25 листопада
Завантажити ще

10-річний письменник-рекордсмен із Сум Ілля Отрошенко: У хороших книгах завжди перемагає добро

10-річний письменник-рекордсмен із Сум Ілля Отрошенко: У хороших книгах завжди перемагає добро
Фото: Фото: надано Світланою Отрошенко

Іллі Отрошенку - юному письменнику та рекордсмену в номінації "Молодший автор двох виданих книг" Національного реєстру рекордів України - лише 10 років, а він уже випустив дві книги, до виходу готується третя. Свої перші казки хлопчик писав для дітей, щоб підняти їм настрій.

Твори Іллі ризикували залишитись невиданими: почалася війна. З перших днів повномасштабного вторгнення Суми опинилися у складному становищі: містом кілька днів їздила російська військова техніка, потім почалися обстріли – хлопчик дуже боявся, що загине він та його родина. Щоб підтримати сина, батьки запевнили: його книга має побачити світ, тож усі будуть живі.

Обіцянку батьки дотримали після деокупації Сумської області у квітні, книга «Велика лісова пригода» побачила світ. Потім вийшла друга книга Іллі «Велика лісова пригода. Острів динозаврів». Наразі до виходу готується третя. Докладніше про творчий шлях юного письменника KP.UA розповіла його мама, Світлана Отрошенко.

Ілля має багато інтересів: і мови, і всілякі науки. Фото: надано Світланою Отрошенко

Ілля має багато інтересів: і мови, і всілякі науки. Фото: надано Світланою Отрошенко

Від війни Ілля "сховався" за книгами

- Світлано, як вийшло, що такий маленький хлопчик не тільки пише оповідання, а й встиг стати автором уже опублікованих книг? Чи давно ви помітили у сина літературний талант?

- Наш син обожнює читати – це одне з його улюблених занять. Щоразу в книгарні вибирав собі книжки, з нетерпінням біг додому, щоб я йому їх читала. Та й читати Ілля почав доволі рано. Вже п'ять років прочитував усе, що йому хотілося.

- Дитина сиділа вдома і читала книги за своїм бажанням? Це щось неймовірне на сьогодні.

- До сьогодні найкращий подарунок для Іллі на будь-яке свято – книга. Наприклад, новорічної ночі під ялинкою він знайшов книги. Так і провів з ними всю ніч, як ми його не вмовляли піти спати.

З дитинства Ілля виявляв інтерес до енциклопедій. Йому цікава наукова література. Плюс у нас була традиція - перед сном, щоб не сталося, я повинна йому почитати. Тому спершу читала я, потім Ілля читав сам.

А коли почалася війна, він "сховався" за книгами. Коли було страшно, читав їх багато. Перечитав усе, що було вдома. Магазини книжок тоді не працювали, ми просили літературу у знайомих. Так він зміг пережити стрес, пов'язаний із початком війни.

– Для кого Ілля писав свою першу казку?

- Був осінній день після важкого тижня, ми запропонували йому відпочити. "Ні, я знайду, чим зайнятися", - відповів він. Десь за годину приходить і каже: "Я вирішив спробувати дещо написати, послухайте". Ми були здивовані: він мав багато різноманітних захоплень, але до письменства ще не виявляв інтересу.

Коли Ілля прочитав своє невелике оповідання, ми здивувалися. На той момент йому було 8 років, і те, що я почула, мені здалося досить гарною роботою. Ми його підтримали, запропонували продовжити писати. Сказали: хто знає, можливо, мине якийсь час, і в тебе з'являться свої книги.

Іноді він писав оповідання про вигаданих істот. Якось Ілля попросив дозволу вчителя прочитати свою роботу на уроці. Повернувся додому натхненний. Каже: "Мамо, мене підтримали! Сказали, що це цікаво".

Так Ілля читав свої оповідання два дні. На третій день один із його однокласників вийшов із уроків засмученим. Сказав своїй мамі: "Ілля сьогодні нічого не читав, а мені цікаво, яке там продовження". Попросив маму купити книгу Іллі, якщо вона вийде. Через деякий час у школі оголосили конкурс творчих робіт – треба було написати казку. Найкращі роботи збиралися віддати тяжкохворим діткам для моральної підтримки. Ілля прийшов додому окрилений: "Мамо, я хочу взяти участь у цьому конкурсі!"

