19-річний «овочівник-філософ» із Чернігівської області вирощує близько 400 сортів томатів
На грядках біля будинку студента Вадима Гавриленка із Чернігівської області – справжня веселка! Ну де ви бачили жовто-рожеві, фіолетово-червоні чи фіолетово-зелені, смугасті червоно-жовтогарячі чи зелено-білі томати? А є й триколірні! Тут за одну красу готовий заплатити – хоч сідай із пензлем і натюрморти з них пиши, навіть у салат кришити шкода. До речі, Вадим поводиться з томатами ще жорстокіше – він в салати їх не відправляє, він забирає з них лише насіння. А м'якоть для нього, молодого вченого, це відходи. Щоправда, їх він таки не на смітник відправляє, а роздає людям.
Урожай віддає на соки та кетчупи
До своїх 19 років хлопець зумів виростити на п'яти сотках біля будинку близько 300-400 сортів томатів. Урожай з усього городу - приблизно півтори-дві тонни щороку. Можна стати заможним фермером! Але торгівля овочами Вадима не цікавить. Його розум прагне наукової діяльності.
Досвід у юного овочівника – майже десять років, адже томати він вирощує з десяти. Скромничає: перші роки це було лише знайомство із томатами. Нині ж результати його досліджень розглядають на міжнародних конференціях.
Кожен сорт Вадим Гавриленко аналізує, описує. Таких овочівників-колекціонерів у північній Чернігівській області, та й взагалі в Україні всього кілька десятків, і більшість із них годяться Вадиму якщо не в діди, то вже точно в батьки. Чому хлопець вибрав собі цю дорогу в житті і яку мету ставить собі – у матеріалі Коротко про.
Авторитет для ровесників та викладачів
Вадим Гавриленко – майбутній агроном, студент Національного університету біоресурсів та природокористування України. Багато часу приділяє науковій роботі: агротехніці вирощування томатів, спостерігає динаміку врожайності та вегетації різних сортів томатів, займається селекцією.
– Моя основна діяльність – це овочівництво та агрохімія, – ділиться Вадим. – Мета – виростити гарну розсаду з дотриманням усієї агротехніки, отримати максимально добрий урожай, екологічно безпечний. Розповідаю все про рослину: чи відповідає вона сортовим значенням, описую смакові якості, її врожайність, зовнішній вигляд. І даю свої рекомендації щодо цього сорту – заслуговує він на увагу чи ні в наших умовах.
Півтори-дві тонни томатів – стільки Вадим Гавриленко збирає зі своєї дослідницької ділянки щороку. Фото: Особистий архів Вадима Гавриленка
Умови кращі, ніж на півдні
Вирощувати теплолюбні культури в північних областях не так просто. Все ж таки Чернігів - це не Херсонська область і не Закарпаття, визнані томатні регіони. Але все змінюється, і клімат у тому числі. Юний агроном зазначає: якщо ще 30-40 років тому вирощування помідорів тут справді було рідкістю, то зараз це стало цілком можливим.
– Ґрунтово-кліматичні умови змінюються, – пояснює Вадим. – Чернігівська область знаходиться у двох зонах – лісостеп та полісся. Моє село у зоні полісся. Великий плюс – опадів тут вистачає для того, щоби вирощувати овочі без поливу. А на півдні зараз, навпаки, займатися овочівництвом стає складніше через посуху.
Але є й мінуси. Вадим не приховує – на півночі України дуже бідні ґрунти, тож доводиться вносити добрива. У степу все ж таки чорноземи, що й дозволило південним областям стати лідерами на ринку овочів.
Історію залишив як хобі
В університеті Вадим – у топі найкращих студентів. Тут він не скромничає – хвалиться успіхами. Та й є чим. Хоча, зізнається, на київський вищий навчальний заклад у школі він і замахуватися боявся, але вступив з першого разу на бюджет і отримав стипендію.
