"Це не сорт - це аромат дитинства!". Як "Ренет Симиренка" став світовим хітом
Яблоневі сади у нас ростуть всюди – від Волині та Ужгорода до Харкова та Запоріжжя. Але яблучною столицею прийнято вважати старовинне село Мліїв на Черкащині. Саме тут у XIX - початку XX століття жив український помолог (помологія – це наука про сорти плодових та ягідних культур) Левко Симиренко, «чиїми» зеленими соковитими яблучками ми ласуємо й сьогодні. На честь Яблучного Спасу, який відзначається в Україні 6 серпня, журналістка Коротко про згадувала історію найзнаменитішого українського сорту яблук.
Стара безіменна яблуня стала початком гучного тренду
Дослідники констатують, що цей сорт вивів зовсім не Левко Симиренко, як заведено вважати. Стару безіменну яблуню вчений знайшов у батьківському, вже покинутому на той час саду, коли повернувся додому після восьмирічного заслання до Східного Сибіру. І назвав на честь батька Платона Симиренка, який заклав цей сад. Батько мріяв займатися садівництвом та, зокрема, яблуками, але більше доводилося приділяти часу своєму цукровому та машинобудівному заводам. Яблуні залишалися лише віддушиною, хобі успішного бізнесмена.
Завідувач музею сім'ї Симиренко Ольга Осипенко. Фото: ФБ Ольга Осипенко
– Якщо для Левка Платоновича садівництво було професією, то для Платона Федоровича - це було за покликом душі та серця, – розповідає Коротко про завідувачка музею сім'ї Симиренка Ольга Осипенко. – Помилково вважають, що Левко Симиренко був селекціонером, який заклав цей садок. Це не так. Йому було вісім років, коли його батько помер. У душі його батько був садівником. Є дані, згідно з якими під час навчання у вищому політехнічному училищі у Парижі він відвідував школу садівників. Дендропарк навколо музею, який працює в їхньому колишньому маєтку і зараз, також закладений ним.
А яблуня, яка зрештою прославила українського помолога, могла й сама вирости з випадкового насіння.
– Наголошую: Левко Симиренко не вивів цей сорт, він його лише описав та поширив, назвавши на честь свого батька, – зазначає Ольга Осипенко.
Втім, сам помолог так описував історію знаменитого сорту: "Походження цього чудового ренета, плоди якого не поступаються за смаковими достоїнствами найкращим європейським сортам, досі з достатньою достовірністю не встановлено. Невідомо, чи старий це сорт, забутий на Заході, але який набув у наших умовах властиві йому тепер високі якості. А може, це яблуко родилось від випадкового посіву зерна у садах "Платонового хутора", - писав у своїй книзі "Помологія" Лев Симиренко про яблуню.
У Млієві і зараз відкрито дендропарк, закладений ще Платоном Симиренком. Фото: wikipedia.org
Зелене – не обов'язково "Симиренко"
На першій міжнародній виставці, за словами завідувачки музею, звичайне зелене яблучко з точками особливого враження на присутніх не справило. Ні розміром, ні красою. А ось уже на другій, коли його розрізали на блюдечку, – одразу отримало золоту медаль! Справжнє визнання сорт отримав після всесвітньої виставки в Парижі 1900 року. Тоді, як писав сам Левко Платонович, плоди цього сорту були представлені лідерами європейських виробників яблук. Тож певною мірою нинішній рік можна назвати 125-річним ювілеєм тріумфу "Ренета Симиренка".
А все через дивовижний аромат, що миттєво заповнив усе приміщення.
– У кожного, хто його скуштував, воно залишається у серці назавжди, – зазначають співробітники музею. - Відрізняє його від інших цей солодко-кислий смак і сильний аромат, а також золотисто-бурштинова м'якоть. Такий відтінок вона набуває у процесі дозрівання. А так у нас на кожному зеленому яблуку пишуть «сорт Симиренка», але це зовсім не він.
Дослідники доповнюють: упізнати в магазині чи на ринку справжній "Ренет Симиренка" можна і на вигляд. Такі яблука трохи плескаті і з коротким хвостиком.
Знаменитий на весь світ помолог Левко Симиренко. Фото: wikipedia.org
Спонсорував друк «Кобзаря» та дружив із Шевченком
Сьогодні у Млієві працює дослідницька станція помології – науки, що вивчає сорти плодових та ягідних, і є музей – у маєтку сім'ї. Першим директором станції був син Левка Платоновича - Володимир.
– В одному із їхніх будинків у Млієві планували відкрити музей Кобзаря, – продовжують співробітники музею. – Відомо, що Платон Симиренко, а він був знаменитим меценатом, спонсорував останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Шевченка. І Тарас Григорович у цьому маєтку також був.
Цікаво також, що у родовій церкві сім'ї Симиренка у Млієві, яка функціонує з 1858 року і досі, зі своєю дружиною Катериною Порозовою вінчався автор українського гімну Павло Чубинський.
– Ще у нас є сад Космічний, який садили космонавти, – розповідають співробітники музею. – Зернятко, з яких він вирощений, провели разом із Володимиром Ляховим та Валерієм Рюміним у космосі 175 днів. Раніше вчений станції, вже покійний, Віктор Чупринюк назвав на честь першого космонавта виведений сорт яблуні. Він отримав назву «Ровесник Гагаріна».
Тож до Млієва можна їхати не лише за яблуками із саду Симиренка.
Левка Симиренка вбили 1920 року в рідному домі на різдвяні свята через місяць після встановлення більшовицького режиму в Городищі, надто вже він не подобався тодішній владі. Сад лишився. Щоправда, дерев, висаджених автором сорту "Ренет Симиренка", звичайно ж, уже немає – стільки яблуні не живуть. Але реліктові рослини – старовинні дуби, гінкго білоба, софора японська, залізне дерево - є.
– Також у нас на території станції росте стара-престара груша сорту «Сапіжанка», – зазначають співробітники музею. – Дослідники стверджують, що її садив ще батько Левка Симиренка. Тобто вона тут росте приблизно з XIX століття.
Для промисловця Платона Симиренка яблука були хобі. Фото: wikipedia.org
