22 листопада
Завантажити ще

Серпень у Донецьку: пелюсткова паніка, загальна спрага та постійні вибухи

Серпень у Донецьку: пелюсткова паніка, загальна спрага та постійні вибухи
Фото: facebook.com/YevgeniyaKA

Чи розпочнеться навчальний рік у школах Донецька ? Де вода? Чи буде опалення взимку? Куди поділися молоді чоловіки, студенти та співробітники комунальних служб? Звідки стріляють? Де отримати нормальний інсулін? За що все це?

Список риторичних питань, які ставлять у колишній столиці шахтарського краю, можна продовжувати до нескінченності. Воно і зрозуміло: можна скільки завгодно говорити про майбутнє процвітання «республіки», але реальність показує інше кіно.

Не вийшло, не зрослося

З моменту початку у лютому «спеціальної військової операції із захисту Донбасу» місцеві бойовики підбадьорилися. У їхніх мріях впали Авдіївка та Львів, у донецькі крани прийшла вода, черга за російськими паспортами простяглася від центру до околиць Петрівки, а солдати ЗСУ добігли до Карпат і там сховалися… У всякому разі, саме це повторював їм телевізор, а перекошене обличчя президента Росії не залишало сумніву – так і буде.

За підсумками п'яти місяців «СВО»: до Львова – як до Києва у відомій позі, Авдіївку поранено, але тримається, води в Донецьку як не було, так і немає, а російські паспорти видають мало не в наказовому порядку і, можливо, скоро почнуть просто розсилати поштою. Солдати ЗСУ воюють на східному та південному фронтах, і щодо їхньої втечі чутки надто перебільшені.

«Київ за три дні» – не вийшло, «Авдіївку за тиждень» – теж, «візьмемо Слов'янськ» – тим більше. Успіхи у захопленні Святогірська та Лимана померкли на тлі конкретних ударів по зубах «союзним силам» - так себе називають бойовики, яких поганяють російські солдати. Ті ж, у свою чергу, інакше як «гарматним м'ясом» місцевих не називають. Воно й зрозуміло чому: саме місцевих мобілізованих російські солдати пускають перед собою у наступ і фіксують місце розташування вогневих точок, поки «м'ясо» викликає вогонь на себе.

Після недовгого затишшя знову донецькими вулицями поїхали автобуси з затемненими вікнами і пішли патрулі військової комендатури – ловці за головами. "Мобіки", як називають мобілізованих чоловіків віком від 18 до 55 років, знову сховалися в будинках. Ті, кому пощастило, отримали бронь на підприємстві і до вересня можуть гуляти більш-менш спокійно. Але все одно ситуація катастрофічна: чоловіки-комунальники зникають як вигляд. Знайти слюсаря, електрика, двірника, опалювача, майстра з ремонту майже неможливо.

– Важко навіть таксі викликати, бо водіїв практично немає. Зате старі підбадьорилися. На вулицях багато старих "волг", "жигулів" та інших "москвичів" ще радянського року випуску. Звідки їх відкопали – незрозуміло, але за кермом сидять давно вже пенсіонери. Щоправда, крім них, на дорогах ще й їздять автомобілі зі знаком Z, склеєним зі скотчу чи малярської стрічки та наліпленим на капоті чи задньому вікні. Для них правил на дорогах немає. Практично у кожній ДТП бере участь цей «зетмобіль». І практично завжди він – винуватець, – розповів донеччанин Руслан Морозов (ім'я змінено). - Дороги повільно вбиваються, хоча подекуди покладено новий асфальт, але це крапля в морі. Заїхати у двори будинків на Мирному чи Донському (спальні райони Донецька) та що там – у центрі біля проспекту Ілліча – неможливо, одні ями! Дорогі, що ведуть від баз військової техніки до місця призначення, побиті гусеницями танків та БМП. Про ремонт не йдеться. Місто руйнується, що не кажи…

Черга за бутильованою водою біля школи. Фото: t.me/itsdonetsk

Черга за бутильованою водою біля школи. Фото: t.me/itsdonetsk

«Пелюстки» та секунда до вибуху

Руйнуються місто та люди в ньому. Бойовики влаштували жахливу провокацію, розкидаючи районами протипіхотні міни ПМФ-1, які в народі прозвали пелюстками. Маленька зелена штучка, наступиш на таку – відбувається вибух. Вбити не вбиває, але може відірвати кінцівку або сильно пошкодити її.

