Закони хороші, просідає виконання: чому немає протидії домашньому насильству
Відомий український актор, а нині військовослужбовець Костянтин Темляк був звинувачений, окрім іншого, у домашньому насильстві. Через це співаки Jerry Heil та Yarmak видалили з мережі кліп, де він знявся у головних ролях з дружиною. Про темне минуле артиста розповіла його колишня дівчина - фотографка Анастасія Соловйова.
Скандалу вже декілька днів, але його продовжують обговорювати. В соцмережах позиції, як водиться, розділились, але беззаперечний той факт, що домашнє насильство залишається актуальною для України проблемою. Чому - у матеріалі Коротко про. Нашою консультанткою стала відома фахівчиня із сімейного права адвокат Наталія Горбаль.
"Лаявся? Та він же чоловік! То жінка не так щось сказала"
Історія стосунків Костянтина і Анастасії розгорталася чотири роки тому. Вона і типова, і показова тим, що не ввійшла у статистику домашнього насильства. Як багато інших подібних історій, де жінки переживають образи, приниження, біль, але воліють мовчати. У кожної на те може бути своя причина, але є і одна спільна - це невміння, а то й небажання суспільства сприймати знущання в сім’ї як беззаперечне зло в усіх його формах - фізичній, психологічній, економічній. Не побив - так чого скаржитися, дав ляпаса - так не скалічив же…
Наталія Горбаль. Фото: instagram.com/gorbal_natasha
- Зі своєї практики можу сказати, що в багатьох випадках становище жертви чи потенційної жертви може навіть погіршитися, якщо вона звернеться до правоохоронних органів, - каже Наталія Горбаль. - Поліція погано розбирається в термінах. Коли йдеться про психологічне насильство, як правило, відмовляється приймати заяву. Я не кажу, що це повсюди, але вже багато років спостерігаю таке ставлення. Більшість правоохоронців взагалі не розуміють, про що йдеться. Лаявся, погрожував? Так він же чоловік, значить жінка щось не так йому сказала. Ще й можуть виставити жінку такою собі дурепою, яка не вміє поводитися як слід.
За словами правозахисниці, таке ставлення поглиблює відчуття незахищеності.
- Коли жертва не почувається безпечно у своїй сім’ї, вона починає вважати, що нічого не варта у порівнянні зі своїм чоловіком або партнером. Самооцінка занижується до такого ступеню, що можуть з’являтися суїцидальні думки. Жінка боїться звертатися по допомогу. А коли наважується, то часто стається так, що термін звернення до суду (три місяці з дня виникнення підстав) вже сплив. У мене є в провадженні справа, де мало місце вже не тільки психологічне, а й фізичне та економічне насильство. На щастя, заявниця встигла, щоб деспота визнали винним.
Штраф у 340 гривень або угода про примирення
Щодо покарання, то більшість адміністративних справ за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення завершується штрафом у 340 гривень. Не така велика сума, щоб не виникла спокуса вдруге дозволити собі зірватися на близькій людині.
- Справа навіть не в розмірі санкції, - вважає Наталія Горбаль. - Справа в тому, що ніяких наслідків таке покарання не несе. Багато постраждалих від домашньої тиранії просто не знають, що коли суд визнав особу винною, байдуже за що, але винною, у жертви з’являється право стягувати моральну шкоду. Це прямо передбачено Цивільним кодексом України.
Для хронічних домашніх деспотів з 2019 року у Кримінальному кодексі діє стаття 126-1, яка передбачає максимум два роки позбавлення волі, мінімум - громадські роботи на строк від 150 до 240 годин. Втім, більшість вироків, які ми переглянули в Єдиному державному реєстрі судових рішень, мають однаковий фінал: деспот та жертва укладають угоду про примирення, засуджений відправляється на пробацію на рік чи півтора року. В ідеалі у цей період до насильника мають застосовувати виховні заходи, але все зводиться здебільшого до наглядових - необхідності відмічатися. Таке потурання з боку жертви не зупинить агресора, зауважує наш консультант. Хіба що на якийсь час.
