• Головна
• Суспільство

Фото: Інстаграм Анастасії Соколюк

У лютому 2020 року про Анастасію Соколюк (тоді ще вона мала дівоче прізвище Зінченко) дізналась вся країна. Коли пандемія covid-19 тільки починалась у місті Ухань, вона була однією з тих, кого мали евакуювати спецрейсом.

Та евакуація для неї не була простою - дівчину не пропускали на посадку до евакуаційного рейсу через те, що вона намагалась забрати з собою маленького шпіца Мішеля. Анастасія тоді відмовилась летіти без собачки і лишилась в Ухані, коли ще було зовсім не відомо, до чого може призвести пандемія і наскільки небезпечною може бути ситуація в місті взагалі. Цей вчинок обговорювали у соцмережах.

Потім Настя вийшла заміж за Максима Соколюка (на той час голова Державної міграційної служби України). До початку війни була моделлю і фотографом. А зараз повністю сконцентрована на волонтерській діяльності - днями їздила до свого рідного міста Херсона.

«КП в Україні» поспілкувалась з Анастасією Соколюк і дізналась про те, чим зараз займається та сама «дівчинка з Уханя».

Херсон виглядає сірим, але водночас рідним

Цього разу до Херсона Анастасія їхала не лише додому. Фото: Інстаграм Анастасії Соколюк

- Анастасіє, ви родом з Херсона. Чи не страшно було їхати в місто свого дитинства зараз?

- Так, Херсон - моє рідне місто, проте, їдучи цього разу в місто, в мене не було враження, що я їду додому до рідних. Було відчуття, що їду з надважливою місією та не маю права розслаблятися.

- Які ваші враження від поїздки? Чи сильно змінилось місто після окупації?

- Місто виглядає сірим, але водночас дуже рідним. Люди схожі на світлячків, що освітлюють і заповнюють місто радістю та надією. Дуже багато, хто ходить закутаний у прапор України. Прапор всюду: на сумках, велосипедах, колясках. Виглядає дуже мило і гріє душу.

- Чи залишились у вас у Херсоні друзі або родичі?

- Мої рідні (мама, тато, сестра) виїхали наприкінці квітня. В місті залишилися бабуся, родичі та друзі. Усю війну намагалася бути на зв'язку з бабусею та допомагати їй дистанційно.

- Що херсонці потребують саме зараз? Що ви радили їм - їхати звідти чи лишитись?

- У Херсоні наразі катастрофічно не вистачає генераторів, бензину, зарядних пристроїв (пауербанків), подовжувачів. Коли буде світло - буде вода і зв'язок.

Місто зараз під обстрілом противника, чого раніше не було. Б'ють по житлових будинках і мирних людях. Тому, звісно, ще дуже рано повертатися, і вважаю, що ніколи не пізно виїхати на деякий час у безпечніші місця, якщо є така можливість.

Анастасія та її команда волонтерів збирають необхідні речі для постраждалих від російської агресії. Фото: Інстаграм Анастасії Соколюк

Чоловік їздить з нами у відрядження

- Влітку ви зареєстрували свій благодійний фонд. Чим він займається і чи йому хтось допомагає?

- Наш фонд - благодійна організація, називається "Благодійний фонд Україна. Об'єднані в різноманітності". З початку війни я зібрала команду, і ми допомагали різним містам України гуманітарною допомогою. В нас все офіційно зареєстровано, і ми продовжуємо допомагати, незважаючи на небезпеку, в найскладніших і найнебезпечніших місцях.

Звичайно, у нас є партнери, фонди, які підтримують нас, також люди допомагають донатами. В такий спосіб ми можемо збільшувати обсяг допомоги для тих, хто її потребує насамперед.

 Наш фонд постійно потребує фінансування, адже допомога потрібна багатьом людям. Тому якщо ви маєте можливість задонатити, ми точно зможемо перевести ваш донат на допомогу нужденним. Або ви можете надіслати нам медикаменти та продукти харчування поштою. Ми цінуємо, коли люди хочуть допомогти. саме така підтримка для нас безцінна.

- Як поставився до цієї ідеї ваш чоловік?

- Повністю підтримав. Він допомагає нам в організації безпеки поїздок до гарячих точок і деокупованих сіл, а також з організацією евакуації з Херсона. Чоловік завжди їздить із нами у відрядження. Ми були разом у Херсоні – він взяв на себе установку генератора для подачі електроенергії людям для зарядки телефонів і підключив Старлінк, щоб був зв'язок.

Максим завжди допомагає людям, підтримує усі ідеї і підтримує мене.

- Наскільки складно для вас було стати волонтером і почати збирати гуманітарну допомогу?

- Я волонтер з 2016 року. Спочатку це була допомога дитячим будинкам, притулкам, на початку пандемії допомагала лікарням. З початком війни не було сумнівів навіть, одразу долучилася до роботи та за один день зібрала команду.

- З чого взагалі слід починати волонтерську діяльність?

- Починати потрібно з аналізу своїх можливостей і розуміння роботи цієї системи. Це дуже великий ланцюжок подій, людей, дій, знань і бажання допомогти іншим, любові до людей.

З чоловіком Максимом Соколюком вони повернулися до України, як тільки довідалися про початок війни. Фото: Інстаграм Анастасії Соколюк

Допомога зараз важливіше за фотосесії

- Бачив на ваших сторінках у соцмережах, що ви більше не фотографуєте. Чи правда це і чому так?

- Так, це правда. Я не працюю фотографом і закрила свою фотостудію на час війни. Присвятила себе і весь свій вільний час фонду. Вважаю, що наразі ця справа важливіша за фотосесії як для мене, так і для людей.

- Чим займаєтесь ще зараз?

- Щодня я працюю з командою у фонді. Робимо закупівлі, потім на складі з командою все готуємо, фасуємо і їдемо до людей. І так з початку війни.

- Чи є якась допомога від ваших друзів і знайомих з Китаю? Вони цікавляться тим, що відбувається в Україні?

- Мої друзі, які залишилися в Китаї та ті, хто повернувся, завжди підтримують наш фонд і Україну.

- Багато хто запам’ятав вас як дівчину, яка мала принципову позицію і не хотіла їхати з Уханя під час пандемії без свого песика. Зараз під час поїздок по Україні ви берете його з собою? Чи лишаєте вдома на когось?

- Наші собаки завжди залишаються в Києві, якщо ми їдемо в робоче відрядження, думаю, що брати їх із собою - помилка. це стрес і для тварини, і для нас.

- Ви людина, яка, в якомусь сенсі, бачила на власні очі не тільки початок війни, але й початок пандемії. Що налякало вас більше і було найстрашнішим?

- Найстрашніше було під час пандемії і з початком війни - це покинуті тварини людьми, які поїхали без них. Саме з цієї причини під час організації евакуації нашим фондом із Херсона ми переобладнали окрему вантажну машину для евакуації тварин, надали переноски людям, у яких їх не було. Намагалися евакуювати людей з великою кількістю тварин, в тому числі і тих тварин, яких залишили власники.

- Й актуальне питання - як переживаєте епізодичну відсутність світла? Можливо, придумали якийсь лайфхак?

- Без світла жити вже звикли. Раді, що є графік і хоч якось можна підлаштувати всі плани. Трапляється, що генератор рятує. Найкорисніший лайфхак у нас вдома - це налити гарячу воду або одразу чай у великий термос, приготувати їжу в період, коли є світло, на пару днів. Але моя позиція така: "Краще пережити одну складну зиму в Україні, ніж усе життя в Росії".

Улюблені собачки сім'ї. Фото: Інстаграм Анастасії Соколюк