«Пелюстки» знаходять у різних частинах Донецька. Якісь самоліквідуються (самовзвод на 40 годин), якісь знешкоджують рятувальники та сапери. Є й випадки травмування донеччан, причому один із мешканців здогадався взяти міну до рук, де вона й розірвалася, залишивши чоловіка без двох пальців.

Звичайно, було оголошено, що це українські військові закидають Донецьк касетними снарядами, начиненими "пелюстками". Містяни ставляться до цього повідомлення, м'яко кажучи, скептично.

- Проста логіка. Українці щодня відбивають атаки з півночі Донецька на селище Піски та Авдіївка. Атаки піхотні за підтримки артилерії. І замість того, щоб розкидати «пелюстки» у полях та посадках на підступах до Авдіївки, українці вирішили розкидати їх над Донецьком? Замість проріджування піхоти супротивника - відправити пару-трійку мирних на лікарняні ліжка? Ну, безглуздо ж і неефективно! Здебільшого, «пелюстки» змило дощами в річки та ставки, багато утилізувалися самі. Тобто ККД їх розкидання містом прагне нулю. Не думаю, що українці мають стільки зайвих боєприпасів. Це Росія привозить сюди їх фурами та поїздами, – розповів місцевий житель Олег Зімін (ім'я змінено).

«Пелюсткова» істерія поступово зійшла нанівець, а ось обстріли – ні. Останнім часом улюбленим заняттям городян стало обчислення за часом випуску та прильоту снаряда – самообстріл чи ні. В інтернет-баталіях вже розмахують довідниками з балістики та артилерійських таблиць, з'ясовуючи, чи може випущений із центру Донецька снаряд долетіти за півтори секунди до Авдіївки чи Пісок. Поки сходяться на думці, що не може, але як тоді розуміти побачене та почуте?

- Багато хто бачив обстріл театру, коли там точилася церемонія прощання з Корсою (терористка, яка командувала артилеристським дивізіоном і ліквідована у Горлівці). І під час інтерв'ю якогось полковника було чути як виліт, так і приліт снаряда. Загинули люди, навіть дитина. Але ось що цікаво: майже всі почули як мінус, так і плюс (вихідний і вхідний). Тобто стрільнули з відносно невеликої відстані. Тут навіть ті, хто за «ДНР», здивувалися: мовляв, як же так, не може бути… Та все тут може бути! – запевняє донеччанин.

Так виглядає смертоносна «пелюстка». Фото: t.me/itsdonetsk

Так виглядає смертоносна «пелюстка». Фото: t.me/itsdonetsk

Потерпіть!

У Донецьку може бути все, окрім нормального життя. І поки що ніяких натяків на це немає. «Влада ДНР» обіцяє для відновлення міста привезти робітників із… Північної Кореї (щоправда, питання, куди поділося місцеве чоловіче населення, буде ще гострішим). Клятвенно запевняють, що Росія виділить трильйони рублів Донбасу на процвітання.

Насправді ж Донецьк ось-ось втратить останні зі своїх шахт, металургійні підприємства остаточно перейдуть у кращому разі на лиття чавуну, громадський транспорт частково піде в небуття, як трамваї 1-го маршруту, які викликають здивування, коли раптом з'являються на зупинках. Людина у пошуках води з порожньою пластиковою пляшкою в руках стане новим символом Донецька, а гаслом донеччани пропонують зробити або «Потерпіть!», або «Розуміти треба!».

