#Історії із соцмереж. Рівно місяць з повернення додому, і я не можу перестати дякувати…
"Історії із соцмереж" - рубрика, що виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо, як і раніше.
Аня Гресь, акторка:
Рівно місяць з повернення додому, і я не можу перестати дякувати…
Дякувати тим добрим людям, які зустрічались на моєму шляху з 24 лютого.
Це просто неймовірне єднання всього цивілізованного світу у боротьбі з цим велетенським злом.
І це не тільки про владу європейських країн, але й про звичайних людей.
Про людей, які принесли на кордон з Румунією м‘які іграшки, та про прикордонника, який пригостив Тіма шоколадкою, що викликало сльози вдячності у мене.
Про власника кафе у Словаччині, який, побачивши українські номери, дозволив безкоштовно припаркуватись і пригостив кавою.
Про манікюрницю, яка не взяла у моєї подруги грошей за манікюр, сказавши: «Якщо ти виїхала з України і це правда може тебе трошки відволікти від всього цього жаху»…
Але найбільша довічна вдячність чудовим Анні та Андре з Італії, у яких жили ми з Тімом (ще з моєю подружкою і її донькою) цілих два з половиною місяці!!!
До речі, окрема вдячність хлопцям з Гарварду, які зробили безкоштовний сайт для українців, на якому ми і знайшли цих добрих людей.
Так ось, Анна і Андре. Абсолютно незнайомі люди, які стали нам рідними і пустили у свою сім‘ю, у свій дім, а саме у літній будиночок, який знаходиться у їхньому дворику і який на літо вони зазвичай здають.
Будиночок у 10 хвилинах ходьби до моря.
Вони спитали, чи є в нас гроші на пальне, щоб доїхати до них.
Вони забили повний холодильник продуктами перед нашим приїздом, підготували засоби гігієни, господарські товари і навіть купили підгузки для дітей (підходящого розміру!).
А Анна ще й спекла банановий пиріг за рецептом бабусі.
Вони знайшли коляску для Тіма, навіть дві.
Їхні діти поділились з нашими дітьми своїми іграшками та навіть одягом.
Вони допомогли з оформленням медичної страховки й документів для виду на проживання.
Анна відвела мене до свого перукаря і допомогла позбутись волосся, яке мені заважало.
Вони запрошували нас на сімейні вечері, і ми весело проводили час, а я ще й практикувала англійську (Анна - американка, Андре - італієць).
Навіть більше, вони познайомили нас зі своїми батьками! А маленька Олімпія розказувала знайомим (та незнайомим ), що «це НАШІ діти, вони з України»))
Вони ходили до аптеки, коли ми всі захворіли.
Вони навіть з настанням пляжного сезону дозволили користуватися їхнім місцем на пляжі (а там це реально важливо)
Вони нас пригощали, розважали і допомагали.
І нічого не просили взамін.
Вони не казали прибирати їхній будинок або сидіти з їхніми дітьми. Максимально нам довіряли і дбали про нас.
Я отримала близьких людей, які реально стали для мене другою родиною, і сподіваюсь, що зможу скоро познайомити їх з Ромою не по відеозв'язку, а на святкуванні нашої Перемоги у Києві.
Безмежно їм вдячна. Нам дуже пощастило не тільки бути у безпеці і турботі (ще й біля моря), але й стати частиною чудової сім'ї і донині переписуватись і жартувати у спільному чатику.
Ті, хто виїзжав або ще за кордоном, вам також зустрічалися гарні люди?
Люди, які заслуговують на пошану від українців?
Було б цікаво почитати про людей, які допомогли вам.
Пишіть свої історії добра і додавайте хештег #шана #shana #навікивдячні
