Мешканці Краматорська: Ми своєю кров'ю заплатили за право бути в Україні
Чотири області України (плюс Крим) публічно не стали предметом переговорів останніх днів – ані на військовій базі на Алясці, ані в Овальному кабінеті Білого дому. Але вони в центрі уваги: президент РФ вимагає віддати їх йому, бо так хоче, президент України ж ясно дав зрозуміти, що українськими землями не торгує. Коротко про - про те, що Донбас не збирається ставати російським.
Захист поясом фортець на 50 км
Не лише на Алясці, а взагалі в російському інформаційному просторі домінує ідея: Україна просто передає Росії свої регіони, а Росія у відповідь обіцяє написати записку з обіцянкою більше не стріляти.
Люди, які живуть на тих територіях, передачу яких агресору нехай кулуарно, але обговорюють у високих кабінетах у центрах світової геополітики, страшно дивуються, мовляв, з якого переляку? І чи не залишається просто трохи почекати, поки придворний історик Мединський не розповість у телеефірі про те, що «російськими завжди були міста Київ, Луцьк і Тернопіль», а Карпати створив якийсь російський великий князь. І папірець росіян з обіцянкою не стріляти і не захоплювати очікує участь Будапештського меморандуму - угоди про державні кордони та інші важливі документи, якими РФ скористалася, скажімо так, не за призначенням.
Так, на Донбасі ситуація критична, але ЗСУ стійко захищають країну. Дарувати супротивнику Покровськ, Слов'янськ, Краматорськ, Костянтинівку ніхто не збирається. А такими темпами наступу – хай і прискореними останніми днями – росіяни намагатимуться захопити ці міста не менше як півтора-два роки.
Торішнього серпня російські бойовики просунулися на 15-18 км, прорвавши оборону біля Добропілля і погрожуючи Покровську. Але, за даними Інституту вивчення війни, РФ не здатна швидко захопити весь регіон, незважаючи на всі зусилля, які, нагадаємо, тривають не три роки, а майже 12 років! Україна посилює «пояс фортець» – 50-кілометрову лінію укріплень навколо Слов'янська, Краматорська, Костянтинівки та Дружківки, яка спирається на рельєф та міські агломерації.
Десятки обстрілів та пожеж фіксуються на Донеччині щодня. Фото: dn.dsns.gov.ua
Живуть під загрозою та допомагають ЗСУ
Прохання відхилили, причому жорстко – але це було зрозуміло. Бої на Донбасі посилилися і йдуть уже у вогневому мішку – у прифронтовій смузі Костянтинівки, Добропілля, Покровська. Російські війська обстрілюють житлові квартали, ринки та інфраструктуру, перетворюючи міста на руїни – нагадаємо, це називається у них «визволення».
За офіційними даними Донецької обласної військової адміністрації, в активній зоні боїв залишаються 21 700 цивільних, включаючи 115 дітей. У Костянтинівці та Добропіллі почастішали перебої з електрикою через обстріли, вода подається з обмеженнями, газопостачання нестабільне через пошкодження мереж. У Покровську після ударів у серпні регулярні відключення світла, вода та газ з'являються епізодично, життя мешканців залежить від генераторів.
Якщо у Костянтинівці до початку повномасштабного вторгнення жило близько 67 тис. осіб, то зараз навряд чи набереться кілька тисяч. У Добропіллі із 30-тисячного населення також залишилися лічені сотні – місто живе під постійним наглядом ворожих дронів та під бомбардуваннями. Покровськ – ключовий вузол регіону – втратив практично всіх своїх мешканців, залишилося з 60 тисяч максимум півтори.
Скрізь із міст, куди ще можуть проїхати машини волонтерів, військових та поліції, йде евакуація. Решта ж практично всі допомагають ЗСУ, наприклад, з ремонтом техніки.
Краматорськ та Слов'янськ – «тилові» центри Донецької області - також живуть під постійною загрозою. З них виїхало понад дві третини населення, ті що залишилися - виживають: з 30 липня водопостачання скорочено у Слов'янську, Краматорську, Дружківці та Костянтинівці через ремонт водопроводу, електрика подається уривчасто після ударів 2 серпня; газ – з перебоями через атаки на інфраструктуру.
Попри чутки про «втечу» обласної адміністрації з Краматорська, голова ДонОВА Вадим Філашкін спростував повний переїзд, зазначивши, що лише некритичні підрозділи (документообіг, бухгалтерія) були переміщені до Дніпра ще три роки тому, на початку вторгнення, а основна команда працює на місці. Життя у Краматорську триває: працюють ринки, частково – магазини, а от школи з початку нового навчального року працюватимуть онлайн.
Слов'янськ наполегливо допомагає фронту, хоча евакуація також триває.
Звичайно, скрізь вистачає «ждунів», які живуть в очікуванні «визволення» росіянами, і приклад розгромлених начисто Авдіївки, Мар'їнки, Курахового, Вугледара їх не вражає. Але в масі своїй жителі кажуть, що вірять у ЗСУ, не збираються піддаватися противнику. На підтвердження своїх слів частина мешканців виходить на будівництво оборонних споруд довкола міста.
