Сергій Грабський: Я маю глибоку надію, що партизанський рух відіграє серйозну роль у цій війні
Повномасштабна військова агресія Росії проти України триває вже понад три місяці. Ситуація на східній та південній лініях фронту лишається важкою. Противник намагається просуватися вглиб, нарощує артилерійські обстріли, знищує українські міста і села авіаційними ударами. Українські воїни героїчно та жертовно захищають країну. Але іноді доводиться відступати… Ситуацію на фронті має змінити надходження важкого озброєння та авіації від західних партнерів, зокрема, по програмі ленд-лізу США.
Коли може відбутись масштабний контрнаступ ЗСУ? Що потрібно для деблокади Чорного моря? На чию користь грає час у російсько-українській війні та як має виглядати поразка Росії? На ці та інші актуальні питання в інтерв’ю «КП в Україні» відповів військовий експерт Сергій Грабський.
Відхід – це маневр, а не привід для зради
- Сергію, на днях наші війська залишили Світлодарськ та Миронівське. «Диванні експерти» назвали це зрадою, а радник голови МВС Віктор Андрусів пояснив цей відхід тактикою маневреної оборони. Мовляв, інколи краще тимчасово відступити з нестратегічних населених пунктів і зберегти особовий склад, аніж за будь-яку ціну захищати кожен метр землі. Погоджуєтесь з такою думкою?
- Абсолютно погоджуюсь. Як і атака, охоплення, обхід, відхід – маневри, які передбачені бойовим статутом ЗСУ. І в цьому немає жодної зради.
Потрібно розуміти, що ми не можемо дозволити собі розкіш триматися за кожен населений пункт, вперто утримуючи їх, прирікаючи на знищення наш особовий склад. Навчені й підготовлені воїни нам ще знадобляться у подальшому для проведення контрнаступальних операцій по всій території країни, визволення раніше окупованих українських земель.
- Російська армія намагається активно наступати на Лисичанськ та Сєвєродонецьк. Чи є ризик, що міста оточать і в результаті ми отримаємо «другий Маріуполь»? Що потрібно робити, щоб не допустити цього?
- Я би не хотів давати порад. Адже на сьогодні лише військове командування бачить всю ситуацію, яка склалася. Ті фрагментарні відомості, які доходять до нас, не дають права робити якісь висновки і вимагати певних рішень.
Ризики «другого Маріуполя», безперечно, існують. Ми бачимо відчайдушні спроби просування противника. Але вони не є лінійними, дискретними. Це говорить про те, що противник не такий впевнений і сильний, як це могло б здатися.
Я маю глибоке переконання, що наше військове керівництво чітко аналізує ситуацію і вживатиме всіх необхідних дій для того, щоб уникнути оточення.
Контрнаступ буде послідовним
- Якщо говорити про контрнаступ, то, зрозуміло, нам всім хочеться, щоб він відбувся вже вчора і по всій ліній фронту. На вашу думку, коли може відбутись потужний удар? Він буде відразу по всіх напрямках чи будемо відбивати території поступово?
- Останнє, що я хочу робити, це орієнтувати по часових рамках. Контрнаступ, як сукупність військових операцій, на такому широкому фронті залежить від колосальної кількості чинників: і військових, і економічних, і політичних, і природних, і кліматичних.
Тому передбачити сукупність всіх цих чинників і сказати, що такого-то числа такого-то місяця буде контрнаступ фізично неможливо.
На сьогодні наші військові готують передумови для контрнаступу. Зараз ми ведемо так звану оборонну операцію вздовж всієї лінії фронту, яка має на меті зупинити противника, унеможливити його подальше просування, знесилити його бойові порядки, примусити перейти до оборони – все це і створює передумови для контрнаступу.
Де він почнеться, сказати дуже важко, але це точно не буде лінійне перенесення всіх військ на всі напрямки. Це буде послідовність операцій для того, щоб роздробити, ізолювати і примусити противника або здатися, або відступати з території України.
- Тобто, поки ми не отримаємо поставки зброї по ленд-лізу та обіцяне важке озброєння від країн ЄС, не варто очікувати контратаки?
- Безперечно, ми чекаємо на ці поставки. Але ви маєте усвідомлювати, що нам прибуває «залізо», яке за нас воювати не буде. Зараз йде напружена бойова підготовка підрозділів: вони розгортаються, вчаться користуватись зброєю, взаємодіяти, готуються до ведення бою на різних напрямках.
