Мишаче нашестя: як військові борються з гризунами в окопах і чи є користь від котів
Іноді в соцмережах наштовхуєшся на зворушливі історії з фронту, наприклад, коли бійці заповідають своїм змінникам не ображати мишку Вероніку, що поселилася в бліндажі, і навіть залишають інструкцію, як з нею налагодити стосунки. У стислому зведенні правил мишино-людського співіснування: що Вероніка їсть, де любить ховатися і як з нею порозумітися. На жаль, такі високі стосунки – рідкість, адже миші роблять життя наших бійців у рази складнішим. Як військові борються з мишачою ордою, дізнавалася журналістка Коротко про.
«Це ми у мишей у гостях, а не навпаки»
Солдати зізнаються, що миші в окопах та укриттях – та ще «радість». З'їдений ними продукт - далеко не єдиний наслідок такого співжиття. Погризені амуніція, черевики та одяг, перекушені дроти, пошкоджені «старлінки» та дірка в термобілизні: страждає все, що зроблено не з металу та бетону. Доходить до того, що миші беруться і за бійців - без будь-якого страху гризуть пальці та інші частини тіла, до яких добираються крізь зроблені ними в одязі дірки.
- Мишей – тьма, падають за комір, живуть взагалі скрізь, - поділився з Коротко про один із бійців, що воює на східному напрямку. – Це ми у мишей у гостях, а не навпаки. Знаєте, як у піратів: у них на плечі папуга, а в нас - миша. Як вирішити цю проблему, навіть не знаю, окрім того, що з нами постійно живуть коти. Мишей не виведеш – їх дуже багато.
Ось і відповідь для тих, хто запитував, звідки на позиціях стільки котів і навіщо бійці їх там тримають. Не тільки через любов до тварин, жалю чи потребу в комусь, коли ти далеко від дому.
– Коти допомагають регулювати чисельність мишей, але не на кожній позиції вони є, і бувають такі сезони, що й коти не справляються, – розповідає Коротко про еколог Ігорь Антахович. – Наприклад, як минулого року, коли мишей була тьма-тьмуща по всій Україні. На думку вчених, пік своєї чисельності гризуни досягають раз на 12 років. Тоді мають збігтися різні обставини: тепла зима, краще вродили злаки, насіння... У нас ще через війну додаються незбирані в полях урожаї. Це дає можливість їм розмножуватися, нові покоління виживають, якщо немає голоду та природних ворогів.
Враховуючи, що миші здатні приносити від шести мишенят кожні три тижні – можна собі уявити зростання їхньої популяції в ситі та теплі роки.
Подібні «інструкції» можна віднести до особливостей солдатського гумору. Фото: x.com/skiba45
Не сміливіші, а дурніші
Осінь у розпалі. У цей час у полях з'являється ще більше мишей. Їхня кількість на різних ділянках може регулюватися лише наявністю їжі – якщо її не вистачає, миші йдуть на інші території. Але таких проблем у полях, де через війну не зібрали врожай, гризуни не мають: тут усього з надлишком, ще й із припасів військових можна щось підточити.
- Солдати риють траншеї у землі, де завжди жили гризуни – у норах чи порожнечах, виритих джмелями та інші тваринами, - пояснює еколог Ігор Антахович. – Не стільки миші виповзають до солдатів, а солдати опускаються до них – і тим дуже легко дістатися військових запасів. Людей вони не бояться, але це не від сміливості, а від відсутності інтелекту. Це дуже примітивні тварини. Голод у них переважає інші інстинкти, крім, мабуть, інстинкту розмноження.
Вибухів та вібрацій миші, на відміну від більш полохливих щурів, теж не бояться. На конкретній ділянці їх кількість лімітує лише наявність їжі.
Мишача проблема в Україні загострилася з 2014 року, коли в полях Південного сходу почали боротися з більш небезпечним ворогом. З того часу в тих зонах зникли природні вороги мишей – сови та інші хижі птахи, лисиці, куниці, тхори. Боротися з ними, як із казковим Змієм Гориничем: знищиш одну – прибіжить десяток. Мишиний полк ніколи не відчуває нестачі в живій силі.
«Зариваючись» у землю, бійцям доведеться ділити «нори» з хвостатими аборигенами. Фото: armyinform.com
Не гризуть тільки бетон та метал
Який вихід? Не пустити гризунів у бліндаж може лише бетон та метал – його вони не прогризуть. Але будувати цільнобетонні споруди на всій лінії фронту неможливо. Щоб урятувати їстівні запаси, їх ховають у металеві ємності – великі каструлі чи ящики.
