поїздка в травмпункт "Охматдиту". Півтори години в черзі і бінго - рану зашили.
На наступний день потрібно йти в "свою" поліклініку на перев'язку. Проста процедура. Але ми стали жертвами нового реформаторського квесту. Хірург бере з 8.00 до 13.00. Але щоб він зробив перев'язку, потрібно електронние направлення від педіатра. Наш педіатр працює у другу зміну - з 14.00... Поки шукала, хто може дати це направлення, згадався ще один анекдот: "Коли вчителька російської мови стрибнула з парашутом, вона була вражена, розбурхана, але вголос говорила зовсім інші слова".
Теоретично, коли з якихось причин немає доктора, з яким підписано декларацію, можна звернутися до чергового лікаря. Але, як з'ясувалося (принаймні, так мене запевнили в поліклініці), черговий лікар може оглянути дитину, а ось виписати направлення до вузькопрофільного фахівця - немає. Нібито у нього немає ключів доступу до електронної системи. Розвела руками і завідуюча відділенням "первинки", порадила знайти будь-якого вільного лікаря, щоб той виписав направлення. "Вільні" лікарі не знаходилися....
Знову похід до завідуючої, чарівна фраза "дзвоню на гарячу лінію НСЗУ". Після неї мене з дитиною чи не за руку завели до лікаря, якого "попросили" виписати електронне направлення до хірурга для надання медичної послуги в вигляді перев'язки. Здавалося б, ось воно, щастя: пара хвилин - і ми отримаємо його. Не тут то було. Підвисла електронна система...
"Невдалий день ви вибрали. Понеділок і вівторок - найважчі дні. Система підвисає, видає помилки..." - нарікала доктор. З горем навпіл ми все-таки отримали електронне направлення.
Далі була епопея із заповненням карти хворого в кабінеті хірурга. Знову-таки - система висіла, глючила... А ще ж треба було оформити електронне направлення на наступні перев'язки.
У сухому залишку - безпосередньо перев'язка рани зайняла не більше 10 хвилин. А ось полювання за направленням - понад дві години. Все для зручності пацієнта.
Додому поверталися з зіпсованим настроєм і відкритими питаннями до МОЗ і в цілому до влади: чому немає алгоритму дій на непередбачені ситуації на кшталт нашої? Навіщо множити на папері реформи і виділяти на них сотні мільйонів гривень, якщо вони робляться наполовину? Чому не можна досконально запустити одну реформу (навчені фахівці, реєстри які реально працюють, і т.д.), а лише потім братися за іншу?
Хотілося б, щоб ці зауваження-питання прочитали в високих кабінетах, усунули їх, і щоб пацієнти, що виходять з медустанов, не несли додому почуття образи, досади і злості від безсилля розірвати замкнене бюрократичне коло реформи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