Російський ударний вертоліт Ка-52 «Алігатор» над містом Попасна на Луганщині. Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko
Війна закінчитися тільки підписанням капітуляції агресора
- На сьогодні можна почути діаметрально протилежні думки щодо того, на чию користь грає час у цій війні. Перша думка – час грає на користь Росії, оскільки Кремль хоче затягнути бойові дії до холодів, а потім шантажувати Захід газом, нафтою і таким чином послаблювати підтримку України. Друга думка – час грає на нашу користь: ми отримаємо західну зброю і буде чим потужно відбивати ворога. Ви прихильник якої думки?
- Я вважаю, що час не грає ні на Росію, ні на Україну. Він працює на цивілізоване суспільство, до табору якого на сьогодні відноситься Україна.
Сукупність узгоджених дій на політичному, економічному і військовому фронті дозволяє нам з впевненістю дивитись вперед, гарантуючи фактично перемогу України у цій боротьбі.
З кожним днем кількість союзників України збільшується. Підтримку вже надають такі далекі країни, як Австралія і Нова Зеландія. Чого варта лише Естонія – країна, яка вже передала нам третину свого бюджету по кількості озброєння та бойової техніки. У нас немає шансів програти. Але… Зрозуміло, що Росія буде продовжувати використовувати певні важелі впливу на інші країни: нафтовий, газовий, продовольчі важелі.
Гібридна війна, у якій ми перебуваємо з вами вже вісім років, а якщо бути відвертими, то ця війна почалася ще 25 серпня 1991 року, продовжується.
- Воєнний стан подовжили до 23 серпня. Чи є шанс, що до цієї дати вдасться закінчити гарячу фазу війни?
- А що означає гаряча фаза війни? Війна як війна може закінчитись тільки підписанням капітуляції і повним роззброєнням агресора. Все решта – це просто різні фази війни. Може бути оперативна пауза, але вона не означатиме припинення обстрілів, тактичних атак і контратак, нанесення ракетних та авіаційних ударів, артилерії. Не існує такого визначення «гаряча фаза» війни. Це просто різні фази інтенсивності бойових дій, не більше того.
- А що мається на увазі під роззброєнням противника після капітуляції, вони мають віддати всю свою зброю?
- Роззброєння противника у даному випадку передбачає знищення військового потенціалу, який включає в себе не лише наявні склади і бази озброєння, а й військово-промисловий комплекс, що унеможливить продукування систем озброєння та бойової техніки на майбутнє. Все це має виключити можливість будь-яких агресивних дій проти сусідів у майбутньому.
- А хто і як буде контролювати, щоб дійсно відбулось це роззброєння?
- Це може бути хто завгодно: міжнародна комісія, міжнародні організації, які будуть спеціально для цього призначені, або коаліція держав-переможців, яка буде перевіряти та направляти своїх представників для здійснення практичних кроків по цьому роззброєнню. Росія – країна, яка довго готувалася до цієї війни. І щоб звести нанівець весь її військово-промисловий потенціал, знадобиться дуже багато часу і зусиль світової спільноти.
Величезні літери "ДІТИ" біля Маріуопльського драмтеатру не зупинили російських бомбардувальників. Фото: Satellite image 2022 Maxar Technologies/Handout via REUTERS
Обстріли старими ракетами несуть велику загрозу
- Розвідка Міноборони повідомила, що за 3 місяці війни Росія використала 60-70 відсотків запасів високоточної зброї. Чи означає це, що у РФ закінчується зброя, відповідно, і війна скоро закінчиться, бо їм не буде чим воювати?
- З такими висновками потрібно бути обережним. Високоточна зброя, зброя дальнього радіусу дії – це споріднені, але різні поняття. Якщо ми говоримо про високоточну зброю, то це йдеться про зброю радянських зразків, яка пройшла глибоку модернізацію, і вона є більш точною, дальнобійною, тобто такою, що наносить більш болючіші удари.
Протягом радянського періоду, починаючи з другої половини 50-х років, на території Росії накопичилися колосальні арсенали різного виду озброєнь. І якщо у них закінчується новітня зброя, це не означає, що у них немає ракет старих зразків, які можуть бути використані для нанесення ударів.
Тому сподіватись на те, що найближчим часом нашу територію будуть менше обстрілювати ракетами, не доводиться.
При цьому я би звернув увагу на те, що обстріли старими ракетами несуть велику загрозу нашим містам та селам, оскільки вони будуть більш неточними і від того страждатиме у першу чергу цивільне населення.
Росія не дуже переймається, куди попала її ракета. Для неї головне, щоб вона попала в ціль. А ціллю може бути і цивільне населення, яке не належить до збройних підрозділів, але знаходиться у місці розташування критичної інфраструктури. Це може бути житловий будинок, дитячий садок, церква – будь що.
