• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/arwmheritage

Рік тому Фонд збереження культурної спадщини художників Ади Рибачук та Володимира Мельниченка («АРВМ») «загубив» одне зі своїх найулюбленіших полотен - «Закохані». Нещодавно роботу «знайшли» – відреставрована картина з'явилася на закритій виставці Людмили Березницької під авторством художника Віктора Зарецького.

«КП в Україні» розбиралася у скандальній історії разом із головою «АРВМ» Ксенією Кравцовою.

«Лав сторі» завдовжки у все життя

У картини «Закохані» є своя історія, завдяки якій її так цінує фонд. Художники Ада та Володимир познайомилися ще в інституті. Влітку вирушили практикуватися на Північ. Замість тепліших місць обрали холодну тундру, щоб поспілкуватися з людьми, які живуть у чумах. На Півночі митці прожили близько 7 років. А у 1959 році в селищі Кара Ненецького автономного округу створили велику спільну роботу, яка сьогодні опинилася у центрі скандалу.

Тоді Володимир ще не знав, що він і Ада покохають один одного. Просто одного разу дівчина попросила, щоб напарник попозував їй, а вона його написала. Коли портрет юнака був готовий, він намалював її. Після закінчення роботи Ада дала картині назву «Закохані».

Володимир, як побачив назву, вигукнув:

- То це ж ми з тобою!

- Звісно, це ми з тобою. Я назвала нашу роботу «Закохані», - відповіла Ада та посміхнулася.

– Ця «лав-сторі» та портрет, коли персонажі писали один для одного, дуже нам дорогі, – розповідає Ксенія Кравцова. - З того часу Рибачук та Мельниченко ніколи не розлучалися, хоча так і не розписалися у РАГСі.

Після цієї картини закохані підписували свої роботи ініціалами АРВМ. Навіть тоді, коли працювали порізно.

- Вони завжди і всюди були разом. Жили в одній майстерні. Із самого інституту не розлучалися. Ада померла 11 років тому, а Володимир, як і раніше, продовжує підписувати свої картини ініціалами АРВМ, - продовжує наша співрозмовниця.

Вся подальша творчість закоханих художників – живопис, графіка, скульптури – була спільною, включаючи такі монументальні роботи, як «Стіна Пам'яті» (картина в камені на Байковому цвинтарі. – Прим. ред.) та мозаїка в холі київського «Будинку піонерів».

- Вони так кохали один одного! Це знаходило відгук у їх творчості. Тому зникнення автопортрета митців ми сприйняли дуже болісно, - засмучено зітхає Ксенія.

Ада Рибачук позує біля своєї роботи. Фото: facebook.com/arwmheritage

"Ваша картина зникла"

Коли Ада та Володимир повернулися до України, вони залишили свою роботу у майстерні Спілки художників: у власній майстерні настільки велике полотно – 4 на 2,5 метра – художники зберігати не могли.

- Це було б можливо, якби Володимир зняв роботу з підрамника, проте митець вважав, що без нього картина може зіпсуватися. Тому навіть із Півночі до України він перевозив її у рамі, – розповідає Ксенія. – Приблизно рік тому ми з Володимиром приїхали до майстерні Спілки художників, будували плани, як перевезти роботу. І тут нам зателефонували та сказали, що картина зникла. Залишився лише підрамник. Володимир думав, що його роботу порізали на полотнища, а ми запевняли, що це виключено: робота унікальна і дуже сильна – з нею не могли так обійтися. Ми розуміли, що рано чи пізно знову її зустрінемо.

Після зникнення співробітники фонду «АРВМ» одразу написали заяву до поліції, проте правоохоронці поставилися до проблеми несерйозно.

- Нам казали: «Ну де ми її шукатимемо?» Зрештою, жодної справи відкрито не було, - запевняє наша співрозмовниця. – Цілий рік ми відсттежували виставки, аукціони, галереї. І раптом виявили нашу роботу на фото – відреставровану, за підписом іншого художника – Віктора Зарецького. То була приватна галерея Людмили Березницької, закрита виставка, призначена для вузького кола людей.

