Як Мустафа Шокай, який пожертвував собою за відмову співпрацювати з нацистами, став зрадником? - Абдувахап Кара
Переломні події початку XX століття, пов'язані з падінням царського режиму та встановленням влади рад, запустили різні по суті та цілям процеси суспільно-політичної трансформації на 1/6 суші Євразії. Безперечними фактами таких змін значаться різкий розворот панівної ідеології, нетерпимість до інодумства, руйнація соціально-економічної системи, що супроводжуються трагічними подіями у житті простого населення царської Росії та лідерів національних регіонів.
Не секрет, що з початку Жовтневої революції 1917 радянська влада вела пропагандистську роботу з дискредитації тих, хто виступав проти нового режиму. Одним із таких жертв пропагандистської машини рад був лідер Туркестанської автономії Мустафа Шокай, який згодом був змушений емігрувати у Париж, звідки продовжив діяльність із відстоювання інтересів казахського народу. Нова влада більшовиків гостро реагувала на громадську діяльність Шокая в європейських країнах. Огульно критикувалися статті, книги та журнали казахського діяча, опубліковані у виданнях російською, французькою, німецькою та англійською мовами. Навіть після смерті Шокая у грудні 1941 року, через 30 років радянська влада не переставала свою дискредитаційну роботу. Ідеологічна машина продовжувала клемити його ярликами "зрадника", "ворога народу", "казахського Власова", "прихвостня фашистів", а також звинувачувала у причетності до створення Туркестанського легіону. У зв'язку з цим, поширення, читання творів Шокая, згадка його імені категорично заборонялося, на порушників чекало суворе покарання.
Проте фактична реальність, пов'язана із Мустафою Шокаєм, була зовсім іншою. В останні роки істориками, які досліджували архіви Німеччини, Франції та Польщі, зазначається, що ідея створення Туркестанського легіону прийшла до нацистів не від Шокая, а від інших осіб тієї історичної епохи. Зокрема, на початку грудня 1941 року Східний рейх-міністр Альфред Розенберг представив Гітлеру свій проект із формування допоміжних загонів із мусульманських та тюркських полонених. При цьому командування, створюваного за цим проектом Туркестанського легіону, і справді, насамперед було запропоновано Шокаю, який на той час був в'язнем в руках у фашистів. Відомо, що в ті часи пропозиція співпраці з нацистським режимом мала лише два варіанти розвитку подій, або повна згода на співпрацю, або вірна смерть. Шокай після ознайомлення з цим проектом ухвалив рішення відмовитися, здійснивши великий подвиг, який не міг би здійснити ніхто інший у його становищі.
У листі з табору ув'язнених, адресованому дружині, він сказав: "Мене не цікавить ця робота, тільки підрахунок ув'язнених. Треба терміново піти звідси і не залишитися замкненим у карантині". У листі надісланому Тахіру Чагатай зі Стамбула також містилися слова такого ж сенсу: "Мої зустрічі тут закінчилися. Вирішив повернутися до Парижа...".
Після відмови від пропозиції нацистів 19 грудня 1941 року в Берліні у Шокая різко піднялася температура до 40 градусів, внаслідок чого його госпіталізували до лікарні "Вікторія" з підозрою на тиф. Лікування, яке він отримував протягом тижня, не дало жодних результатів. 27 грудня 1941 казахський діяч помер. Але близькі друзі, зокрема дружина Марія, з великим сумнівом поставилися до його смерті.
Після смерті Шокая Східне міністерство рейху та російський комітет при Міністерстві закордонних справ Німеччини у квітні 1942 року розпочали пошуки іншого кандидата на роль командувача Туркестанського легіону з числа впливових політичних діячів, у зв'язку з чим, запрошували лідерів біженців із Франції, Італії, Балканських держав та Швейцарії. Серед запрошених були такі особи як Хайдар Баммат - лідер північнокавказького об'єднання, авар Саїд Шаміль, лідер грузинських націонал-демократів Спірідон Кедія, один із творців руху "Тетрі Георгі" Лео Керезелідзе, грузинський принц Датха Вачнадзе, Іракець Багратіон та азербайджанський лідер Мехмет Емін Русулзаде. Турецький уряд заборонив лідеру башкирського руху, відомому вченому Закі Уалі, залишати країну у зв'язку з чим останній не зміг відвідати Берлін. На зборах в одному з фешенебельних готелів Берліна "Адлон", нацисти не визнали нікого з присутніх гідним командування, внаслідок чого вважали за краще призначити Уалі Каюма, який раніше у таборах служив помічником та перекладачем Шокая. Ця подія пізніше отримала назву - "Адлонайд".