Я сказала, що на конкурсі не буде жодних дипломів, нагород. "Я розумію. Але я дуже хочу допомогти дітям, які хворіють”. В Іллі в дитинстві був період, коли він хворів і не відвідував садок. Запам'ятався стрес і від самої хвороби, і від лікарні, тому розумів, про що йдеться. Сказав, що хоче підтримати дітей, бо їм там страшно, і якщо йому вдасться їм допомогти, він буде щасливий.

Ми надрукували його казку на принтері, скріпили степлером, він відніс її до школи. А наступного дня розпочалася війна. Тож казка нікуди не потрапила.

Ми не виїжджали, лишилися вдома. Часом було дуже страшно. Якось я глянула на сина, а він сидить і тремтить. Але не від холоду, а від страху. Подивився на мене, очі залиті сльозами, і каже: "Ми всі тут помремо". Я спочатку розгубилася, але потім сказала: “Ти написав таку чудову казку. Діти мають її отримати, прочитати, побачити. Ми обов'язково виживемо та здійснемо твоє бажання”.

Зрештою, ми дотримали свого слова і видали його книгу. Половину тиражу передали лікарні "Охматдит".

Ілля пам'ятає, як сам лежав у лікарні, тому дуже хоче підтримати інших хворих. Фото: надано Світланою Отрошенко

Ілля пам'ятає, як сам лежав у лікарні, тому дуже хоче підтримати інших хворих. Фото: надано Світланою Отрошенко

Продовжити писати допомогла підтримка людей

- Це була перша книга, а потім з'явилася друга...

- Щоб мінімізувати стрес дитини від війни, запропонувала Іллі писати далі. Він тоді багато читав, почав самостійно вивчати китайську, іспанську та англійську мови вдома, без репетиторів та нашої допомоги.

Після виходу першої книги частину тиражу, що залишилася, ми подарували в бібліотеки, рідним, школі, вчителям. Це викликало такий відгук! Дуже багато незнайомих людей почали писати, дзвонити, підтримувати його.

Якось у центрі міста до нас підійшла незнайома жінка і запитала: "Це ти той хлопчик, який написав книгу?" Він сказав: "Так, це я", - вона почала плакати. Ми розгубилися, а вона каже: “Я тобі дуже вдячна, ти такий маленький, а мрію допомогти іншим дітям втілив. А я доросла і не можу зробити хоч щось. Ти для мене приклад для наслідування”.

Ілля говорив про той період: "Можна побачити сонце в очах незнайомця, і я його побачив".

Підтримку ми отримували не лише від українців в Україні, а й українців за кордоном. Дитина всім цим надихнулася, взяла ручку і почала писати другу книгу.

Тоді постійно відключали електроенергію, але Ілля включав ліхтарик і писав далі.

Друга книга - “Велика лісова пригода. Острів динозаврів”, є й домашня назва: “Книга світла, написана у темряві”. Вона була продовженням першої казки сина. На цей раз головні герої потрапили на острів динозаврів.

Коли нам зателефонували з громадської організації “Цукор” та запропонували видати другу книгу Іллі, ми погодилися на тій умові, що всі екземпляри будуть подаровані дітям, які цього потребують. Книгу подарували вихованцям Реабілітаційного центру до Сумської обласної лікарні. Гуманітарний штаб передав книжки внутрішньо переміщеним дітям.

– За словами Іллі, його третя книга вже на підході?

– Вона вже написана. Якраз набираємо рукописний текст на ноутбуці. У третій книзі Іллі позначилося його захоплення країнознавством. Це буде подорож країнами світу.
Ілля мріє подарувати третю книгу бібліотекам України, щоб усі дітки у нашій країні могли її прочитати. Але поки що це мрія.

Другу книгу подарували маленьким пацієнтам Реабілітаційного центру у Сумській обласній лікарні. Фото: надано Світланою Отрошенко

Другу книгу подарували маленьким пацієнтам Реабілітаційного центру у Сумській обласній лікарні. Фото: надано Світланою Отрошенко

– Як Ілля відреагував на те, що став рекордсменом? Для нього це стало несподіванкою?

- Про те, що, можливо, Ілля стане рекордсменом, він не знав. Ми їхали до бібліотеки на презентацію його книги, я хвилювалася. Ілля мене заспокоював, питав: “Мамо, чому ти хвилюєшся? Все ж буде добре”.

А коли приїхали, водили його бібліотекою, щоб він не помітив знімальну групу: не хотіли зіпсувати сюрприз. Він усе зрозумів лише тоді, коли для вручення рекордів на сцену вийшла Лана Вєтрова. Прочитав напис на одязі – почав щось підозрювати.