Себе Вадим називає «овочівником із філософським підходом». Говорить: незважаючи на великий інтерес до овочівництва, мріяв стати істориком, цікавиться філософією. Але вчителі у школі відмовили: мовляв, залишишся без шматка хліба. Тож історію – до списку хобі.
- Я погодився, зараз і справді такі часи, що треба працювати руками, вирощувати хліб, годувати народ, - ділиться з нами Вадим Гавриленко.
Окрім навчання, наукової діяльності та роботи на грядках, часу вистачає лише на спортзал. Якщо раптом з'являється вільна година – Вадим іде в театр. Це ще одне його захоплення.
– Я поціновувач театрального мистецтва з десяти років, – посміхається Вадим Гавриленко. – Спочатку ходив до нашого Чернігівського музично-драматичного театру Тараса Шевченка, а зараз відвідую театри імені Івана Франка, Лесі Українки, Молодий театр у Києві. Подобається мені сучасний український театр – гарні вистави. Ще одна побачена вистава – ще одне прожите життя.
Театр – це віддушина. Адже 24/7 Вадим – у роботі з помідорами. Чи фізично на грядках, чи у науковій діяльності, чи подумки. Все ж потрібно спланувати, обдумати, проаналізувати.
У майбутньому Вадим Гавриленко бачить свою роботу лише на полях. Фото: Особистий архів Вадима Гавриленка
Вирощує томати з десяти років
Дані його досліджень університет подає на міжнародні конференції.
- Наприклад, ми подаємо тези щодо динаміки врожайності томатів залежно від способів їх підживлення, - пояснює Вадим. – Порівнюємо органічне підживлення, мінеральне, органо-мінеральне. Також досліджуємо захист томатів в умовах біологічного землеробства, хімічного класичного - з використанням пестицидів.
Всі ці дослідження Вадим всерйоз веде п'ятий рік. А перші томати виростив, коли йому було десять років.
– Коли почалася пандемія у 2020 році, всі пішли на городи, ми були на дистанційному навчанні, багато сиділи в інтернеті, – згадує Вадим Гавриленко. – Тоді я почав помічати публікації у групах про томати і теж став членом цієї родини. Мені було 14 років – дитина! Наймолодшим учасникам таких товариств тоді було не менше сорока. Зараз склад помолодшав: наймолодшим 30. Але мене всі підтримували та охоче ділилися досвідом, робили багато подарунків – насіння. Мені була максимально приємна така підтримка.
Тепер уже й сам Вадим може ділитися досвідом із старшими овочівниками.
М'якуш помідорів, з яких зібрав насіння, роздає родичам, сусідам, вчителям, знайомим. Ну і для сім'ї, звісно, не шкодує. Також віддає жінкам, які роблять соки та кетчупи для ЗСУ. За сезон збирає до півтори тонни томатів.
Теплицю на 30 квадратних метрів, де Вадим вирощував розсаду, розбили.
- З 5 березня 2022 року ми були в окупації, у нас у селі стояли російські військові, а в сусідньому - наші, - згадує Вадим.
На початку війни село Вадима, Слобода за 20 км від Чернігова у бік Києва, опинилося на лінії фронту. Жити довелося у льохах, а про плани посадити того року 120 нових сортів томатів довелося на якийсь час забути.
Найсолодші помідори – зелені
Улюблені помідори Вадима – зелені. Це колір стиглого плоду.
- Вони найсолодші, цукру в них більше, ніж в інших, - усміхається хлопець. - Упевнений: якби спробували їх із заплющеними очима, закохалися б у цей смак. А так на вигляд вони нікого не вражають – люди вважають, що вони ще не дозріли.
Де конкретно бачить себе у майбутньому – Вадим поки що не загадує. Каже: життя покаже. Але точно знає – це буде робота на полях.
- Польові культури, овочівництво – це мене цікавить. І ми маємо годувати людей, такий зараз час, - підсумовує Вадим Гавриленко.
Помідори зелених сортів, запевняє Вадим, найсолодші – у них більше цукру. Фото: Особистий архів Вадима Гавриленка
