Херсонські фермери на лінії вогню: У небі – дрони, на землі – «пелюстки», але черешню виростимо
Херсонська область вже три роки страждає від постійних обстрілів. Останнім часом, за словами місцевих, ситуація погіршилася настільки, що навіть на вулицю виходити страшно. Це ще якщо є з чого виходити – села поблизу Дніпра зруйновано вщент. Мало хто залишився - лише старі люди, яким діватися нікуди.
Але є й ті, хто тут з інших міркувань. Серед них – місцеві фермери, яким боляче кидати вирощені з любов'ю сади та господарства, куди вкладено десятиліття праці. Кореспондентка Коротко про поспілкувалася з херсонськими фермерами не лише про поточну ситуацію з обстрілами, а й про те, чи чекати цьогоріч знаменитих херсонських кавунів, черешні та інших дарів цього сонячного краю.
Працюють під завислими в небі дронами та обстрілами артилерії
Анатолій Полив'яний донедавна жив за 3,5 км від річки Дніпро. До війни – мальовниче місце, річка близько, щоправда, підступи до води охороняють 30-метрові скелі. Коли з початком повномасштабного вторгнення почалися обстріли, життя місцевих жителів перетворилося на жах. А сьогодні тут уже й людей майже не лишилося. Село Анатолія зруйноване практично повністю. Сюди добиває артилерія – снарядів у супротивника, за словами мешканців, вистачає кришити і будинки, і сади з полями, сільгосптехніку та машини. Все це – у поєднанні з «шахедами» та скиданнями бомб.
Якийсь час Анатолій, стиснувши зуби і відіславши дружину з донькою в «безпечну» область, кріпився, а минулої осені після чергового обстрілу таки переїхав. Щоправда, недалеко – за десять кілометрів. Попрощатися зі своїм садом він не зміг.
- Я люблю свій край, я тут народився, виріс, - з болем розповідає Анатолій кореспонденту Коротко про. – Ці дерева для мене, як діти. Хтось прив'язаний до тварин, не може їх покинути, а я до дерев. За сад що можу сказати: цьогоріч у мене дуже добре зав'язалася черешня – її буде багато. Також є персики. Яблука також є. Абрикос був, але вдарив мороз – обсипався.
Свій товар торік Анатолій возив у Кривий Ріг. У тому числі і кавуни.
- У мене добрі кавуни були, - зазначає фермер. – У серпні тоді ще пройшли дощі, вони "перезавантажилися" і дали ще один урожай. Останні наприкінці жовтня вивозили на продаж. Як буде цього року, поки не знаю – посуха. Без вологи кавун не росте, тому якщо немає поливу, варто приготуватися - врожаю не буде. Також і холоди впливають – за низької температури рослини не розвиваються.
Але прогнози щодо кавуна все ж таки робити поки рано, час є. Цього року Анатолій має намір засіяти баштовими десять гектарів.
Анатолій настільки «приріс» до свого саду, що не уявляє, як його можна кинути. Фото: suspilne.media
Села немає, але сад залишився
Незважаючи на любов до своєї справи та природний оптимізм, люди змушені задуматися про переїзд у західні області, бо з кожним днем на півдні бойові дії ускладнюються.
– У нас тут навіть не перша лінія, а нуль, – зітхає Анатолій. - Дніпро – сіра зона. Як у Покровську. Мого села нема. Людей майже нема. Нещодавно приїжджав туди мотоциклом – так доводилося зупинятися і воронки самому засипати, щоб проїхати. І постійно над тобою висять дрони-коригувальники. На трасі ще й на блокпостах тримають – пропускають лише за пропискою. А стояти і чекати "прильоту" – кому це сподобається? Раніше ще можна було працювати в туман та дощ, але зараз вони вже адаптувалися і б'ють у будь-яку погоду.
За словами Анатолія, жити у зоні до 40 км від Дніпра небезпечно – це як лотерея: сподіватися можна лише на бога та удачу. Сюди арта легко добиває. Найкраще – це вже від 60 км. Але там свої небезпеки – дрони та бомби.
- Мене восени контузило – прилетіло до саду, коли я там працював, – зазначає Анатолій. - З коренем вирвало черешню та відкинуло на кілька метрів. Вони стріляють 122-м калібром та 150-м. Це був 150-й. Пощастило – там уламки розлітаються у двох напрямках, на мене не полетіло. Б'ють САУ (самохідна артилерійська установка. – Авт.) та гаубицями. Гаубиця – це гірше, там важчий "прихід", і «вихід» ти чуєш уже разом із "приходом". А якщо САУ - чуєш "вихід" і вже знаєш: у тебе дві секунди, щоб упасти, відкрити рота, щоб барабанні перетинки не лопнули.
Працювати в полі і тим більше на сільськогосподарській техніці зараз смертельний ризик. Фото: beryslav.rayon.in.ua
Останній із фермерів, що залишилися
У садку Анатолій працює лише вручну. На техніці не можна – на неї може прилетіти вже за хвилину. Свою він встиг врятувати – відігнав ще восени до іншого місця. Каже: над тобою завжди висять дрони-коригувальники. Доводиться постійно пересуватися – тоді за пів хвилини-хвилину прилетить на той квадрат, де ти щойно був. Але це - "на удачу". Був випадок, коли під час роботи ще з трьома людьми в саду туди прилетіло вісім снарядів. Дивом обійшлося без жертв.
- На Великдень ось «дали» перемир'я, і ми трохи своїх речей змогли вивезти, - зазначає Анатолій. – У мене три будинки у моєму селі, і всі розбиті.
У своє село Анатолій змушений їздити майже щодня – якраз сезон, деревам потрібен догляд. Пересувається мотоциклом – на машині небезпечніше.
– Мотоцикл під деревом не так буде видно, – пояснює Анатолій. - Завжди треба дивитися вгору - щоб над тобою нічого не висіло, і вниз - щоб не було "пелюстки". І дослухатися, чи немає «виходу».
На своїй лінії від Дніпра зараз Анатолій уже лишився сам. Інші фермери покинули господарства та виїхали.
ДО РЕЧІ
А ось із пшеницею чекають проблем. Через ті ж холоди вона померзла, тож зернових, за словами херсонських фермерів, у них майже не буде. Пересівати її немає сенсу – без дощів розраховувати нема на що.
– У нас заморозок був 7-8 травня, – пояснюють фермери з Херсонської області. – Пшениця піднялася на 25-30 см і вже була у «колосочку». І ось вимерзла, колоски будуть порожні. Немає маси, висоти, стебла.
А соняшник фермери сіють. Теж на свій страх та ризик через відсутність вологи на півдні. Десь уже він зійшов, десь ще чекають сходів. Якщо не піде дощ – він також загине.
