Експерти про Держкіно: На конкурси рік у рік подаються занепадні, убогі та нецікаві фільми
Про Держкіно, яке забрали з підпорядкування Мінкульту (що стало можливою причиною заяви про відставку міністра Олександра Ткаченка), кажуть різне. За багато що хвалять, але й лають: мовляв, судять не так і гроші виділяють не тим.
«КП" в Україні» за допомогою кіноекспертів придивилася до теми ближче.
Філіп Іллєнко: «А Міністерство культури справлялося із завданнями?»
Філіп Іллєнко. Фото: facebook.com/philip.illienko
Екс-глава Держкіно Філіп Іллєнко написав у своєму ФБ: «Рішення уряду вважаю позитивним. Де-факто створено Міністерство кіно. Наступним кроком було б правильно цей факт зафіксувати де-юре».
Щоправда, тут же колишній чиновник отримав «вдячні» коментарі: «Чекаємо також міністерства літератури, театру, перформансу, музики, а головне – ТікТока», «А ще потрібне міністерство морозива та фломастерів».
- На мій погляд, те, що Держкіно відокремлюють від міністерства, це справді добре, – поділився з нами Філіп Іллєнко. - Це посилює роль інституції та її статус, відкриває нові можливості та, що важливо, прибирає посередника у вигляді Міністерства культури. Впораються чи не впораються - інше питання. А Міністерство культури справлялося зі своїми завданнями? Мені здається, що останнім часом воно було досить неефективним.
Сашко Лірник: «Кошти від Держкіно течуть у бік «кварталів» та «сватів»
Сашко Лірник. Фото: facebook.com/profile.php?id=100000930615293
- Держкіно у тому вигляді, у якому воно існує останній рік, страшна яма. На фінансування державою проходять відверто огидні фільми, – каже сценарист-постановник Сашко Лірник. - У мене був досвід співпраці з цією структурою до нової влади та за неї. Там панував якийсь ідіотизм, інакше не можу назвати! Коли читаю висновок експерта на свою роботу, розумію, що він і мій сценарій, напевно, не читав. Але добитися правди не можна. Це якась таємна організація, яка сидить на фінансових потоках, які «течуть» у бік умовних «кварталів» та «сватів». Таке собі «Скажене весілля» - чотири, десять, сорок, п'ятдесят.
Але кіно має бути різним. Наприклад, у всьому світі активно фінансується державою дитяче кіно, бо це майбутнє. Нам на фільм «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке» виділили гроші, тоді Держкіно було більш-менш свідомим, але все одно ми тяжко пробивалися. За сценарій цієї картини я здобув премію Лесі Українки, український «Оскар» – "Золоту Дзигу". Як дитячий письменник та сценарист, знаю, що цікаво глядачеві. І коли якийсь експерт каже, що мій текст (останнім часом подавав кілька сценаріїв на конкурси) написаний не українською мовою, мені хочеться когось убити.
На мою думку, експертами мають бути шановані люди, які самі щось написали, зняли. Мають вагу в українській культурі. Але коли тебе судить людина, яка має у біографії лише «церковно-парафіяльну школу», це не вкладається у голові.
Валентина Руденко: «Це просто чийсь таємний інтерес»
Валентина Руденко. Фото: facebook.com/profile.php?id=100011740843896
– Влітку я подавала на пітчинг Держкіно свій проект «Мама», – розповідає креативний продюсер та сценарист Валентина Руденко. - Це продовження однойменного фільму, який успішно пройшов на телеканалі СТБ. Нам не дали грошей – історія вийшла дуже негарна. У першому турі наш проект було поставлено експертами на перше місце. Він набрав максимальний бал –15! Але у другому турі чомусь став сьомим. Зрештою фінансування отримали перші шість позицій, а ми залишилися без держпідтримки.
Наш патріотичний серіал, присвячений усім мамам українських героїв, не отримав підтримки держави. Серед переможців - "Кава з кардамоном", "Скажені сусіди", "Бути монстром", "Війти заміж за мільйонера" та інші. Як так вийшло – для мене загадка! Хтось із них був у першому турі на сьомому, десятому, тринадцятому місці.
Якщо говорити з приводу від'єднання від Мінкульту Держкіно, то я вважаю, що це неправильно, тому що держава не має наразі стільки потужності. Звісно, ми повинні прагнути, щоб кіноіндустрія була галуззю, кіно – це дуже важливий спосіб донесення інформації. Кіно - це витвір мистецтва, а значить, висока культура. Але нині це просто чийсь таємний інтерес, як те засідання Кабміну, де приймалося це дивне рішення.
Людмила Горделадзе: «Будь-яка реорганізація – не на користь галузі»
Людмила Горделадзе. Фото: facebook.com/gordeladzelb
– Я працювала у Держкіно два роки: частково за каденції Філіпа Іллєнка, частково – Марини Кудерчук, нинішнього голови, – каже колишній член Ради з держпідтримки кінематографії Людмила Горделадзе. - До цього п'ять років була експертом кінопітчингів. Можу сказати, що Міністерство культури дуже мало впливає на Держкіно, воно є досить самостійним і на сьогоднішній день. Міністерство затверджує бюджет, але не розподіляє гроші. Це справа Ради з держпідтримки кінематографії.
