Хазяйка притулку для тварин з лінії фронту: Собаки самі застрибували в нашу машину
У Анастасії Климнюк у господарстві більше сотні врятованих із зони бойових дій «хвостів». Це не тільки собаки та кішки, це і лелека, єнот та декоративна свиня, яка із задоволенням розгулює на повідку селом Кустолові Кущі у Полтавській області, а також кілька коней – Еллі, Зоря, Даймонд... Усі із зон бойових дій. Усталений побут міських жителів перетворився на нескінченну операцію з порятунку тварин з фронтових міст і сіл.
Достатньо подивитися у вічі
Іноді досить просто подивитися в очі тварині, щоб відчути весь пережитий нею біль: від зради господаря до пронизливого багатоденного голоду. А ще побачити у зустрічному погляді надію – а раптом саме в цей момент все зміниться, адже ми зустрілися і все знову буде добре!
Давайте знайомитись. Доберман Гера – граціозна дівчинка чотирьох років від народження, вивезена військовими із Костянтинівки. Чорний з білим комірцем кіт Вася – з підозрілим поглядом, евакуйований із Покровська. Незважаючи на зовнішню недовірливість, любить спати на шиї у людей, ніжний та лагідний. Алабай Іскорка приїхала із селища Іскра Донецької області. Для своїх чотирьох років вона вже багато натерпілася від війни – з усіма не дружитиме. Хоча своєю красою вона підкорила вже не одне серце любителів хвостатих. Тримісячне кошеня Рудик прибув до будинку Насті Климнюк із Ізюма. Красуня-кішка Мейз приїхала з Торецька.
Добермана Геру привезли із Костянтинівки. Фото: особистий архів Анастасія Клімнюк
Тварини змусили переїхати до села
Анастасія Климнюк – кінолог із Харкова. Звісно, тварин любила завжди, але створювати свій притулок не думала. Все вирішив випадок і – війна.
Притулок знаходиться в селі Кустолові Кущі за 60 км від Полтави. Тут сім'я Анастасії опинилася через тварин – ще на початку повномасштабного вторгнення, коли люди, що тікали в паніці від війни, залишали їх просто на вулиці, і їх набралося кілька десятків.
- Ще навесні 2022 року в нас уже було більше 30 хвостів, - згадує початок свого шляху як власниці притулку Анастасія Климнюк. - Довелося думати про те, щоб вивезти їх у безпечніше місце, та й простору потрібно все більше.
На той час Анастасія з чоловіком жили на території підприємства, де вона доглядала вівчарку-охоронця Тайсона – її власником був господар цього підприємства.
Він із сім'єю виїхав і дозволив подружжю жити на підприємстві, де був надійний підвал, але за умови, що годуватимуть собаку.
Спочатку ще залишалися в місті – як у всіх, була надія, що вибухи, що раптово почали трусити місто, вщухнуть. Але невдовзі рожеві окуляри довелося зняти.
Анастасія Климнюк і п'ятирічна осиротіла Жужа, яка дуже чекає на свою людину. Фото: особистий архів Анастасія Клімнюк
Гарні історії…
Настя згадує: бездомних голодних тварин з очима, що просять про допомогу, на вулицях ставало все більше. Багато дворняг, але багато й породистих. Якщо у маленьких песиків, яких можна посадити в сумку, ще був шанс на порятунок, то у великих все частіше його не залишалося. І ще добре, якщо їх випускали, а не залишали під замком.
– Першим на початку повномасштабного вторгнення у нас з'явився котик, коли ми були у пошуках їжі для своїх собак, – продовжує Анастасія. - Все у місті було, звичайно, закрито, пошта не працювала. Пройшла чутка, що власник одного зі складів продає корм для тварин. Черга була, мабуть, 50-60 чоловік. І до цієї черги підійшов чоловік зі сльозами на очах і котиком у руках: у нього зруйнувало будинок, дружина виїжджала за кордон, з дітьми не було зв'язку – вони потрапили під окупацію, а сам він йшов на війну. І котика не було де залишити. Благав його взяти. Відгукнулися тільки ми з чоловіком.