У Краматорську висловлюють думку без лайки, але однозначно. Фото: ФБ Життя Краматорська
Тут патріотів більше, ніж у Львові
У соцмережах жителі прифронтових міст, на які накинув оком російський президент, похмуро жартують: «Як взагалі собі уявляє середньосаратівський скріпець «угоду» по здачі Донеччини? Збирають краматорчан, мешканців Слов'янська тощо на площі і: «Шановні громадяни, вас завтра віддадуть путіну, щоб росіяни не вбивали вас КАБами на відстані, а прийшли особисто». Жителі гарячково збирають речі, ждуни завбачливо, заздалегідь від душі какають у ще чисті унітази, сушать пакети, риють ямки для збирання дощу та вчать новий російський хіт нащадків Чайковського «кукареку», - написала одна з користувачів.
«За роки війни Краматорськ став ще більше Україною, ніж той самий Львів, допустимо. Там городян наполовину розбавляють туристи, а в нас живуть лише патріоти та бійці ЗСУ із волонтерами. Ми за цей час свій патріотизм вистраждали і власною кров'ю вже заплатили, щоб бути українцями», - розмірковує корінний мешканець Краматорська.
«Доля Будапештського меморандуму має показати всім: 1. Ніколи не віддавайте нікому свою зброю. 2. Гарантії Заходу не коштують і ламаного гроша. 3. Ні про що ніколи не домовляйтесь із росіянами», - вторить інший коментатор.
Ніхто з місцевих жителів не вірить у те, що підконтрольні Україні регіони буде віддано Росії. У гру «А ну, спробуй забери!» грають удвох, і не завжди суперник такий слабкий, як здається. Нехай навіть один із гравців тримає у руці зброю… Фронт тримається, але ціна цього дуже висока.
У зону «інтересів» ворога потрапила і Святогорська лавра, що регулярно обстрілювалася ним. Фото: slavinfo.dn.ua
Про що йдеться
Краматорськ
Заснований у 1868 році. До початку військових дій у ньому жило 157,6 тис. осіб, у травні 2023-го – близько 60 тисяч.
З жовтня 2014 року став обласним центром – сюди переїхала Донецька обласна державна адміністрація.
Краматорськ – найважливіший центр важкого машинобудування (Ново- та Старокраматорський машинобудівні заводи), ювелірного виробництва та науки України. Крім того, у Краматорську розташовувалося виробництво обладнання для гірничодобувної промисловості, металургії, чавуну та артилерійських систем, виробництво вітрових турбін, цементний завод та ін.
Костянтинівка
Заснована у 1870 рік. Довоєнне населення – 67,3 тисячі осіб, у липні 2025-го – близько 5000-8000, за різними даними.
Місто є сьомим за площею та чисельністю населення в Донецькій області. Костянтинівка вважалася столицею скляної промисловості України. Разом із навколишніми містами утворює Слов'янсько-Краматорсько-Костянтинівську агломерацію. Є одним із найбільших індустріальних центрів сходу України з розвиненою чорною та кольоровою металургією, скляною, хімічною та будівельною промисловістю, а також є важливим транзитним залізничним вузлом.
Слов'янськ
Заснований у 1645 році як фортеця Тор. Населення до війни становило 105,1 тис. осіб, у квітні 2023 року - близько 40 тис. осіб, даних на 2025 немає.
Один із найстаріших грязелікувальних курортних центрів України, курорт державного значення.
Основні виробництва: Слов'янська ТЕС, на якій вперше в Європі було встановлено два потужні енергоблоки по 800 тисяч кВт, а також Слов'янський завод важкого машинобудування («Славважмаш»), який з 2016 року не працює, розібраний на металобрухт, та кілька машинобудівних підприємств.
Слов'янськ є центром Юзівського родовища сланцевого газу. Розробка родовища передбачалася компанією Shell з 2015 року, проте після початку війни 2014 плани були скасовані.
Покровськ
Заснований 1875 року. До 2022 року там проживало 60 тисяч осіб, на кінець липня 2025 року є дані про менш ніж 1500 громадян, які залишилися в місті.
Покровськ – один із центрів вугільної промисловості України. «Покровськвугілля» виробляє понад 1,9 млн тонн коксівного вугілля, від якого критично залежать українські сталеливарні заводи. Покровське шахтоуправління керує найбільшою вугільною шахтою України «Червоноармійська-Західна №1».
Покровськ - один з основних транспортних вузлів Донбасу, включаючи вузлову залізничну станцію Покровськ із сортуванням та депо. Через місто проходить європейський маршрут континентального значення E50.
Добропілля
Засноване у 1840-ті роки, пізніше у цій місцевості було виявлено поклади кам'яного вугілля. До повномасштабного вторгнення у 2022 році у Добропіллі проживало близько 28 тисяч осіб, зараз – близько 20 тисяч, і евакуація мешканців продовжується. Видобуток вугілля і став основою для розвитку населеного пункту, «Добропіллявугілля» було одним із найбільших підприємств вугільної галузі, а шахта «Добропільська» - однією із найкращих шахт України.