Його переповнювали емоції. Коли закінчився захід, ми вийшли на подвір'я, і ​​він сказав: "Ну, тепер можна!" Почав стрибати та кричати: "Ура!" Сказав: "Ми були у серйозному закладі, туди приходять люди, щоб почитати, - там не можна шуміти, а на вулиці можна". І знову почав стрибати, щастя його переповнювало.

До речі, книги Іллі читали письменники із Спілки письменників України. Це була обов'язкова умова для вручення рекорду. Двоє з них говорили, що в казці Іллі є наукова інформація, а отже, діти зможуть отримувати додаткові знання, зокрема, про динозаврів.

- А захоплення мовами, звідки воно? Може, Ілля мріяв мандрувати?

– Ви знаєте, у нього так багато захоплень. Наприклад, він мріяв подивитися у справжній науковий мікроскоп, яким користуються вчені. Ця мрія справдилась, здійснити її допомогли журналісти. Ми поїхали до медичного наукового інституту, і там дві години просто у дитини було стільки захоплення! Намагався заглядати у всі мікроскопи.

Щодо книг, складно назвати щось конкретне. Це, крім іншого, міфологія різних країн світу – Єгипту, Америки, Греції. Йому цікава історія, наукова література, енциклопедії про динозаврів, тварин, риб, космос.
Також він має бажання побачити світ, хоче зробити щось для розвитку науки. Захоплень маса!

- Що б ви порадили батькам, які хочуть виховати таку ж допитливу дитину?

- Бути поруч. Кожна дитина по-своєму унікальна. У когось є здібності до спорту, у когось – до співу, малювання, музики. Важливо бути поруч із дитиною, підтримувати її інтереси.

Хоча це питання досить складне: я сама вчуся бути мамою Іллі. Це постійно якісь нові виклики. Так склалося, що не я його навчаю, а він мене вчить.

Коли він захопився динозаврами, жартувала, що тепер і логопед не потрібен: такі складні назви. Мультики всі дружно шукали про динозаврів, книжки, іграшки. Така була наша підтримка.

До речі, цікавий момент: днями ми прийшли до бібліотеки, а на полиці лежить рукопис із картинками маленької дівчинки. Як виявилось, вона надихнулася книгою Іллі, написала казочку, намалювала ілюстрацію. Сказала бібліотекарю: “І я буду письменницею, і мою книжечку поставте, нехай її теж діти читають”.

Тепер Ілля постійно каже всім дітям: "Мрійте, мрії збуваються!". Кожна дитина має мріяти, а мрії обов'язково мають збуватися. Це дуже важливо.

Тільки-но прочитавши напис на футболці Лани Вітрової, Ілля почав розуміти, що стане рекордсменом. Фото: надано Світланою Отрошенко

Тільки-но прочитавши напис на футболці Лани Вітрової, Ілля почав розуміти, що стане рекордсменом. Фото: надано Світланою Отрошенко

З ПЕРШИХ ВУСТ

Коротко про свої книги та мрії розповів сам Ілля

- У першій книзі "Велика лісова пригода" мої герої - кабанчик Зем та бурундучок Ячміньчик - вирушили на пошуки лося Лосяша. Вони дізнаються, що їхній друг, який давно зник, виявився живим. Дорогою кабанчик і бурундучок знайомляться з новими друзями, на них чекає багато цікавих пригод. Все закінчується добре: у хороших книгах завжди перемагає добро.

У другій книзі ”Велика лісова пригода. Острів динозаврів" через загадковий ураган мої герої потрапляють на острів з доісторичними тваринами. Там вони познайомилися з різними видами динозаврів, підводним та рослинним світом доісторичних часів. Серед них, як і серед людей, виявилися хороші динозаври – анкілозавр Гетьман та стегозавр Гроз – вони допомагали мандрівникам. Були серед динозаврів і ті, хто думав лише про себе. Наприклад, злий персонаж тиранозавр Фобос.

Що буде далі, можна дізнатися із моєї третьої книги.

- Ким ти мрієш стати, коли будеш дорослим?

- Не знаю. Мені подобаються деякі професії у різноманітних сферах. Наприклад, професія вченого.

– А писати книги?

– Для мене це хобі. Також у вільний час я самостійно вивчаю три мови – англійську, іспанську та китайську. Англійською мовою вже дивлюся фільми. Китайською поки що ні. А ще мені подобається історія, космос, природа.