– Мій син служить безпосередньо на «передку» і каже, що це єдиний спосіб зберегти їжу: покласти її у щось металеве та зверху чимось важким придавити, щоб миші не змогли скинути, – зазначає Ігор Антахович. – Хоча щури можуть і гніт скинути. Але їх, на щастя, набагато менше – через вибухи та вібрації вони намагаються триматися подалі від переднього краю.
Ще один варіант, який, правда, допоможе хіба що на одну ніч - підвісити їжу в мішку під стелею. Далі миші, почувши їстівне, все одно знайдуть спосіб до нього дістатися – хоч по головах солдатів. Підходить тільки, якщо стеля досить високо - миша може стрибати до 60 см вгору.
Проблема гризунів для фронту не є новою. На фото часів Першої світової війни солдати німецької армії «хваляться трофеями». Фото: Library of Congress
Мишаче нашестя вже пережили
Цього року армія гризунів на фронті скоротилася, але все одно їх кількість, за словами фахівців, вища за середню.
– Ми щороку виїжджаємо з дітьми, які займаються у нас в еколого-натуралістичному центрі, у табір, і в кімнаті, де зберігаємо продукти, ставимо пастку, - зазначає Ігор Антахович. - Торік у нас щоночі ловилася миша в пастку, а цього року за два тижні зловили всього дві.
На позиціях, де є коти, ситуація з гризунами спокійніша. Але навіть якщо пощастило розжитися хвостатим-смугастим або він сам прибився до солдатів із сільських дворів, це не гарантує успіху у боротьбі із сірими шкідниками. Не кожен кіт піде ловити мишей – комусь ці ігри нецікаві. І варіант «менше годувати» тут не допоможе. Голод, всупереч існуючій думці, чомусь слабо мотивує котів до лову мишей.
– Так вони задовольняють мисливський інстинкт, – пояснює Ігор Антахович. - У мене був випадок, коли кіт за ніч упіймав 12 мишей і склав на порозі. Цим вони показують, що недарма їдять хліб, демонструють повагу та визнання ватажком зграї. Але не заради їжі.
Знаменитий кіт Шайба невипадково став улюбленцем бійців. Фото: instagram.com/a_lyashuk
Труїти небезпечно, ловити - марно
Чому не радять травити мишей на фронті отрутою? Хімія може вбити не тільки мишей, а й котів, отруїти військових. У важких польових умовах ніхто не може стежити ще й за тим, щоб отрута та їжа завжди знаходилися далеко одна від одної, були герметично закриті тощо. Є, звичайно, сучасні препарати, які діють лише на дрібних теплокровних, як миші, але вони дорогі, а вистачає приманки на декілька днів.
– Можна закопати пластикову пляшку зі зрізаним дном так, щоб отвір було врівень із землею, а всередину покласти шматочок ковбаси чи печива, – зазначають бійці. – Можна залишити приманку у металевому тубусі чи навіть трубі, і коли туди наб'ється мишей, закрити його з двох боків… Але це будуть містечкові перемоги, і проблему не вирішиш.
Скільки б їх не впіймав – з'являється стільки ж, а то й більше. Адже що заважає прибігти гризунам із сусідньої території? Для них кордонів немає.
Скільки гризунів живе поряд, солдати вже навіть не рахують. Фото: tsn.ua
На замітку
Переносять мишачу лихоманку та «малу чуму»
Біда на фронті може бути не тільки від мишачих зубів, а й від їх виділень: слини, сечі, фекалій. Гризуни є переносниками багатьох інфекційних та вірусних захворювань. Причому самі на них можуть не хворіти. Зараження відбувається через контакт із гризунами, з їх виділеннями, інфікованими продуктами чи водою.
Одні з найнеприємніших захворювань, якими можна заразитися "завдяки" мишам, це лептоспіроз, туляремія і так звана мишача лихоманка.
- Лептоспіроз починається з високої температури до 40 градусів, ознобу, головного, м'язового болю та болю в суглобах, з'являється жовтяниця. Хвороба призводить до ниркової та печінкової недостатності.
- Туляремію ще називають "малою чумою". Про ймовірне зараження може свідчити сильний біль у голові, слабкість, порушення свідомості, збільшення лімфовузлів, нудота, біль у м'язах, висипання. При ній уражається лімфатична система, селезінка, шкіра. Зрештою розвивається енцефаліт, менінгіт, пневмонія, які можуть призвести до смерті.
- Мишача лихоманка - це гарячка з нирковим синдромом. Відрізняється підвищенням температури до 40 градусів, головним болем, висипаннями, нудотою, з'являється сильний біль у попереку, порушується сечовипускання. Хвороба веде до гострої ниркової недостатності та тромбогеморагічного синдрому (порушення згортання крові. – Авт.).
