25 листопада
Завантажити ще

Переселенці з-під Києва: Нашу точку з кавою у Львові зробив популярною зниклий кіт

Переселенці з-під Києва: Нашу точку з кавою у Львові зробив популярною зниклий кіт
Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Виїжджали похапцем

Перед крихітним віконцем у центрі Львова, де готують чай, каву та какао і продають прості пироги з цибулею, куркою та шпинатом, щодня вишиковуються черги. Нехитрий товар розмітають за дві години, а дехто вже третій день відходить від віконця розчарованим – для всіх знову не вистачило.

Це віконце з їжею та напоями відкрилося лише тиждень тому. Зрозуміло, що скласти конкуренцію десяткам подібних маленьких точок у центрі непросто. Це Сергій Стоян з Ірпеня та його напарник Іван з Бородянки зрозуміли в перший же день - до прилавка підійшли лише троє людей.

Хлопці виписали свою історію на дошці під меню - і пішоходи, які поспішали повз трамвайну зупинку, почали пригальмовувати біля вікна. А розкуштувавши незвичайний цибульний фірмовий пиріг, стали повертатися ще й ще.

Хлопці виїхали з Київської області першого ж дня війни. Обидва співпрацювали з однією з кав'ярень у Бучі, де й познайомились.

- 23 лютого ми з її господаркою саме обговорювали нашу співпрацю у майбутньому – мої пироги та десерти там продавали експериментально всього тиждень, але справа пішла, – згадує останній довоєнний день Сергій Стоян у розмові з «КП в Україні». – Всі тоді вже говорили про вторгнення, але ніхто у це, зрозуміло, не вірив і жодних "тривожних валізок" не збирав…

Війна, про яку попереджали, застала зненацька.

24 лютого о п'ятій ранку Сергія розбудив панічний голос подруги телефоном: «Нас бомблять. Я їду на Захід – можу забрати і вас». Вже за десять хвилин машина була біля під'їзду. Іван напередодні увечері затримався у товариша – їхали разом.

Закидавши в рюкзаки, що потрапило під руку, хлопці заскочили у машину.

- Подруга виїжджала за кордон, а нас могла висадити дорогою. Ми вирішили проводити її на Закарпаття, потім спробували влаштуватися у Сваляві, - згадує Сергій. – Але зіткнулися з якимсь незрозумілим засудженням та поїхали до Львова.

Тут хлопці знайшли прихисток та їжу, за кілька днів вирішили зайнятися волонтерством. Незабаром через далеких знайомих вселилися у квартиру – пустили без внеску за перший та останній місяць та без оплати ріелторських послуг.

Господар кота Сергій вірить у те, що знайде свого вихованця живим та неушкодженим. Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Господар кота Сергій вірить у те, що знайде свого вихованця живим та неушкодженим. Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Склянки для кави позичали у кав'ярнях

Коли охочих допомагати біженцям у Львові стало дуже багато, Сергій та Іван задумалися про роботу.

– Це була просто година пік – усі їхали до Львова, і жодної роботи ми не знайшли. Грошей не було взагалі, – згадує перші тижні життя біженця Сергій. - Вирішили їсти лише раз на день - щоб не з'їдати "чужі" тарілки. Були ті, кому пощастило менше. Ми вважаємо, що нам пощастило. Все, що потрібне, у нас є, – це ми.

Натрапили на оголошення про здачу в оренду крихітного місця під продаж їжі та напоїв площею лише п'ять метрів. Хазяїн погодився пустити «в борг» на два місяці – розплачуватися поки що нічим. Якщо піде – продовжать оренду, а якщо ні – заплатять борг та з'їдуть.

Меню складав Сергій – із перевірених на своєму каналі рецептів. Він з 2015 року веде два кулінарні канали на Youtube – «Кііт» та «Голодний чоловік». Цибульний пиріг – перший рецепт, який з'явився на них. І він став фірмовим.

- Якщо не казати, що начинка – тільки з цибулі, покупець би нізащо не здогадався. Люди думають, що це риба чи курка, але насправді - звичайна цибуля, яка втрачає гіркість та запах при термічній обробці, - усміхається Сергій. – У Києві та й у Львові – я вже помітив - однакова історія: один і той самий постачальник розвозить до всіх закладів заморожені пироги. У кращому випадку у тесті – маргарин. А у нас – на вершковому маслі.

Партнери розуміють, що нині не підуть пироги з полуницею та качиною печінкою, тому обирають найдоступніші продукти. Ціна – 30-35 гривень. Солодкі відкриті пироги з вишнею та лісовими ягодами – 29 гривень. Кава – 19.

- Для Львова це дешево – тут ціни вищі за київські, - каже Сергій. – Але й без того я знав, що, скуштувавши наші пироги, люди повертатимуться. А з кавою у нас історія ціноутворення проста – подивилися по найпопулярніших кав'ярнях та опустили на пару гривень.

У перші дні останні кусні пирогів продавали до четвертої вечора. Зазвичай за ніч печуть 12 пирогів – кожен ріжеться на 12 шматків. Більше фізично не встигають.

- Ми вже є в Tik-Tok – люди викладають відео, хоча у нас самих Тik-Тоk ще немає, - усміхається Сергій. - А першого дня людей не було взагалі - ми навіть думали, що на цьому й закінчимо… А зараз налічуємо 18 людей у черзі… Доводиться навіть продавати по одному шматку пирога у руки – інакше всім не вистачить. Часто багатьом дістаються лише напої – їжа закінчується.

