#Історії із соцмереж. Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів. І сто життів будемо ненавидіти вас
«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Артем Ляшенко:
Я думав ненавидіти вас сильніше вже неможливо.
Але ви підняли нашу ненависть на якийсь безмежний рівень. Ви копнули такі глибини... Розбудили вікові поклади. Розлупили ядро землі і звідти ринула вогненна лава.
Ми вас ненавидимо.
Кожного, хто прийшов, хто підтримав і хто промовчав.
І посилайте нах усіх, хто намагається втюхати нам зараз якісь промінчики добра. На даний момент нам доступні дві опції: страх та ненависть. А ні, страх теж недоступний.
Ми вас ненавидимо.
Ви прийшли підло. Вночі.
На. Нашу. Землю!
Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей дитинство.
Ви вкрали у нас весну. Вона прийшла, а ми її не помітили. Але в нас буде ще багато весен, а ви вже потонули у темряві.
Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів. І всі ці сто життів ми ненавидімо вас.
За наших сивих батьків, які мали б собі коротати час із вудкою, але йдуть у тероборону.
За дітей, які розливають коктейлі Молотова та народжуються під бомбами.
За кожного загиблого. За кожне місто. За кожне вирване з корінням дерево. За зруйнований пологовий будинок.
Але ми все відбудуємо.
І Наші жінки народжуватимуть воїнів. Ваші – будуть клепати гарматне м'ясо. Ми посіємо хліб на ваших кістках.
Ви казали, що немає такої країни, як Україна. Але саме Україна випалює вам зараз клеймо як худобі.
Саме в нашу землю ми поховаємо вашу імперську велич.
І саме українським чорноземом присипаємо ваше іржаве Z.
Найвіруючіші з нас забули про смиренність і готові гризти вам горлянки та ламати хребти. Наше «іже єсі на небесах» - відправити вас туди більше. Наше «амінь» – щоб ви здохли.
Ви казали, що ми не є нацією, що нас немає. Але зараз кожен українець у будь-якій точці світу почув поклик крові. Ці невідомі ниточки, судини, нейрони передали цей код нації, перетворивши всіх нас на добре налагоджений механізм, мурашник, де кожна комаха тягне свою маленьку частинку. І з цих малесеньких частинок ми викладемо вам похоронний курган і напишемо на ньому «нех@й шастати!».
А потім наша ненависть мутує.
Вона переросте у щось гидко-гидливе. І ми передамо це почуття світу як естафету.
І в той час коли вам буде соромно сказати звідки ви, ми будемо гордо говорити: «Пам'ятаєте країну, яка п@здила свнсбак?
Отож. Добрий вечір, ми з України!