- Чекайте, так вони свідомо цілять у цивільні об’єкти чи хаотично стріляють?
- Вони стріляють, використовуючи певні таблиці об’єктів, які надала їм розвідка. Цілять в об’єкти, де, на їхню думку, продукується зброя чи знаходяться критично важливі з точки зору інфраструктури або електропостачання об’єкти і таке інше.
- Невже вони дійсно думали, що у Маріупольскому пологовому будинку чи драмтеатрі були склади зброї чи штаб військових, що так цинічно розбомбили їх?
- Ні, це як раз ті випадки, які можна розглядати як абсолютно цинічні терористичні акти проти цивільного населення, злочин проти людства. Дійсно, там (у пологовому та драмтеатрі. - Авт.) не могло бути військового об’єкту, оскільки це заборонено нормами міжнародного права, які Україна абсолютно дотримується. Такі злочини мають бути обов’язково розслідувані, а винні покарані.
Йдеться про інше. Поясню. Ті крилаті або балістичні ракети, які накопичувались у Росії з радянських часів, створювались для доставки ядерних боєприпасів. А для ядерного боєприпасу не є критичним відхилення від точки прицілювання на 200-300 метрів. Тобто, виходить, що ракета може бути націлена на якийсь критично важливий об’єкт, але у результаті відхилення вдарити у будь-який цивільний об’єкт або навіть у чисте поле.
Повз острів Зміїний проходить фарватер і основний маршрут морських перевезень з Одеси до Варни, до Босфорської протоки. Фото: Planet Labs PBC/Handout via REUTERS
Лише «гарпунами» неможливо деблокувати чорне море
- 23 травня міністр оборони США Ллойд Остін повідомив, що Данія має передати Україні протикорабельні ракети Harpoon та пускові установки для них. Як ці поставки змінять ситуацію, чи дозволять деблокувати Чорне море? Скільки для цього потрібно таких ракет?
- Немає значення, скільки ракет, тому що без фізичної присутності відповідних кораблів, сил та засобів безпосередньо у морі говорити про повну деблокаду Чорного моря неможливо. Крім ракет, до чинників блокади належать морські міни, які встановлені на фарватерах та заважають судноплавству. Без зачищення фарватерів, без організації конвоїв, супроводів вантажних кораблів кораблями військово-морського флоту країни або країн, які долучаться до таких операцій, говорити про повну деблокаду – маячня.
- А скільки часу може зайняти розмінування?
- Це залежить від того, про яке розмінування ми говоримо. Якщо про тралення фарватерів і маршрутів проходу кораблів, то це відносно нетривалий процес. Може зайняти тиждень або кілька тижнів. Якщо говоримо про тралення акваторії, хоча, в принципі, це неможливо, оскільки у нас нема можливостей, щоб протралити всю акваторії, – може зайняти місяці.
Складність цього процесу в тому, що Україна не має флоту. Вона не може забезпечити фізичний захист для кораблів, які проходять по тих фарватерах. Ми можемо відганяти флот противника, наносячи йому удари ракетами. Але якщо не буде фізичного прикриття кораблів, які йдуть по тих маршрутах, то «гарпуни» не є настільки ефективними. Противник зможе наносити удари і зі значно більшої дальності, не наражаючи себе на небезпеку отримати удар від наших ракет.
- А чи будуть ефективні «гарпуни», якщо у Криму вже розгорнули два додаткових зенітних ракетних дивізіони С-400, а на Зміїному намагаються посилити протиповітряну оборону і розмістили засоби радіорозвідки? Чи не вийде так, що вони просто будуть збивати всі або майже всі наші ракети?
- Протикорабельні ракети мають трохи іншу природу і філософію використання. Таку ракету можна збити, але збити лише флотськими засобами. Ця протикорабельна ракета за своїми параметрами йде дуже низько над водою, і радар протиповітряної оборони її може не зафіксувати. Тому перехопити ракету достатньо складно. І саме тому розроблялися відповідні протиракетні комплекси безпосередньо на кораблях, щоб знищити таку ракету на підльоті.
Якщо говоримо про протиповітряні засоби на Чорному морі, і зокрема на острові Зміїний, то треба розуміти, що для росіян це критично важливий пункт. Він перш за все дозволяє їм посилити протиповітряну оборону всієї акваторії, контролювати фарватери. Якщо ви подивитесь на карту, то побачите, що прямо повз острів Зміїний проходить фарватер і основний маршрут морських перевезень з Одеси до Варни чи з Одеси до Босфорської протоки. А сам острів Зміїний розташований напроти гирла Дунаю, Дунайської дельти. Таким чином він контролює вихід кораблів з гирла Дунаю.