Наразі оголошено, що Держкіно відокремлюється в окрему структуру (до речі, документів жодних не пред'явлено). Моя думка: будь-яка реорганізація – не на користь галузі. Це зайве. З організаційної точки зору Держкіно працює ефективно, що там робиться відносно розподілу грошей – не можу коментувати. Цей склад поки що нових фільмів ще не видав, тому немає підстав обговорювати, чи правильно вони розподіляють кошти. Призи на фестивалях та вершини касових зборів у кінотеатрах – це картини, які затверджував наш склад.
А проблема експертів справді існує. За нашої роботи було так: понад 100 заявок приймалося від людей, які хотіли бути експертами, з них відібрали 70. Але ви розумієте, наша галузь не має стільки високих професіоналів. Я пам'ятаю, як експерт, який оцінював документальне кіно, запитав у оточуючих, хто такий Сергій Буковський (відомий режисер неігрового кіно, народний артист України. – Прим. ред.). Звичайно, режисерів художніх фільмів знають більше, але якщо ти оцінюєш документалку, то, будь ласка, знай тих, хто в цій галузі відомий.
І потім на конкурсах оцінюють не просто сценарії, а проекти – комплексне бачення авторами майбутньої роботи. Там уже попередньо вказані режисер, актори, кошторис. А це професійно прочитати можуть лише представники двох професій – режисери та продюсери, всі інші, хай навіть дуже професійні у своїй сфері, – ні. А в нас експертом може бути оператор, виконавчий продюсер, які не мають поняття про ефективність проекту кіно. І це сумно. За останніми трьома конкурсами зустрічалися дивовижні експертні висновки. Верхня частина не сходиться з нижньою: спочатку всіляко розхвалювали автора, а наприкінці писали, що проект не заслуговує на увагу. І такі оцінки стали основою результатів конкурсу.
Але це не скасовує того, що Держкіно виконує свою функцію – розподіляти гроші. Інша річ, що нещодавно було оголошено про передачу кіностудій від Міністерства культури до Держкіно (щоправда, документів також не оприлюднили). Це якась дивна операція, бо жодного сенсу, окрім того, що можна керувати приватизацією та продажем об'єктів, не бачу. Це вже давно не кіностудія, а просто майно. Там не продукуються фільми, а лише надаються послуги оренди павільйонів та техніки. Тепер, якщо Держкіно ділитиме не лише гроші, а й ще майно, це буде колосальний монстр. Тим складом, який наразі там працює, робити це неможливо, треба їх розширювати, надавати інше приміщення, але все це не призведе до покращення якості фільмів.
Віктор Андрієнко: «Робота експертів – складна»
Віктор Андрієнко. Фото: facebook.com/viktor.avn
– Вперше ми брали участь у пітчингах Держкіно з фільмом «Іван Сила», а потім нам виділили частину грошей на проект «Легенди Чарівнолісся», – розповідає режисер та продюсер Віктор Андрієнко. - Причому, коли подавалися вперше з цією роботою, не пройшли конкурс, а за два роки спробували знову – і гроші дали. Мені важко сказати, від чого конкретно залежить успіх у цій справі, швидше за все, мають зійтися кілька факторів.
Багато що вирішують експерти, до речі, я і сам працював експертом на кількох пітчингах. Робота ця, слід зізнатися, складна - на оцінці іноді за 150 сценаріїв. Бувало, ознайомившись із роботою, складалася негативна думка, але презентація виходила настільки блискучою, що виставляв найкращі оцінки. А траплялося, що люди «йшли» добре, а потім не приходили на захист проекту. Або інша історія: приходили без режисера. Говоримо: «Нам треба знати режисерське бачення», відповідають: «Він не зміг». Що це таке?!
Проблема будь-якого кіно, що держава дає на підтримку «творчих штанів», але розвиток кіногалузі розпочнеться лише тоді, коли кіно стане продюсерським, усі розумітимуть, що його треба продати. Але тут теж каверза: якщо уявити, що кіно - це ресторан, то є заклади вишукані, а є фастфуд. Швидко заробити – це туди. Дуже не хотілося б, щоб наш кінематограф став смачною, але марною швидкою їжею.
Сашко Кирієнко: «Є люди, які рік у рік подаються на конкурси»
Сашко Кирієнко. Фото: facebook.com/sasha.kyriyenko
- Так склалося, що я не витратив на свої фільми ані копійки державних коштів, - розповідає кінорежисер Сашко Кирієнко. - Тому якою кров'ю та якими механізмами колеги отримують ці гроші – питання не до мене. Зняв уже понад тридцять проектів, чотири повнометражні картини, але державних грошей у них немає.
Звичайно, я, як і всі, бачу, що є люди, які рік у рік подаються на конкурси. І серед них чимало занепадних, убогих та не цікавих глядачеві. Я у захопленні, коли гроші дають на дебюти, на чудові авторські фестивальні фільми. Люблю, наприклад, Валентина Васяновича ("Плем'я", "Атлантида") - у нього свій прекрасний кіносвіт. Дивлячись на його роботи, завжди відчуваю якесь збентеження. Ось такі картини треба підтримувати державними коштами. А коли приносять на конкурси якусь нісенітницю – це повний абсурд.
Сама структура державної підтримки фільмів – дуже потрібний напрямок. Але я б на місці Держкіно не давав грошей проектам, які розцінюються лише як бізнесові. Допомагати потрібно іншим картинам – фестивальним, дитячим, анімаційним. А якщо давати на продюсерські картини, то із поверненням.