Володимир Мельниченко оглядає свою картину у майстерні Національної спілки художників України. Фото: facebook.com/arwmheritage

Не хотіли зчиняти скандал

Щоб вирішити ситуацію мирно, представники фонду «АРВМ» звернулися до Людмили та Євгена Березницького з пропозицією зустрітися та поговорити. Проте продуктивного діалогу не вийшло.

– Ми не хотіли нікого ображати: люди мають право на помилку. Особливо за таких умов, як у нас, – ринок наполовину «чорний», наполовину «білий». Не всі працюють із документами. У нас можна купити роботу і навіть не знати, що ти придбав, – каже Кравцова. - Ми звернулися особисто до Березницьких та сказали: «У вас опинилася наша робота під іншим авторством. Давайте зустрінемося, поговоримо». Опісля були зустрічі та переговори, які нічим хорошим не закінчувалися.

Щоб довести свою правоту, Володимир Мельниченко збирав вирізки з газет, у яких було опубліковано роботу та написано, хто її автори. Крім того, у розпорядженні фонду «АРВМ» є ескізи картини та фотографії, на яких митці позували один одному. Ада надягала косинку, а Володимир – шапку-вушанку. На фото художники у тих самих позах, у яких вони зображені на полотні. Але найголовніше, є живий автор – Володимир Мельниченко, котрий може розповісти, як народжувалася картина.

– Володимир каже: «Мене у житті ніхто не захищає. Це наш портрет, але мені ніхто не вірить», – розповідає наша співрозмовниця. – Точку у цій історії ми поставили тоді, коли нам запропонували викупити полотно. Ми навіть не запитували, скільки це коштує. Володимир Мельниченко сказав: «Коли мені пропонують купити мою картину – це просто смішно».

Співробітники Фонду встигли зробити знімок з галереї, де раптово з'явилися їх

Чому Зарецький?

Чому чужу картину підписали ім'ям Зарецького? Поки що відповіді на це запитання немає. Відомо, що Віктор Зарецький та Алла Горська – ще одна відома пара українських художників. Подружжя було сучасниками Рибачук та Мельниченка і навіть підтримували з ними дружні стосунки. На жаль, вирішити конфлікт, який розгорнувся навколо «Закоханих», Зарецький не зможе – він помер.

- Але на наш бік стала онука художника, - розповідає Ксенія. - Олена Зарецька виступила з офіційною заявою – робота не належить її дідусеві!

Про це Зарецька написала на своїй сторінці у Фейсбуці:

Мені дуже прикро, що саме ім'я Зарецького було використано на талановитій картині іншої дуже самобутньої художниці Ади Рибачук. Бажаю фонду домогтися справедливості у цій ситуації».

Після того як конфлікт став публічним, з'ясувалося: випадок із «Закоханими» не поодинокий. Багато художників почали скаржитися на те, що у них теж колись вкрали роботу, після чого вона «виринала» в іншому місці. Дехто говорив про підробку підпису автора.

- У нашій країні потрібно порушувати питання, що таке авторське право, наскільки важливо художнику працювати з документами. Ми радилися з юристами і надалі плануємо влаштовувати публічні дискусії, спілкуватимемося з художниками на тему авторського права, - пояснюють у фонді. - Творчі люди – дуже скромні. Багато хто не знає, як вести каталоги, договори. Це потрібно виправляти. Розуміємо, якщо не  порушувати такі питання, нашу роботу можемо більше не побачити: вона просто заляже десь на довгі роки. Щоб якось убезпечити себе, ми розіслали листи до всіх галерей.

«Категорично заперечуємо помилкові претензії»

У свою чергу Євген Березницький опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці іншу точку зору на те, що відбувається, закривши при цьому можливість коментувати публікацію:

"АРВМ" продовжує маніпулятивну риторику. Ми вважаємо, що подальше спілкування можливе лише у правовій галузі.

1. Аеі Людмила Березницька, ані Євген Березницький не є власниками картини та не тримають її в руках.
2. Після закінчення виставки за умовами договору із власником картину йому повернули.
3. За сприяння Євгена Березницького було організовано зустріч представників «АРВМ» із фактичним власником картини.
4. Ми категорично заперечуємо помилкові претензії, що містяться у листі, і вимагаємо припинити безпідставні звинувачення».