Звуки відтворюють реальність: музикант із Запоріжжя записує, як звучить війна
Засновник Музею історії музичних інструментів та етномузичного клубу «БарабанЗА» Денис Васильєв із Запоріжжя, який живе близько від фронту, не просто знає, як звучить війна, а й може дати почути іншим.
З весни 2022 року рідне місто музиканта перебуває під ракетним обстрілом. Весь цей час Денис збирає аудіосвідчення того, що відбувається. Навіщо він це робить, музикант розповів KP.UA.
«Обережно: від цих звуків стає моторошно»
- Денисе, як прийшла ідея записувати такі страшні звуки?
- Я, як директор Музею історії музичних інструментів, у мирний час займався оцифруванням колекції музичних інструментів. З початком війни ми сховали наш музей в укритті – апаратура залишилася. Після повномасштабного вторгнення у суспільстві виникла потреба документувати свідчення війни – відео, фотографії, історії.
Я сприймаю світ через звуки, тому почав документувати війну так, як я вмію: записувати за допомогою професійних мікрофонів та апаратури ті з них, які є довкола нас. Для запису звуків війни використовую професійну музичну апаратуру.
Така думка виникла після того, як на початку березня я з сім'єю пережив перший “приліт” ракети в нашому місті – вона приземлилася за 50 метрів від нас. Звукова хвиля оглушила, пройшла крізь нас і ніби застрягла.
- Які звуки вам уже вдалося записати? І, крім документального свідоцтва, як ви ще використовуєте записи?
- Це і сирени, і вибухи, і прольоти «шахедів» – дуже багато різних акустичних історій. Навіщо я це роблю? Тому що це справжні реальні записи, які можуть зацікавити людей. З їхньою допомогою можна робити документальні та художні фільми вже після перемоги.
Звуками можна ілюструвати виставки, присвячені війні в Україні. Так люди, які не чули цього жаху, зможуть уявити, що таке війна. Звуки можуть відтворювати дійсність.
Є вже багато годин запису. Зустрічаються години повної тиші: робиш запис кілька годин, а тут бац - "приліт", що триває від 3-4 секунд до хвилини. Почав упорядковувати записане – творчі люди стали ними цікавитись. Мої звуки вже використовувалися в інсталяціях, присвячених війні в Україні.
У Німеччині вийшла виставка з моїми звуками, вони також потрапили до джазового альбому «Музика в облозі» Володимира Балаби із Чернігова. Фоном йде запис із мого проєкту «Звуки війни».
Частину звуків я використовую у власних музичних проєктах. Є запит на різні крос-секторальні продукти. Деякі з них уже працюють. Їх запитують для кіно та музейних інсталяцій. Я виклав звуки у відкритий доступ - дехто скачує, використовують їх у своїх творах.
Я зробив плейлист, вибрав більш-менш адекватні звуки. Люди, які раніше нічого подібного не чули, можуть слухати їх у навушниках. Але обережно: від цих звуків стає моторошно.
- А ви були на виставці у Німеччині, бачили, як люди реагують на ці звуки?
- Ні, я військовозобов'язаний, мій фронт – культурний захист. Займаюся охороною культурної спадщини, музеїв, місцевих пам'яток архітектури – маю свій культурний фронт у рідному місті. З початку повномасштабного вторгнення не виїжджав за межі міста. Лише раз за приймачем на дачу.
«Не хочу звикати до таких звуків»
- Яка ситуація у вас вдома зараз?
- За декілька десятків кілометрів від нас уже фронт. Територія Запорізької області як була окупована з березня на 70%, так і залишилося. Ми знаходимося під постійним ракетним обстрілом.
Я працюю з музейним кластером міста. Два крафтових музея міста знаходяться у приміщеннях, які в минулому були бомбосховищами. У бомбосховищах ми зробили музеї ще до активної фази війни. Після повномасштабного вторгнення музеї знову стали використовуватися як бомбосховища, працюють 24 на 7. Це одночасно наші міські укриття та «пункти незламності».
- В Україні звуки повітряної тривоги звучать, на жаль, на регулярній основі. Ми чуємо "прильоти", як працює ППО. Як думаєте, ми вже звикли до цих звуків?
- Краще б не звикали. Поки працюєш для телебачення чи аудіотреків, доводиться багато разів переслуховувати записи - щоразу здригаєшся. Я не хочу звикати до таких звуків: це означатиме, що вже все... Що є травма, і травма важка. Тому намагаюся обережно працювати із записаним аудіоматеріалом, але виходить так, як виходить.
- Ви виклали матеріали у відкритий доступ. Чи можете за статистикою визначити, хто найчастіше слухає ці записи?
- Люди діляться ними переважно за кордоном: бачу статистику прослуховувань на сервісах. Як правило, українці дають послухати, як звучить війна, своїм знайомим та друзям за кордоном. Почути ці вибухи, "прильоти" - отже, частково відчути, як це - жити серед такого жаху. Але є нюанс: трек має час, і він закінчується, а в житті все це триває - досі "прилітає" і вибухає.