- Тому у нас і поширюється домашнє насильство, бо цьому сприяють самі постраждалі. У кожної жінки, зрозуміло, є свої міркування - жалість, страх перед втратою супутника, що діти можуть залишитися без батька. Але не всі звітують перед собою, що травми, які вони намагаються притлумити, можуть мати віддалений ефект.
«Спати не можу, поки не покараю»
Захисники Костянтина Темляка закидають Анастасії Соловйовій, що вона мовчала чотири роки, мовляв, за цей час можна було б все забути. Сама Анастасія писала, що не оприлюднювала інциденти через сором і страх.
- Я уважно прочитала всі публікації Анастасії і от на що звернула увагу. Ця дівчина не хоче покарання для свого кривдника. Вона отримує сатисфакцію. Вона керується тим, що нарешті відчула в собі силу, щоб захистити сама себе і ту гідність, яку має відчувати кожна людина. Це добре, що кривдник визнав провину. Але я не згодна з позицією телеведучого Олексія Суханова, що тепер треба все забути. Це якби росіяни вибачилися перед нами, і ми б закресли все, що було. Може, порівняння не дуже коректне через масштаб, але життя однієї людини - це теж великий масштаб, - каже правниця.
Якщо терпіти, прощати, знову терпіти - людина може скалічити собі роки життя. За приклад Наталія Горбаль наводить історію жінки, яка звернулася до неї по допомогу:
- На перший погляд, вона жила у вдалому шлюбі - чоловік обіймав високу державну посаду, усім сім’ю забезпечував. Але вдома за зачиненими дверима вважав, що йому дозволено все. У дружини були порвані вуха, зламаний ніс, і вона була така залякана, що в лікарні приховала, хто це з нею зробив. І цим знищила доказ.
Наталія каже, що з початком великої війни жертва насильства виїхала з дитиною за кордон і там нарешті відчула себе в безпеці.
- З відстані наважилася на розлучення, а коли життя стабілізувалося, вдруге вийшла заміж. І тільки тепер відчула внутрішню силу, щоб забажати покарати колишнього чоловіка. Питаю: "Чому, якщо вже все склалося так добре?" Відповідає: "Я спати не можу…" Тиск пережитого не відпускає навіть через роки. Якби минуле нічого не значило для Анастасії, вона б про нього не згадала.
Декілька скринів з посту Анастасії Соловйової, яка хоч і через 4 роки, але все ж набралась сміливості розповісти про завданий їй біль. Скріни instagram.com/solovieva.nasty
Позитивна динаміка під час війни
Світова практика свідчить, що у кризових ситуаціях рівень насильства в суспільстві, в тому числі домашнього, зростає. Наша ж офіційна статистика говорить, що навпаки: якщо в 2021 році до правоохоронців надійшло 325 599 заяв на домашніх тиранів, то у 2024-му - 195 174 заяви, а за перші п’ять місяців цього року 53 606 заяв. Такі дані наводить УП.Життя з відповіді нацполіції на інформаційний запит.
Експерти пояснюють це кількома причинами: міграційні потоки через війну, коли люди, опинившись в незнайомому місці, не знають, куди звертатися, або не вірять, що їх почують; нівелювання малого болю перед великим болем - загибеллю людей на фронті, під обстрілами; небажання правоохоронців займатися «сімейними сварками», коли є купа інших актуальніших проблем.
- Я думаю, що статистика не є об’єктивною хоча б тому, що багато людей перестали вірити у верховенство права, - зауважує Наталія Горбаль. - Нещодавно ми з клієнткою звернулися до відділку поліції у Київській області із заявою про відкриття кримінальної справи проти чоловіка, який вчиняв насильство не тільки щодо дружини, а й малолітніх дітей. За зачиненими дверми я почула: ні, нам надали таку вказівку зверху. Ми пішли до суду і домоглися ухвали про відкриття кримінального провадження. У поліції відкрили, але закрили наступного ж дня.
Може бути ще один момент: намагання не помічати спалахів агресії в сім’ях ветеранів, які страждають від наслідків контузій і постстресових розладів. Мовляв, ці чоловіки проливали кров і заслужили на розуміння.