- Це найпоширеніше пояснення від влади та чиновників щодо будь-якої проблеми. Чому під час ковіда з Донецька не можна було потрапити до Маріуполя, бо українські блокпости були відкриті – а доводилося їхати через Росію? - "Розуміти треба". Чому за вісім років не прокладено водовід, альтернативний каналу «Сіверський Донець – Донбас»? - "Потерпіть". І так у всьому, ну ось буквально у всьому, – каже донеччанка Анжеліка Распопова (ім'я змінено). – Донецьк із Луганськом потрібні тій Росії, як зайцю стоп-сигнал. Ми для них як місце збуту контрабанди, тіньового обігу грошей, чорна діра загалом… У нас із позитивних новин - тільки коли вода з крана тече на півгодини довше, ніж за графіком!

Росія задобрює донецько-луганськими подачками в 10 тисяч рублів (6100 грн) – «біженські гроші», які треба їхати та оформлювати на території РФ. Їдуть і оформлюють, незважаючи на те, що витрати на поїздку чи не рівні отриманої суми.

– Для когось і п'ять тисяч рублів (3050 грн) – дуже великі гроші. Особливо зараз, коли зняти з українських карток готівку стало важко. Не фізично, а морально: ділки дають дуже низький курс у рублях. Перевести в готівку гривні можна тільки в рублях. За 1000 знятих гривень у Донецьку дають 1350 рублів. А за реальним банківським курсом в Україні – це 1630 рублів. Але, як то кажуть, раді й тому, що є, – продовжує Анжеліка Распопова. – Без підтримки близьких невідомо, як тут люди виживали. На місцеві «пенсії» та зарплати особливо не поживеш.

Так, можливо, у Донецьку ціни на товари нижчі, ніж на підконтрольній Україні території. Але, по-перше, це все одно удар по сімейному бюджету – доходи у «ДНР» у народу невеликі. А по-друге, якість продуктів, взуття, одягу, медикаментів та іншого залишає бажати кращого настільки, що люди слізно просять-умовляють: хто їде до України – привезіть ліки українського чи західноєвропейського виробництва!

– Від російських багатьом погано, особливо тим, хто на інсуліні. Багато алергічних реакцій. Або банально – крейда у таблетках, - пояснює Анжеліка, яка зазнала на собі відсутність взагалі будь-якого ефекту від російського медикаменту та миттєвої дії його українського «аналогу».

За визнанням донеччан, попередні вісім років уже здаються їм не такими страшними – є з чим порівняти з п'ятьма місяцями «визвольної війни».

Репліки про те, що Донецьк «вісім років бомбили», все частіше зустрічають негативні відгуки, найм'якше з яких – прохання замовкнути. Не радують «успіхи» у Маріуполі та Волновасі, не надихають Херсон та Бердянськ… До речі, курортний Бердянськ цього року залишився без відпочиваючих – охочих поніжитися на сонці під звуки стрілянини не знайшлося. Та й відпочивати в окупованому місті – то хіба відпочинок? Тим більше, що добиратися туди треба через блокпости і вартість поїздки буде дуже недешевою. Тож донеччан позбавили і роботи, і відпочинку. Дивно, що ще залишилися ті, хто бачить у цьому ознаки майбутнього розквіту. Треба просто потерпіти, та й розуміти ж треба…

До речі

Луганськ – криве дзеркало Донецька

Луганськ, так само, як і Донецьк, знемагає від спеки без води, вдає, що готується до опалювального сезону, і живе на гуманітарній допомозі, що постачається з Росії. Регулярно «влада ЛНР» доповідає про підготовку до «референдуму з входження до складу РФ», проте, як кажуть місцеві жителі, далі графіті та якихось громадських штабів, які невідомо чим займаються, справа не йде.

Зате з успіхом йде мобілізація (тут її називають «могилізація»), причому забирають на фронт навіть із бронню, що дає відстрочку, та чоловіків із окупованих територій. Тих самих, кому клятвено обіцяли, що вони не воюватимуть, мовляв, і так настраждалися…

На захоплених територіях Луганської області люди намагаються вижити і зі страхом думають про зиму. Жодних гарантій окупанти їм не дають.