Отже, Шокай, який помер за п'ять місяців до утворення Туркестанського легіону, ніяк не міг бути причетним до створення зазначеного формування. Тому неможливо звинуватити Шокая у "зраді", сказавши, що він командував легіоном. Навпаки, було б справедливіше назвати його народним героєм, який пожертвував собою. Саме тому сьогодні в Казахстані проводиться осмислена робота з відновлення історичної справедливості, вживаються заходи щодо повного опису героїчного вчинку Шокая. Розуміючи історичну роль видатного сина казахського народу, його мужність у французькій столиці, в 2010 році було встановлено пам'ятник у парку перед будинком, де він прожив 20 років (1921-1941рр).
Тепер зупинимося на тому, як Шокай виявився "зрадником" у Радянському Союзі. Таке несправедливе звинувачення базувалося не на підставі наукових досліджень та аналізу історичних даних, а на даних одного літературного твору, що складається з фантазії автора повісті "Падіння великого Туркестану", офіцера КДБ Серіка Шакібаєва.
Зазначений художній твір було опубліковано у 1968 році в Алмати. У ньому Мустафа Шокай представлений зрадником, який продав свою країну нацистам за чин і становище. Варто зазначити, що ця книга за радянських часів була єдиним незабороненим виданням про Шокая. Згодом книга була переведена в 1972 році на російську мову, а в 1976 році на киргизьку, під назвою "Чоң Туркестанніңіраши". Сама повість починається з листа Шокая з нацистської в'язниці Східному міністру нацистської Німеччини Альфреду Розенбергу, де казахський діяч нібито сказав, що вірить у те, що "тільки Німеччина може врятувати Туркестан, тому хоче сформувати з тюркомовних полонених допоміжні загони" та допомогти німецькій армії. Таким чином, розгортається ланцюжок псевдоподій та відвертої брехні, спрямованих на створення образу зрадника, який намагався підкорити фашистам народи Центральної Азії задля досягнення власних цілей – очолити Туркестан. У цій книзі вказується, що Шокай "поніс покарання" у вигляді отруєння. Отруту дав йому Уалі Каюм, який став командиром Туркестанського легіону.
Всі факти цієї повісті з дискредитації Шокая були сфабриковані з вигаданих речей, і спрямовані на очорнення його імені у Радянському Союзі. Вважаємо корисним зупинитися на кожній із вигаданих автором тез:
- На початку книги (повісті) Шокай, який написав листа до Східного міністра Розенберга, вже рік сидить у в'язниці. Проте насправді Шокай ніколи не сидів у в'язниці. Ми знаємо, що у житті Шокай лише три тижні залишався в полоні у таборі Комп'єн під Парижем. До того ж, це місце більше було схоже на навчальний табір, ніж на в'язницю. Цей час Мустафа Шокай провів із користю, присвятивши себе дискусіям із російськими емігрантами та іншими непересічними особистостями.
- У повісті йдеться, що Шокай навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету разом із Олександром Федоровичем Керенським. Насправді вони не могли навчатися в один історичний час. Шокай приїхав до Санкт-Петербурга в 1910 році, А Керенський закінчив навчання в 1904 році.
- У книзі також стверджується, що Шокай був нібито причетний до англійської розвідки. Проте історичні дані не підтверджують зазначену тезу. Більше того, відомо, що подібні тези зазвичай використовувалися радянською владою для очорнення противників більшовицького руху. У свою чергу Шокай був прихильником царського режиму.
- Автор повісті зазначає, що Шокай приїхав до Європи з волі своєї дружини Марії. Про те, як Шокай прибув до Європи з власної волі для політичної боротьби, відкрито йдеться у багатьох дослідженнях. Цей факт досить добре описаний у спогадах дружини Мустафи Шокая – Марії.
