Вбити улюблену жінку і підірвати мавзолей Леніна: злочин, який розслідували кращі слідчі України
День знань в радянські часи було прийнято святкувати куди більш пафосно і розмашисто, ніж сьогодні. Тоді, крім шкільних лінійок, в обов'язковому порядку жовтенят, піонерів та комсомольців виводили на районні та міські мітинги. Влаштовували покладання квітів до всіх революційних монументів. Але головним і найбільш почесним заходом було відвідування мавзолею Леніна на Червоній площі в Москві. В цей день зазвичай кілометрові черги до усипальниці «вождя світового пролетаріату» перетворювалися в багатокілометрові. 1 вересня 1973 року винятком не стало.
Непримітний інтелігент в сірому плащі
У цей день налагоджена система охорони спецоб'єкта працювала як зазвичай чітко. На вході перевіряли портфелі у чоловіків і дамські сумочки, людей, які викликають хоч мінімальну підозру, відводили в спеціальну кімнату, де проводили особистий огляд. На сутулуватого чоловіка середнього зросту в сірому плащі і капелюсі контролери уваги не звернули. Класичний інтелігент і швидше за все вчитель, що прийшов в мавзолей з одним з класів.
До 12.00, коли і стався вибух, караул уже добряче стомився. У відкритому з 8.00 мавзолеї саме в цей час змінювалася охорона. Відбутися це повинно було з хвилини на хвилину. Смертник в сірому плащі або знав про графік роботи охорони, або просто діяв інтуїтивно. Як би там не було, йому вдалося підійти до саркофага і привести в дію свою «пекельну машину». Очевидці згадували, він на секунду зупинився біля тіла Леніна, ніби як поправляючи ремінь, після чого пролунав страшний вибух. Солдати з Кремлівського полку, які стояли на варті, розлетілися в різні боки, віднесені вибуховою хвилею, школярі з черги з криками розбіглися, а подружня пара, безпосередньо що знаходилася поруч зі смертником, загинула на місці. Всього в результаті вибуху постраждало 18 осіб: діти (четверо школярів отримали серйозні поранення), солдати, звичайні відвідувачі. Жертвами, крім самого смертника, стала сімейна пара, яка приїхала з Астрахані, спеціально для того, щоб сходити в мавзолей. Терориста буквально розірвало на частини, експерти знайшли лише частину черепа, руки і ноги. І, на подив, практично неушкоджені документи... Виписані на ім'я Саврасова Миколи Миколайовича, 1939 року народження, тричі судимого, уродженця Горлівки. І так, тіло Леніна не постраждало - куленепробивний купол прийняв на себе основний удар, але витримав.
Справу розслідували за 3 дні
На місце оперативно прибули керівники силових структур СРСР, подію під особистий контроль взяв глава КДБ Юрій Андропов. НП для Союзу того часу було з категорії надподій, йшов мирний 1973 рік, золотий час застою. Карибська криза 1962 була уже в історії, а чорні часи Афганістану (1979 рік) ще не настали. Як? Теракт в головному сакральному місці радянської держави. Хто? Навіщо?
В першу чергу спецслужби повністю закрили інформацію про те, що трапилося. Про це не сказали ні слова по телебаченню і ні рядка не написали в газетах. Що на ті часи було передбачувано. Але навіть у внутрішніх зведеннях силових структур панувала повна тиша. Єдиний офіційний документ тих днів - секретна директива від Андропова, спрямована Володимиру Щербицькому (який очолював тоді Україну), з вимогою в найкоротші терміни розібратися і встановити всіх причетних до справи.
До Києва, а потім до Горлівки були направлені кращі слідчі КДБ, і вже до 5 вересня було проведено і закінчено попереднє розслідування інциденту. Відзвітували швидко і за всіма статтями: «Смертник - психічно неврівноважена людина, до того ж зек. Ніякого політичного підґрунтя у справі немає. Затримали всіх причетних. Допитуємо ». Щербицький, отримавши звіт, тут же відправив пояснювальну записку в Москву.
Звіт на ім'я Щербицького надійшов вже через три доби після злочину. Архів СБУ України
«Увійти в історію з чорного входу»
За адресою смертника знайти було зовсім не складно. Саврасов Микола Миколайович жив в центрі Горлівки і ні від кого не переховувався. Так - був рецидивістом. На його рахунку три судимості. Перша за «хуліганку». Традиційно шапки з перехожих зривав. Друга - за напад в складі розбійної групи на хлібний магазин (тут уже згадується «Место встречи изменить нельзя»), третя - за бродяжництво та дармоїдство (це стаття, під яку за часів СРСР потрапив і Віктор Цой).
Але після третьої «відсидки» ніби як вгамувався. 35 років, життя адже тільки починається. Влаштувався на роботу каменярем. Познайомився з дівчиною, яка працювала в їдальні місцевого і досить престижного на ті часи заводу «Артемсіль». Думав про майбутнє, збирався завести сім'ю. Валентина (так звали дівчину) ніби як від весілля не відмовлялася, але весь час пиляла Миколу питаннями: «А що ти зробив у цьому житті, чому я повинна погодитися вийти за тебе заміж?»
Фатальним став останній день літа. Тоді в квартирі Саврасова знайшли мертву Валентину. Її оголений труп з множинними різаними ранами лежав в центрі кімнати. Ніяких записок на місці злочину знайдено не було. Але потім слідчі, опитуючи матір загиблої, дізналися: ввечері до неї заходив Микола і пообіцяв: «Я увійду історію, тільки з чорного входу».
Шахтна вибухівка і браконьєрство
Знайти за документами адресу і сліди злочинця слідчим вищої кваліфікації було не дуже складно. Але ось вийти на його спільників і зрозуміти, звідки він взяв вибухівку, було складніше. В обіг взяли всіх. Від шкільних друзів Саврасова, його співкамерників і людей, з якими він спілкувався після звільнення. У підсумку вийшли на забійника місцевої шахти, якогось Анатолія Хохлова. Той зізнався: Саврасов давно просив у нього шахтну вибухівку нібито для того, щоб глушити рибу. Хохлов приніс йому 300 грам амоніту (достатня кількість для повноцінного вибуху), пояснив, як привести вибуховий пристрій в дію за допомогою простих батарейок. Що Саврасов і зробив в Мавзолеї. Навіщо? Психіатрична експертиза визнала терориста неосудним. Хоча є й інші версії. За однією він був затятим антирадянщиком. За іншою - намагався привернути увагу світової спільноти до проблем робітничого класу. За третьою - таким дивним чином сподівався увійти в історію. Що насправді змусило Саврасова піти на це безумство, зараз залишається тільки гадати.