Розташування на Зміїному засобів радіо-електронної розвідки дозволить росіянам прослуховувати територію Румунії на значну глибину. А це зовсім інший рівень небезпек і боротьби - протистояння між Росією і вже блоком НАТО. Саме тому, не рахуючись з втратами, Росія забезпечує острів всіма доступними силами та засобами, щоб втриматись на ньому.
- Якщо ми отримаємо від США системи Patriot, наскільки вони допоможуть захистити наше небо?
- Жодна система протиповітряної оборони, як і будь-яка система повітряного захисту, не може гарантувати 100% захищеність від ударів ракет, авіації. Наявність таких систем допоможе нам значно підвищити ефективність нашої протиповітряної оборони, але не виключить вірогідності того, що певні засоби ураження будуть досягати нашої території. Це зменшить загрозу, але не зупинить її.
Patriot - оборонний комплекс, який призначений саме для відбиття агресії, а не знищення джерела агресії.
Такі "привіти" від херсонських партизан з'являються в окупованому місті майже щоночі. Фото: facebook.com/Херсон-Інфо
Важлива індивідуальна відповідальність військових
- Що скажете про роль партизанського руху у цій війні?
- Партизанський рух у цій війні тільки-тільки починає розгортатись. Я маю глибоку надію, що цей рух буде відігравати дуже серйозну роль. Добре, що до початку війни ми прийняли концепцію національного спротиву, в якій важливими чинником є саме партизанський рух, або рух опору. Він контролюється і координується відповідними нашими силовими структурами, і тому він у погодженні з фронтальними операціями дозволить нам вирішувати досить широке коло питань, щоб зменшити наші втрати на фронті і досягнути перемоги більш ефективними засобами.
Прикладом такого партизанського руху можемо бачити дії наших партизанів у Мелітополі і на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей, коли був зруйнований міст, підірвані колії, знищувались окупанти, їхні пособники.
- Трагедія у Десні – загинуло 87 осіб. І, на жаль, це не перший випадок. Чи має бути відповідальність командирів за такі небойові втрати нашої армії?
- Так, безумовно військові командири мають нести за це відповідальність. Але варто акцентувати увагу і на індивідуальній відповідальності кожного військовослужбовця за збереження свого життя та здоров’я.
- В чому полягає ця індивідуальна відповідальність? Якщо командир наказує солдату спати у казармі, він же не скаже: вибачте, я піду у палатці заночую в 100 метрах від казарми…
- Індивідуальна відповідальність полягає в тому, що потрібно дотримуватись певних правил знаходження у розташуванні. Кожен боєць знає, що у разі повітряної або ракетної атаки найбільш небезпечними є верхні поверхи, що існує правило двох стін, що існують певні способи, як прикритися. Коли я був в Іраку, то знав, що можу спати лише тут, і ніде більше.
Не потрібно нехтувати і сигналами тривоги. Пролунав сигнал - хапаємо необхідні речі і біжимо у бомбосховище. Для цього не потрібно чекати наказу командира.
- Нас щоденно інформують про втрати особового складу російської армії, але про втрати ЗСУ не кажуть. Чому, щоб не деморалізувати військових і суспільство?
- Абсолютно. Я вам скажу більше, при плануванні бойових дій переміщення резервів прокладається таким чином, щоб не пересікатися зі шляхами медичної евакуації.
Жодна армія світу ніколи в житті не оприлюднить на широкий загал детальну інформацію про кількість загиблих кожного дня. Війна – страшна нелюдська справа, і мало хто з людей може спокійно сприймати подібну інформацію. Інформування про наші втрати особового складу не допоможе наблизити перемогу, а спрацює виключно на ворога. Це так само один із елементів інформаційно-психологічного протистояння.
Український військовий експерт з безпеки, полковник запасу.
Народився 14 червня 1966 року, в Тернополі.
Закінчив Ленінградське вище військове училище залізничних військ та військових сполучень; командно-штабний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (1997) та Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенту України (2006).
Брав участь у підготовці миротворчих контингентів ЗСУ.
З грудня 1998 р. по кінець березня 1999 року брав участь у місії ОБСЄ на території Автономної Республіки Косово.
У березні 2009 р. був направлений до складу місії НАТО з підготовки до Іраку.
В Україні брав участь у роботі оперативних груп з ліквідації повеней у Карпатах та Південній Бессарабії, наслідків пожежі на військових складах боєприпасів у м. Лозова.
З 2011 р. активно займався громадською діяльністю, співзасновник ВГО «Спілка учасників миротворчих операцій».
