Мешканці огіркової столиці на Волині: Через травневі заморозки врожаю майже не буде
Господиням цього року із засолюванням огірків на зиму буде складно. У всякому разі так кажуть фермери, бо овочів мало, через заморозки рослини вимерзли. Багатьом навіть для себе не вистачить, тож на продаж відправляти нічого. Це стосується не тільки ранніх сортів, а й пізніх літніх, які дозрівають до липня-серпня – піку сезону закатки.
Через холод все пожовкло
– Все пожовкло, – з розпачем кидають у відро пагони із зів'ялими жовтими квітками мешканці села Чорниж на Волині. Гроші вкладені, а раннього врожаю не буде – це вже напевно. Дивляться на вимерзлу розсаду пізніх сортів - і тут одна досада.
Село давно відоме як огіркова столиця країни. Цим овочем тут усі займаються років 20. За цей час звичайні городики перетворилися на справжні огіркові плантації. Огірки ростуть у кожному дворі тутешніх 500 господарств. За селом розбито гектари теплиць. Наглядають за ними, як за рідними – не просто бур'яни інколи смикають. Потрібно контролювати клімат у теплиці: огірки ні паритися під плівкою не люблять, ні протяги не переносять. Примхливі. Їм влаштовують краплинний полив, фурами замовляють органічні добрива. Загалом робота кипить. Щоправда, на душі у селян тривожно – через ту саму погоду, яка вбила добру частину врожаю у полі.
– Подивіться на ці перепади температур, – зітхає у розмові з Коротко про староста села Тетяна Оніщук. – Було вже тепло – тепер знову холодно. І добре б, якби тільки вночі на градуснику нуль був, так вдень така ж картина. Це все дуже погано вплинуло на огірки, дуже багато хворіє. У теплицях не всі топлять. Тож збирають огірків дуже мало. І дуже багато хто скаржиться, що все пожовкло.
Сьогодні огірки – практично єдиний "бізнес" у селян. Більше заробити в глибинці нема на чому, а тому всі зусилля кидають на овочі. Але якщо раніше огірки відвантажували фурами – закупники за них мало не билися, то зараз селяни за голову хапаються та моляться, щоб хоч щось уродило.
Теплиці у кожному городі – фірмовий знак Чорнижа. Фото: ФБ Неймовірні села України
На допомогу – дігтярне мило та часник
Кожен рятує врожай своїми методами. Одні – натуральними засобами, наприклад, настойкою із часнику та дігтярного мила. Хтось вважає за краще і хімії підсипати. Кажуть: "Іноді без неї ніяк". Втім, огірки не травлять – самим же їсти доведеться. Ну не в сусідів же купувати?
Як би там не було, а щось та вродило. Перші огірки із Волині вже пішли на ринки. Везуть до Києва. Ціна з наближенням до прилавка збільшується вдвічі-втричі. Сказати, якою вона буде завтра на опт, у селі не можуть – змінюється вона, кажуть селяни, чи не щотижня. Цифри на ціннику диктує та сама погода. Похолоднішало – значить, збільшують. А інакше навіть у нуль не вийдеш.
- Хто вже спланував літню висадку і посадив розсаду, той також постраждав, тож розраховувати, що пізніші сорти вродять, не варто, - зазначають жителі села. – У нас уже два тижні такий холод, а що буде далі - невідомо. Але все одно працюємо.
Така погода навесні у західних областях - не новина. Заморозки у травні на Волині бували й раніше, щоправда, не такі тривалі та часті.
- Торік інша проблема була: через спеку огірки висохли, – згадують місцеві.
Тому люди виявилися не готовими до того, що доведеться сидіти в теплицях і підкидати дрова в грубку, щоби врятувати огірки.
Торік урожай знищила спека, а цього року – заморозки. Фото: suspilne.media
Місцеві на чужих не працюють
Їхній смуток зрозуміти нескладно. Незважаючи на всі біди – і з погодою, і з війною, через яку села залишилися практично без чоловічих робочих рук, люди свого огіркового бізнесу не кидають. Відповідають просто: а виходу іншого нема.
- Всі ж за кордон не поїдуть, - зазначають місцеві. - Комусь треба і тут залишатися: у когось чоловік на війні, і дітей нема з ким залишити, а хтось і сам не хоче на поляків горбатитися. Краще менше мати, але на себе працювати. І на рідній землі. Та й у нас люди не дуже поспішають за кордон – так завжди було. Намагалися заробити копійку тут.
У теплицях працюють практично одні жінки та діти. Так, тепер після школи місцеві хлопчаки та дівчата замість салочок та у футбол грати - йдуть допомагати батькам. На огірках всім доводиться працювати. І перші роки не розраховувати на прибуток, більше доведеться вкладати. Безкоштовно огірок росте лише в уяві покупців, очманілих від цін на ринку.
– А нам доводиться і теплиці будувати – а це тисяча доларів за одну, і плівку купувати, і добрива, агроволокно, влаштовувати полив, купувати засоби від хвороб овочів, – перераховують свої витрати фермери. – Якщо бог дасть, то за кілька років це все має окупитися. Це якщо висаджувати тисяч п'ять-десять кущів.
Сьогодні тут не вирощують овоч на продаж лише пенсіонери – ті працюють лише для себе. Але і «для себе» - це не кілька грядок, а кілька соток. А нам слід приготуватися, що цього року українські огірки будуть ще дорожчими, ніж торік, а домашні на консервацію, можливо, сільські бабусі навіть за великі гроші не продадуть.