Іноземцям цікаво: у житті вони навряд чи чули таке.
Багато хто викладає записи, зроблені на телефон, але якого розміру мікрофон у телефоні? Інша річ - професійний запис на спеціальній апаратурі. Вона інакше передає звуки. Її можна використовувати у театральному мистецтві, вона музейно атрибутована. Ми працюємо із записаним матеріалом як музей – підписуємо звуки, після чого я викладаю їх на Soundcloud. Щось залишається у нас до найкращих часів.
- Які звуки особисто вас лякають найбільше?
- Звичайно, це важкі ракети, які «прилітали» до нас у серпні та жовтні, руйнуючи сусідні будинки. Рокіт вибуху змінюється звуком падаючого каміння - це моторошно. Або мертва тиша, з якої виривається сирена чи безліч сирен. Теж не надто приємний досвід.
- І ви встигаєте записувати всі ці звуки?
- Ну, як встигаю... Час від часу. Якщо можна більш-менш залишатися поряд із рекордером, вмикаю його. Але якщо треба бігти, то зрозуміло, що про рекордер я вже не згадую: біжимо із сім'єю у бомбосховище.
До речі, я також записував звуки бомбосховища. Ми брали із собою музичні інструменти, грали для людей, які були з нами. Влаштовували міні-концерти або давали дорослим та дітям, які ховалися з нами, пограти на музичних інструментах. Свого роду засіб заспокоєння.
- А приємні звуки ви записуєте?
- Є в моєму репертуарі приємні звуки. Наприклад, мурчання Матільди - кішки моєї дружини - дуже заспокійливий ASMR звук. Я використав його у своїй музичній композиції, яку написав під час війни.
Є запис співу та криків птахів. Вони вільно літають в небі, їм все одно, що йде війна.
Звуки міста записую, як воно гуде та шумить – це теж приємно. Нещодавно вийшов проєкт The Maneken "Як звучить Україна". Я робив щось подібне, але більше на аматорському рівні, і саме про Запоріжжя. До війни я мав проєкт Soundscapes Zaporizhzhia.
Записали з дружиною Наталею кліп для міжнародного проекту "TRAKS". Фото: instagram.com/barabanza/
«Їздимо до військових у лікарні, проводимо концерти»
- Ви плануєте поповнювати свою колекцію звуків?
- Так, але працювати з нею можна вже зараз. Потрібно тільки ретельніше її впорядкувати, а для цього потрібен час та електроенергія. У нас вимикають світло – не завжди є можливість все доробити. До того ж запис звуків війни роблю на волонтерських засадах: важливо встигнути між роботою та відключеннями світла. Часу небагато, але потихеньку записи впорядковуються.
- А що ви ще робите як музикант під час війни?
- Їздимо до військових у лікарні, проводимо концерти. Хоча концертами це назвати складно. У палатах лежать поранені хлопці. Ми приїжджаємо до них – і просто граємо. Це навіть не концерт, а музична підтримка.
- Вас запрошують до лікарні чи ви це робите з власної ініціативи?
- Буває і так, і так. Починали ми разом із Юрієм Федінським, кобзарювали для хлопців. Іноді запросять, іноді самі дзвонимо, пропонуємо зіграти: люди можуть не знати, що є така можливість.
Якщо хтось може підвестися, даємо пограти на наших музичних інструментах. Це допомагає відвернути розум від важких думок. Лікар сказав: музика не допоможе, якщо переламано кінцівку. Так, але музика може підняти настрій та підбадьорити. За допомогою мистецтва можна змінювати сприйняття реальності на краще. Хтось малює, хтось ще щось робить, а я допомагаю людям звуками та музикою.
В тему
- Розкажіть трохи про Музей історії музичних інструментів. Їх у вас понад 500. Ви на всіх вмієте грати?
- Так, на всіх своїх інструментах можу зіграти.
Наш музей було створено у 2016 році на базі сімейної колекції музичних інструментів. Ми – члени міжнародної музейної спільноти ICOM, представляємо різні етнічні та футуристичні інструменти, співпрацюємо з іншими музеями та фестивалями, представляємо українську традицію гри на бубнах, барабанах, у нас у колекції є унікальні інструменти, зокрема запорізькі тулумбаси, з яких змальовували герб Запорізької області, або футуристична металева віола.
Я лауреат першої премії в жанрі "український автентичний фольклор" фестивалю «Червона Рута», який 2017 року проходив у місті Маріуполь. Тоді в перший день конкурсної програми я був першим лауреатом того фестивалю. Дуже сумно, що театр та частина нашої української історії постраждали внаслідок військової агресії Росії. Я сподіваюсь, що після вдалого контрнаступу ЗСУ звільнять всі захоплені зараз міста та території, і українська музика та мирні звуки знов зазвучать в усіх куточках нашої незламної України.
