#Історії із соцмереж. Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова в 25
«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Ірина Сушкова, дружина офіцера ЗСУ Віктора Сушкова, який загинув у бою під Охтиркою:
Я зараз напишу найстрашніші слова у своєму житті. Напишу російською, останній раз, тому що я говорила на ній тільки з тобою. Не писати не можу, я хочу, щоб увесь світ кричав, яким ти був. І без тебе я вмію лише одне – писати.
Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Моє життя лежить поряд зі мною в закритій труні. Моє життя, яке витирало мені сльози і говорило, що ніколи не залишить. Яке всю ніч гладило мене, коли було погано. Яке вихвалялося мною на кожному кроці. А я вихвалялася тобою. І дякувала Богові, що ти такий є. Мене начебто більше не існує.
Я не знаю більш чистої, доброї і гідної Людини. Ти був найкращим у всьому. Не тому, що мій. Так і було, у тебе все виходило. Тебе скрізь цінували.
Мені дзвоном у вухах стоять усі твої слова. Тільки ласкаві, інших ти не говорив жодного разу. Якщо в нас удома з'являлося щось класне, ти в той же час говорив, з ким ми поділимося. Якщо щось траплялося, я трималася лише через тебе. Одного «ззаю!» вистачало, щоб стояла по струнці смирно.
Ти летів зі служби додому з повними кишенями шоколадок, щоб я не сумувала. А все, що брав із собою, завжди роздавав, щоб похвалитися, як я готую. Ти ніколи нічого не боявся, жодного разу. Ти сяяв усмішкою щодня, навіть якщо все було погано. "Я тепло одягнений і добре їм", - на всі випадки життя. Ти будував плани на рік уперед, коли ми поїдемо до батьків. «Я тобі хоч раз у чомусь відмовляв?» - відповідав ти на всі мої дурні дурниці. «От я тебе підлікую і все точно буде добре, нам ще дітей народжувати», «Яка робота, головне, щоб ти була здорова та щаслива», «Хочу собі таку маленьку дівчинку», - казав ти кожен божий день.
І завжди допомагав, я могла просити, що завгодно. Ти що командирка? - жартував ти з хитрою усмішкою. "Гірше, - говорила я, - я дружина командира" і цілувала в ніс.
Я могла тобі розповісти те, що не кажуть нікому і ніколи, а ти завжди розумів.
Після весілля до серця біля мого контакту ти додав будиночок і сказав: «Тепер ти – назавжди мій дім».
Я знала, якими ми нестерпними будемо в старості («ззззая, знову сковорідка не на своєму місці», «зззая, зззая, хто пив каву і капсулу не дістав»), я знала, які очі будуть у наших дітей. Я давно придумала, що дарувати тобі на першу річницю весілля. А вибирати довелося вінок на могилу. В останній розмові ти сказав, що охороняєш мій сон. Тепер я оберігаю твій до кінця свого життя.
Ти офіцер із таким внутрішнім кодексом честі, що цим сукам і не снилося. Ти моє серце! Ти моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.
Я проклинаю цих фашистів за тебе, рідний, за наших з тобою ненароджених дітей, за вкрадене життя, твоє та моє.
Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова в 25. Моє життя вкрали нелюди. Моє життя вкрала *буча росія.