Історія закінчилася щасливо – через пів року котик поїхав до своєї родини.
Ще один мешканець притулку – вівчарка, яку господиня вирішила приспати на початку війни, щоби не виганяти на вулицю.
- Вона шукала, де можна її приспати, зробила про це допис у соцмережах. Я запропонувала забрати собаку, – продовжує Анастасія. - Звати Рада, їй уже десять років. Хазяйка не знаходила тоді іншого виходу – без чоловіка, з маленькою дитиною на руках та двома собаками... Другу собачку легше було забрати – вона маленька, її можна вивезти під пахвою. Не думаю, що жінку треба засуджувати – вона не хотіла, щоб собака загинув під вибухами. Дуже плакала, коли лишала його у нас. А вже у жовтні 2022 року вона знайшла у Німеччині квартиру, куди можна оселитися з великим собакою, знайшла перевізника та забрала Раду до себе.
Незабаром із притулку до Фінляндії також вирушає дворняжка, яка два роки чекала на свого господаря. Власник вівчарки Тайсона також підтримує свого собаку та приїжджає у гості.
Анастасія розповідає, що собаки самі застрибують у машину волонтерів. Фото: особистий архів Анастасія Клімнюк
…і не дуже
Найчастіше з вулиці подружжя забирало породистих собак – у тих шансів вижити в таких умовах було менше, ніж у дворняг. Це квартирні собачки, які навряд чи зрозуміють, як вижити, де шукати їжу.
– Такі собаки більше тяглися до людей. У нас були історії, коли вони справді посеред вулиці застрибували в нашу машину, - згадує Настя.
Спочатку цих собак навіть вдавалося прилаштовувати, що тішило. Але незабаром ця радість змінилася розчаруванням: за тиждень-два нові господарі дзвонили з проханням забрати тварин.
– Причини різні: вирішили їхати з міста, а це часто у невідомість, не хотіли зайвих проблем із перевезенням тварини, – продовжує Анастасія. – А чи пустять із нею у чуже житло… Тож у перші пів року ми перестали їх віддавати.
Але зараз їх уже понад сотню, і волонтери знову шукають добрих сердець.
- Ми намагаємось підібрати собаку під потреби людини. Іноді люди не розуміють, що конкретно їм не кожен собака підійде, – зазначає Анастасія Климнюк. – Наприклад, якщо людина веде малорухливий спосіб життя, але їй сподобався хаскі – точно знаю, що незабаром цей собака знову опиниться у нас, бо вони дуже активні. Або хочуть французького бульдога, але «житиме він на вулиці, бо в мене дитина». Серйозно? Цей собака повинен жити на подушці, це ж не алабай чи кавказець.
Вася – кіт із Покровська. Фото: особистий архів Анастасія Клімнюк
Евакуація тварин продовжується
Дізнавшись, що подружжя допомагає тваринам, потроху утворилася група підтримки – люди почали переводити волонтерам якісь гроші. Побачивши, що є залишки, і з огляду на ситуацію в Харкові, Анастасія з чоловіком почали купувати їжу для незаможних і корм для тварин та роздавати його у місті власникам котів та собак. Щоправда, і тут не обійшлося без розчарувань: замість «дякую» люди вимагали їжу та корм дорожче. Але це не зупинило волонтерів – людям та тваринам все одно треба допомагати.
Зараз на евакуацію із зони бойових дій чекають майбутні мешканці притулку. Анастасія Климнюк зітхає: люди заспокоюються, коли чують, що тварин з-під бомб відвозять до притулку.
- Це зовсім не означає, що вони знайшли будинок, - каже співрозмовниця. - Всі ці тварини чекають на своїх господарів.
-v1754916358.jpg)