- У цій книзі стверджується, що Уалі Каюм допоміг Шокаю видати журнал "Яш Туркестан". Це також не відповідає дійсності. Тому що Шокай у роки випуску журналу "Яш Туркестан" (1929-1939 рр.) не був знайомий з Каюмом. Вони знайомляться після початку Другої світової війни, коли видання журналу припинилося з певних причин. Дружина Шокая Марія у своїх спогадах пише, що перша зустріч Шокая з Каюмом відбулася восени 1940 року в їхньому будинку в Парижі. Сам Каюм також пише, що вперше познайомився із Шокаєм у 1941 році.
- Нібито думку створення Туркестанського легіону вперше висловив Шокай. Немає жодних відомостей та фактів про те, що Шокай висловлював таку ідею. Навпаки, є відомості про те, що Шокай вносив пропозиції про повернення з фронту військовополонених та направлення їх на навчання.
- За словами автора книги, Шокая заарештували за те, що не міг домовитися з англійцями. Проте справжньою причиною його арешту вважається його позиція щодо радянської влади, а також спроби фашистів використати можливості Мустафи Шокая проти Радянського Союзу. Проте, як відомо, він відхилив ці пропозиції, за що поплатився життям.
- У своїй повісті Шакібаєв підкреслює, що Шокай щиро взявся за організацію легіонерів і взяв на себе повну відповідальність за цю справу. Натомість, жоден історичний факт не свідчить про причетність Мустафи Шокая до налагодження діяльності Туркестанського легіону.
- У цій книзі вказується, що Закі Уалі вперше приїжджає до Парижа в 1937 році, після приїзду до Берліна, йому разом із Галімжаном Ідрісі доручають видання журналу "Яш Туркестан". До від'їзду Уалі до Стамбула вони з Ідрісі нібито працюють у виданні журналу. Жодне із цих тверджень не є дійсністю. Вперше Уалі прибуває до Парижа наприкінці 1923 року. У 1925 році він емігрував до Туреччини. Крім того, Галімжан Ідрісі та Закі Уалі ніколи не працювали у зазначеному журналі. "Яш Туркестан" видавався не з 1937, а з 1929, як це було сказано вище. Автор повісті Шакібаєв тоді не знав, що Галімжан Ідрісі завжди був налаштований проти Шокая. Про це свідчать його доповіді про казахського діяча Російському комітету Міністерства закордонних справ Німеччини. В одній з таких доповідей, що зберігаються в одному з німецьких архівів, Ідрісі попереджає керівництво міністерства, що Шокай був одним із активних членів "Союзу Прометеїв" (діяв проти нацистів), у зв'язку з чим закликає бути обережними з ним. Саме цей матеріал у архіві також показує, що Шокай не співпрацював із нацистами.
Підбиваючи підсумки, можна з упевненістю сказати, що низка подій та подані факти, що були наведені у цьому творі, далекі від істини. Незаперечним фактом є те, що повість Шакібаєва стала серйозною підмогою для формування поширеної помилки не лише серед народу Казахстану, а й усього Радянського Союзу. Таким чином, не знайшовши жодного факту зради у політичному житті Шокая, радянські пропагандисти безсумнівно, через твір Шакібаєва намагалися досягти своєї мети шляхом оповідання неправдивих даних. Хотілося б нагадат, що правда має властивість рано чи пізно перемагати неправду, особливо коли вона підкріплена історичними фактами та дослідженнями, а також волею народу до істини.
У висновку хотілося б відзначити, що розвал Радянського Союзу, зникнення з ним пропагандистської машини практично не вплинули на свідомість та правильне розуміння історії. Думаю, що дослідження сучасності відкриють світові нові факти про непричетність Шокая до гітлерівського режиму, доповнять знання про унікальність його особистості, здатної до самопожертви заради долі народу Казахстану та Великого Туркестану.
Упевнений, що Мустафа Шокай є для нас прикладом любові до Батьківщини та свого народу, носія вищих патріотичних почуттів та зразка мужності.
Джерело - ЦентрАзія
