Розарій на згадку про чоловіка: як квіти врятували багатодітну матір від депресії та привели до мрії
Квіти у житті 46-річної багатодітної Марини Заєць із Вінниці з'явилися майже випадково – шукала те, що допоможе втішитися після втрати чоловіка. Одного разу їхні спільні великі та райдужні плани та мрії розсипалися на уламки. Такими ж тріщинами пішло і життя Марини, яка залишилась, вважайте, під замком у сільському будинку з трьома дітьми на руках. Молодшій було всього чотири місяці - ну як ти відлучишся хоч на пару годин з таким малюком?
Тимчасовий дім
- Ми взагалі не повинні були жити в цьому будинку, це був ніби перевалочний пункт на якийсь час, - згадує в розмові з Коротко про Марина Заєць. – Жити в ньому ми планували тимчасово, чоловік запевняв: лише рік-півтора. Я не любила цей будинок і це село – Вінницькі хутори. Тут не було ні комунікацій, ні водопроводу – нічого з тих благ цивілізації, до яких я звикла у місті. Я ж типова міська мешканка, яка раптово опинилась у зовсім чужих для мене умовах. Ми хотіли добудувати цей будинок, продати і збудувати вже для нашої родини такий, як ми хочемо. Але окрім цієї хати, жити було ніде – всі гроші вбухали у цей двоповерховий особняк.
Але немає нічого постійного, ніж тимчасове. Доля розпорядилася інакше. Чоловік Марини помер - чи то від коронавірусу, чи то від грипу…
Жінка згадує: у сільській, такій чужій обстановці вона почувала себе в'язнем.
Наприкінці вересня квіти виглядають напрочуд яскраво. Фото: ФБ Марина Скирська
Найкраще для троянд село
Щоб якось вийти зі стану вічної зневіри, почала дивитися на всі боки в пошуках занять, які могли б її відволікти. Глядь за паркан - а у сусідів цвітуть розкішні кущі троянд… Вирішила: а чому б собі такі не посадити?
- Те життя, яке в мене тоді було, дуже пригнічувало, почувалася як у в'язниці, тому вирішила, що треба відволікати себе якимись заняттями, - продовжує Марина. - Треба щось робити... Взялася за благоустрій двору. Вирішила, щоб не було так сумно, створити собі невеликий райський куточок, де б і дітям було приємніше знаходитися.
Декілька миршавих кущиків, з яких починалося трояндове господарство Марини, незабаром розрослися біля її будинку до двох сотень кущів. Потім королева квітів мігрувала на ділянку бабусі Марини, потім довелося брати ще одну - на 60 соток, щоб садити ще. Зараз у її розарії в іншому селі – десять тисяч кущів троянд! Сортів – понад 500.
– Ділянку я взяла у селі Жердівка, – зазначає Марина Заєць. – Їжджу туди «на роботу» – це 20 км. Чому там? У Жердівці дуже хороша земля, найкращий ґрунт у Вінницькій області, з великим вмістом гумусу та корисних для рослин речовин.
Марина посміхається – раніше вона заздрила сусідам, а зараз до її розарію приїжджають на екскурсії.
- Думала: сусіди, напевно, знають якісь секрети щодо вирощування троянд, - зізнається Марина. - Не розуміла - ну чому в інших виходить, а в мене - ні? Почала вивчати, як вирощувати троянди, у спеціалізованих групах, радитись… А я, якщо за щось беруся, то вже досконально вивчаю всі тонкощі. І якось мені сказали: "У тебе вже зворотного шляху немає, ти вже все знаєш, займайся трояндами всерйоз!"
Іноді стебла рослин "наздоганяють" по зросту свою господиню, "вимахуючи" до 170 см. Фото: ФБ Марина Скирська
Тисячі квітів… на смітник
Влітку тут – справжній трояндовий рай, до якого обов'язково хочеться потрапити кожному, хто любить квіти та цінує барвисті краєвиди. Зараз же все вже викопано, а квіти… викинуті на смітник.
- Мене сама квітка не цікавить, мене цікавлять пагони, коріння – я вирощую саджанці троянд на продаж, - дивує нас Марина Заєць. - Це зовсім інша технологія: або ти приділяєш увагу кореневій системі і пагонам, або квітам.
Робота займає багато часу. Свою першу професію - стрижки, красиві зачіски - Марина закинула, хоча славилася у Вінниці модним фахівцем. Але працювати в салоні з трьома дітьми було неможливо, а стригти вдома - значить, втрачати статус. Та й грошей менше.
- Зараз я знаю, на що витрачаю час: щоб заробити гроші та побудувати будинок своєї мрії, де я буду щаслива, і тоді я зможу жити та працювати так, як я хочу, – ділиться Марина Заєць.
Дочкам Марини – 10, 12 та 22 роки. Квітами цікавиться лише молодша Слава. Середня Саша та старша Женя – зовсім «не про те».
- Я дуже хотіла хлопчиків, але в мене народилися дівчатка – тому «чоловічі» імена, – усміхається Марина. - Але, напевно, боженька мене дуже любить, раз подарував дівчаток.
Саджаючи перші десятки кущів троянд, Марина ще не планувала стати квітникаркою. Просто розуміла – з перукарськими буднями настав час зав'язувати, незважаючи на те, що вона справді затребуваний фахівець.
- Тут є ще одна відповідь, - відверто говорить Марина Заєць. – Коли я працювала в салоні, а це було без вихідних і майже цілодобово, моя старша донька росла в садочках, у бабусь… Так, я намагалася заробити всі гроші світу, але зараз доньці 22 роки – і я не маю контакту з дитиною. Бо коли їй потрібна була мама - мама працювала. Я не хотіла, щоб так було і з іншими доньками, тому шукала такого заробітку, щоб бути поряд.
Зараз Марина вже сама дає поради щодо вирощування троянд і проводить консультації для садівників-початківців. Хоча під час війни інтерес до краси у людей, як і до багато чого іншого, впав, все ще є ті, хто хоче робити світ трохи яскравішим – за допомогою розаріїв та клумб з іншими квітами біля своїх будиночків.
-v1758544915.jpg)
