«Мама-сушист» із Полтавської глибинки: Як виграти грант на кулінарну міні-імперію
Кілька років тому підприємниця Марина Марченко із селища Шишаки Полтавської області зіткнулася із закриттям власного ресторану, який успішно працював чотири роки у невеликому селищі Шишаки Полтавської області.
Все сталося під час ковіда – тоді багатьом довелося затягувати тугіше пояси. Але Марині це особливо боліло, бо ресторан був втіленням її мрії. 15 років вона відпрацювала ведучою заходів, нарешті відкрила свою справу – і ось із приходом пандемії все довелося розпочинати наново.
Марина не здалася. Ідея лежала на поверхні: якщо ходити по ресторанах не можна, люди влаштовуватимуть гастро-свята вдома. Тим паче постійні клієнти, які раніше часто замовляли у неї суші, вже були. Марина ризикнула, хоча обрані страви з першого погляду не специфічні для української глибинки, і в неї вийшло. Як саме - вона розповіла журналісту Коротко про.
Надихнула донька - любитель ролів
Наразі про «маму-сушиста», як вона себе представляє при знайомстві, чули багато хто. Не лише у самих Шишаках і Миргородському районі Полтавської області. А починалося все саме з маминих ролів ще десять років тому, які вона готувала для доньки - шанувальниці японської кухні. Звідси й пішло "Мама сушист", але вже - як торгова марка.
Марина згадує: ще з початку ковіда стало зрозуміло, що бізнес доведеться трансформувати у якісь нові форми.
- У перші дні пандемії інтуїція підказала: треба вже зачинятися, а не чекати біля моря погоди до того моменту, як прогорю, - ділиться з Коротко про Марина Марченко. – А потім завагітніла – у мене з 2021 року було два декрети один за одним. Довелося перейти до домашнього формату роботи.
Клієнти постукали одразу – вже була своя напрацьована база, знайома з кухнею від Марини.
Сьогодні по страви від «Мами сушиста» приїжджають з усього району, а Марина будує свою поки що міні-імперію страв з різних країн світу. В її меню вже давно не лише суші, але й піца, шашлики, овочі-гриль, люля-кебаб та інші страви.
Для дітлахів відвідування закладу Марини – справжнє свято. Фото: інстаграм Марини Марченко
Гранти на мільйон сільським мрійникам дають рідко
Зі складнощами воєнного часу жінка справляється, хоча зізнається: буває зовсім непросто.
Марина виграла кілька грантів на мільйон гривень – такі суми сільським мрійникам виділяють нечасто. Закупила обладнання, найняла п'ятьох людей на роботу. Звичайно, спочатку сільські жінки боялися – все ж таки не галушки ліпити. Але Марина всьому їх навчила сама.
- Раніше все було на мені - все робила одна, а сьогодні безпосередньо кухнею вже не займаюся, - усміхається вона. – Також навчаю людей, як побудувати бізнес із нуля.
- Конкурентів виховати не боїтеся?
– А я з Полтавщини не беру. Маю сотні учнів майже з кожної області України, Європи. З Полтавщини погодилася вчити лише одну жінку – дружину бійця, який нині на передовій.
Марина Марченко пояснює: запустити новий бізнес можна навіть у часи війни. Головне – збудувати свій бренд. У цьому їй допомагають соцмережі й Тік-Ток, де її відео збирають десятки тисяч переглядів.
Одне з основних правил – щоб люди знали, у кого вони купують. Тому "мама-сушист" активно веде соцмережі.
- Як сказали одні грантодавці: "У соцмережах вам хочеться вірити", - зазначає Марина. - Вони ще ніколи не виділяли стільки грошей, а це 20 тисяч євро на ресторанний бізнес у селі! Цей грант я повернула за рік.
Особа кухаря важливіша за страву
Як їй вдалося залучити велику клієнтську базу у чотиритисячному селищі? Марина зазначає: людей притягуть не так суші чи піца самі по собі, як бренд. Її вже непогано знають у селищі, до того ж вона ніколи не халтурила на кухні. А фрази Марини, кинуті в роликах, які вона виставляє в Тік-Ток, швидко стають крилатими у Шишаках: «Дуже хочеться схуднути, але поки що немає жодної можливості».
– І ціну я не зменшую, хоча у мене дорожче, ніж у середньому по місцевості, – зазначає Марина. – У мене дорогі інгредієнти, найкраща риба. А незадоволеним пояснюю: суші – це не предмет першої потреби, я ж не хлібом торгую.
Марина впевнена: так само до неї б вишиковувалися черги і за варениками чи галушками.
– Головне - це обличчя та душа бренду, – продовжує Марина. - Як сказав мені один чоловік, люди йдуть не за суші - вони йдуть до тебе. Якщо не працювати над брендом, все, що б ви не робили, буде лише нарівні з конкурентами. Так само нудно й безлико.
Як і на все, ціни на страви від "мами-сушиста" зросли, але прогнози у Марини оптимістичні.
- Наразі дуже важко, але навіть у таких умовах ми змогли закупити генератори, зарядні станції, тож я дивлюся у майбутнє з піднятою головою, - зазначає наша співрозмовниця.
Нині Марина розширює свій бізнес. Є зона мангалів, торговий вагончик, літній та дитячий майданчики, альтанки. Можливо, також буде хостел. Головна проблема – це гроші на розвиток. Але, як каже "мама-сушист", це не проблема – це завдання. І вона її вирішить.
Марина впевнена: якщо страва зроблена з душею, вона буде користуватися попитом. Фото: інстаграм Марини Марченко