Про чистий дохід поки не йдеться – оренду б відбити, комуналку та продукти для приготування пирогів. Спочатку не було грошей навіть на склянки для кави – просили у сусідніх кав'ярнях, хто скільки дасть.

Хлопці вірять, що ця табличка допомогла залучити клієнтів. Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Хлопці вірять, що ця табличка допомогла залучити клієнтів. Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Вдень - продають, вночі – печуть

Сергій порахував – щоб розрахуватися тільки за оренду, їм потрібно продавати по шість пирогів на день. Схоже, цей пункт витрат все ж таки вдасться закрити – якщо потік шанувальників його пирогів не вичерпається.

– Львів'яни – неймовірні. Одна жінка хотіла веганський пиріг, але у нас тоді їх не було – я не зміг знайти рослинного молока за адекватною ціною, - зазначає Сергій. - І вона за півгодини принесла три тетра-паки і підказала, де його купити в кілька разів дешевше.

Кожен вечір у хлопців виглядає однаково – бігом до супермаркету, щоб встигнути закупитись до закриття, і – за плиту. Вранці – із сумками зі свіжими пирогами до точки, біля якої вже чекають клієнти.

У перші дні після відкриття віконця до Івана та Сергія приєдналася підписниця каналів Сергія – Дарина.

- Дарина - перша шанувальниця мого каналу, з якою я познайомився наживо. Вона дуже багато замовляла, і якось ми побачилися та потоваришували, - каже Сергій. – З початком війни вона поїхала до Польщі, але, дізнавшись, що ми відчиняємо віконце з їжею та напоями у Львові, приєдналася до нас.

Дарина та Сергій підміняють один одного – хтось пече пироги, а хтось їх продає. Сплять по черзі. А ось їхній друг працює без зміни - каву вміє варити тільки він.

Таких, як вони, у Львові наразі багато – «своїх» пізнають по очах. Багато хто підходить просто підтримати і перекинутися парою слів.

Назвали на честь кота на ймення Кіт

Назвали точку «Кііт» - на честь хвостатого улюбленця Сергія з нехитрим іменем Кіт. Війна їх розлучила – вихованець залишився у друзів господаря у Ворзелі, а після їхньої евакуації, коли до селища зайшли російські війська, зник. Є надія, що десь гуляє – втік через розбите вікно.

Кілька днів тому Сергій приїжджав до Ворзеля його шукати.

- До мене на мій поклик збігалися коти з усієї околиці, деяких я повернув господарям – знайшов їх у групах у соцмережах, – каже Сергій. – І розклеїв оголошення про пошук свого Містера Кота, котрий зі мною вже майже вісім років.

Котяра, що вимахав до восьми кілограмів, був найслабшим у посліді та ще й з грижею. Пожалкувавши і збентежившись його явно незавидною долею, Сергій вирішив пригріти котика в себе.

- Це звичайний «помийний» кіт, але виріс великим, як мейн-кун. Може, тому що я годував його кормом для мейн-кунів, - каже Сергій, який щиро переживає за вихованця. – Сподіваюся, що знайду його…

Люди разом прибирають вулиці Ірпеня

Якщо хтось його бачив, відгукніться! Хазяїн буде вдячний! Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Якщо хтось його бачив, відгукніться! Хазяїн буде вдячний! Фото: https://www.instagram.com/kiit.shop/

Побував Сергій і у своїй квартирі в Ірпені.

- Видовище гнітюче. Ми їхали тільки центральною вулицею - з'їжджати на маленькі ще не можна, - ділиться Сергій Стоян. - Місто зруйноване... Це було чудове місце, чисте повітря, ліси, доступне житло, там було тихо, спокійно і затишно... Його просто перетворили на руїни.

На щастя, з родичами хлопців усе гаразд. Хоч із друзів та знайомих врятувалися не всі.

- Ванін однокласник досі під завалами у Бородянці, а його дідусь та бабуся цілий місяць провели у підвалі – село було повністю захоплене, і увесь цей час не було "коридорів", – зазначає Сергій.

Перше, що впадає у вічі при поверненні до Ірпеня, – спустошеність міста.

- Місто наполовину розбите. Але довкола – люди, видно, що місцеві, – вони повернулися, щоб прибирати. Не лише кожен своє, а взагалі всі вулиці, – каже Сергій. - Це дуже зачіпає, до сліз. Можна сидіти, втративши житло, речі і думати – це все, кінець, а можна щось робити. Ми також обираємо  робити.

Половину доходу передають ЗСУ

Будинок Сергія в Ірпені цілий. Хоч квартири і розграбовані мародерами.

– Там нічого особливого не було, та й це просто речі, – продовжує Сергій. – Не знаю, що винесли, – там такий бардак, що важко визначити. Радію, що знайшов свою улюблену тертушку, овочечистку, блендер, інше кухонне приладдя. Все це ми шукали у людей – хто тертушку дав, хто мікрохвильову піч. Але мені була потрібна саме моя тупа тертушка - іншою я різав пальці.

Рідні Сергія евакуювалися – під обстрілами, як і близькі Івана з Бородянки. Вони вже встигли повернутись додому. Кота Івана, якого в темряві не докликались під час евакуації, знайшли мертвим у його кімнаті. Виїжджаючи, думали, що кіт гуляє – він приходив і йшов, коли хотів.

Поки що повертатися додому під Київ хлопці не будуть, та й не можна – ще не розмінували територію. Вважають, що у Львові наразі вони можуть зробити більше і для себе, і для ЗСУ – половину доходу від продажу їжі та напоїв вони передають на потреби військових. Хоча, звичайно, обидва дуже хочуть додому.