- Це маніпулювання. От і в цій історії з актором люди писали: "Насте, що ти робиш, він же військовослужбовець!" Насильство не має індульгенції. Це порушення права іншої людини на безпечне життя, на здоров’я, на гідність. Це конституційні принципи, і коли ними нехтують, байдуже хто - президент, ветеран, військовий, волонтер, який багато жертвує на ЗСУ, - то має бути відповідальність.
Багато галасу даремно
І наостанок трохи здивування: домашнє насильство - це тема, яку ставили наріжним каменем з 2017 року, коли набув чинності спеціальний закон про протидію негідному явищу. Тренінги, конференції, круглі столи, колоквіуми, гранти, курси для поліції та прокурорів, коучі, психологи, уповноважені чиновники - кого і чого тільки відтоді не було. А от з ефектом не дуже складається. То, може, так і має бути?
- Якщо порівняти ставлення до законів про протидію домашньому насильству в нашій країні та в Європі і США, то ми сильно просідаємо на стадії виконання. Всі заходи - це прекрасно. Але це теорія, не підкріплена практикою. До конференцій та круглих столів не долучаються особи, які мають захищати громадян. Мало надіслати представника, аби поговорити. За підсумками треба виставляти вимоги і окреслювати часові межі виконання, - переконана наша консультантка. - Щоб людина надала покроковий план хоча б на квартал чи пів року: що робити із заявами, які є, як змінювати роботу із заявами, які будуть. У нас проблема не в поганих законах, особливо враховуючи те, що ратифікована Стамбульська конвенція. А проблема, що ніхто не хоче змінювати ставлення до стадії виконання, з погляду захисту прав потерпілих.
Наталія Горбаль звертає увагу ще на один аспект: в Україні немає чіткої системи освіти про сім’ю. Більшість молоді бачить її як день весілля, за яким слідуватиме шлюбна подорож. А стандартам поведінкової культури в сім’ї, будівництву стосунків, правам, до яких кореспондуються обов’язки людей, треба вчити зі школи.
Поради від Наталії Горбаль
- Якщо ви зазнаєте домашнього насильства і не маєте допомоги, зверніться до адвоката, який допоможе скласти чіткий план дій. Він правитиме за опору і додасть впевненості у собі. До цього зауважимо, що співпраця з адвокатом буде до певного моменту таємницею, на відміну від заяв до правоохоронних органів (постраждалі, зокрема, мають право на безоплатну правову допомогу, включаючи представництво в суді. - Ред.).
- Зверніться до професійного психолога, психотерапевта, щоб підтримати свій ментальний стан. Це буде ще одна людина, яка буде поруч з вами.
- Якщо є можливість переїхати в інше помешкання – переїдьте. Якщо ні – повідомте родичів, друзів про те, що відбувається, і домовтесь про певні «знаки», якими ви зможете повідомити їх про загрозу.
- Придбайте інший телефон, занесіть у «швидкий набір» номер людини, яка може швидко до вас приїхати. Домовтеся, що з цього номеру за сигнал тривоги правитиме лише виклик без розмови. Нікому не кажіть про цей телефон, крім довіреної людини.
- Якщо тиран поводиться агресивно не тільки вдома, а й на людях, домовтеся з довіреною особою, щоб зробила відео. Такі зйомки пояснюються випадковістю: людина щось знімала і в камеру потрапили ваші обставини. Це убезпечить від звинувачень, що кривдника знімали без його згоди.
- В залежності від характеру стосунків (шлюб, спільне проживання без реєстрації) створіть собі фінансову подушку безпеки, якщо це для вас актуально.
- У разі наявності якогось компромату на кшталт home video постарайтеся знайти першоджерела і знищити. Якщо не виходить, повідомте про це адвокату. Не бійтеся бути відвертими - це охороняється адвокатською таємницею.
- У разі вчинення до вас фізичного насильства з подальшим зверненням до лікарів не намагайтеся приховати ім’я кривдника. В іншому разі це буде «грати» проти вас. Так, ви маєте бути готові до того, що лікар повідомить поліцію. Саме тому дуже важливо виконати або почати виконувати попередні поради.
