700-річний запорізький дуб залишився без останньої живої гілки
Нещодавно у 700-річного запорізького дуба відпала остання жива гілка. Ймовірно, це сталося через старість дерева, але його повну загибель наразі не підтвердили. Про це повідомив директор департаменту культури й туризму Запорізької міської ради Олексій Максименко, пише "Суспільне Запоріжжя".
- Попередньо причина — це вік. З погодою ж у нас з 3 на 4 червня нічого такого не було, якихось там ураганів чи чогось іншого. Об'єктивно ця частина гілки вже давно була у такому недоброму стані в плані "фізіології" цієї рослини. Тому за фактом це було просто питання часу. Це остання жива його частина, - зазначив Максименко.
Як зазначив посадовець, у п’ятницю заплановано виїзд комісії, яка огляне дерево та оцінить ситуацію.
- Констатувати, що дерево остаточно вмерло, ми зможемо сказати лише після обстеження комісією. До неї увійдуть і науковці, і спеціалісти екологічної служби. Це в п'ятницю вже буде ця комісія, спеціалісти оглядатимуть, визначатимуть подальші дії та стан дерева на зараз. Безпосередньо на локації будуть визначати всі наслідки, що з ним сталося, і таке інше, - додав він.
Запорізький дуб - 700-річне дерево заввишки 36 метрів, яке вважається пам’яткою придніпровських лісів. Його справжній вік може бути ще більшим. Він є давнім дендрологічним пам'ятником придніпровських лісів.
У 1972 році дуб отримав статус заповідного, а в 2010-му став Національним деревом України. З ним пов’язують різні легенди: біля нього нібито відпочивав гетьман Богдан Хмельницький, отаман Іван Сірко писав листа турецькому султану, а Тарас Шевченко створював поему "Катерина".
У 1990 році залишалася лише одна жива гілка, яку довго намагалися лікувати. У 2023 році повідомили про її втрату, але ця інформація не підтвердилася. Того ж року в Запоріжжі висадили 168 паростків із жолудів дуба, вирощених місцевою мешканкою.
- 23 квітня у столичному парку "Кіото" почала цвісти найдовша у світі алея сакур.
- У листопаді 2024 року у Києві врятувати 200-річну шовковицю Кобзаря в Будинку-музеї Тараса Шевченка.
