Міфи і правда про найбагатше село України: чому в Нижній Апші будують лише палаци

Ганна МИЩИШИН

4 жовтня 12:00 0

Міфи і правда про найбагатше село України: чому в Нижній Апші будують лише палаци

Фото: ukrainaincognita.com

Закарпаття – офіційно регіон не багатий, де зарплати - одні із найнижчих у країні. Втім, і ціни тут такі ж. Але саме у цій віддаленій від центру місцевості знаходиться найбагатше село України. Так у народі називають румунське селище Нижня Апша в Тячівському районі за 10 км від відомих солоних озер у селі-курорті Солотвино і всього за два – від румунського кордону. Кажуть, саме смаки жителів сусідньої країни далися взнаки на любові селян у Нижній Апші до розкішного оздоблення свого житла.

Розкіш по-румунськи

- Ми ображаємося, коли нас називають найбагатшим селом. А якщо хтось ще ляпне про нас - «Нова Рубльовка», так запросто і в морду може у відповідь отримати! Нижня Апша – звичайне українське село, ось лише 90% людей тут – етнічні румуни. Звідси і потяг до помпезних будинків. Румуни люблять будувати палаци, - наголошують місцеві.

Замість довгих одноповерхових будівель уздовж розпечених закарпатських сільських доріг тут – справжні палаци, яким справді могла б позаздрити і знать за старих часів. Арочні вікна, білі колони, гостроносі конусні дахи... Розкішшю і багатством тут пашить усе - починаючи від кованих парканів, за якими можна розгулювати принцесам в оточенні фрейлін з парасольками від сонця, оздобленими рюшечками, до вичурних фасадів і причудливих дахів, на яких, мов у казці, чатують дракони у пошуках чергової королівни. Загалом складається враження, що тут у людей не життя – а казка… Але хто так думає, той глибоко помиляється.

Село Нижня Апша називають найбагатшим у країні. Фото: ukrainaincognita.com

Ціна за особняк – як за «двушку» у Києві

- Яка "казка"? У країні війна, і нас, як і всіх, це торкнулося. Нині практично ніхто нічого не будує. Хіба що перед зимою ремонтують найнеобхідніше. Чоловіків зараз у селі на пальцях перерахувати можна. Дехто з тих, хто був на заробітках за кордоном, там і лишився. Інші повернулися та пішли служити до ЗСУ. Хтось сам, а когось і мобілізували. Будинки зараз більше продають, ніж будують, – зітхають місцеві.

Заради цікавості перевіряємо на OLX. Одразу ж знаходимо трохи недобудований «палац» за 27 тисяч доларів. А ось інший, уже добудований і в комплектації «повний фарш» (як тут досі говорять - із «євроремонтом») – з котлами, дубовим паркетом, меблями та килимами. Цей коштує 110 тисяч доларів. З одного боку, дорого, з іншого - за ціною середніх апартаментів не в центральних районах Києва.

За 110 тисяч доларів можна купити особняк із «євроремонтом». Фото: olx.ua

Всередину багатих будинків, звичайно, чужинців не пускають, але зрідка все ж таки в інтернет просочуються картинки інтер'єрів у залах: дорогі різьблені меблі, зроблені, що називається, «на віки», така ж підлога, мармурові білі сходи.

Перше питання: звідки у далекому селі, зовсім навіть не туристичному, у людей стільки грошей? Звичайно, перша відповідь – контрабанда, наркотики… Кордон-то недалеко – напевно, зв'язки є. Чим-чим, а таким промислом на Закарпатті точно нікого не здивуєш. «Контрабас» переправляють і річкою, і дельтапланами, і пішки.

- Ви гляньте на вулицю – у нас майже людей у селі не зустрінеш, особливо чоловіків, усі працюють, - обурюються місцеві жителі, почувши про подібні припущення. - А взагалі, чого ви постійно в чужу кишеню лізете? Хто який будинок хоче – такий і будує.

Видно, що майнове питання місцевих жителів вже дістало.

Якщо у вас є 27 тисяч доларів та навички будівництва, то можете запросто стати господарем власного палацу. Фото: olx.ua

«Розкрутитися» допоміг спирт

«Розкручуватися», згадують на Закарпатті, мешканці Нижньої Апші почали ще у 1980-ті. Тоді тут торгували спиртом та соняшником. Ці товари, кажуть, розходилися по всьому СРСР.

– Тоді свій «спиртзавод» удома був мало не у кожного, – згадують старожили. - Розливали горілку по пляшках прямо із ванн. Дібровський спирт - наше село тоді називалося Діброва - розходився навіть сусідніми країнами.

Тоді ж почалася хвиля виїзду за кордон, спочатку – до сусідньої Румунії, у пошуках роботи. Так місцеві заробітчани і починали накопичувати свої капітали. У 1990-х після розвалу СРСР у ближні і не дуже країни за грошима ламанулося багато людей.

Хоч майже все село складається з румунів, історичну батьківщину як джерело заробітку згодом майже перестали розглядати. В інших європейських країнах дохід вищий – у тій же Чехії, Італії, Угорщині.

– Працюють сім'ями – підростають сини, теж вирушають до батька на заробітки, – розповідає Коротко про один із місцевих, Василь. – Хтось наймається, у когось – своя бригада. Хтось, заробивши так перші гроші, відкриває тут свій бізнес – це не рідкість. Одні мешканці нашого села, наприклад, торгують дорогими меблями – вони відомі підприємці в нашій місцевості, і замовлення у них не лише від закарпатців.

Селяни вважають своїм обов'язком збудувати дітям палац чи замок. Фото: ukrainaincognita.com

Десять кімнат – мало

У хоромах у Нижній Апші зараз живуть жінки та діти. Чоловіків майже немає. Але будівництво хоч законсервували, але від традицій тут ніхто відмовлятися не збирається.

– Кожен місцевий мешканець вважає своїм обов'язком збудувати великий розкішний будинок, – розповідають люди. – Він може в ньому й не жити, але лишити дітям зобов'язаний. Зазвичай будинки дістаються дочкам.

Бідний селянин - це якщо в нього будиночок всього на десять кімнат. А тут є і справжні палаци на 60 кімнат. Ніхто з мешканців села по-королівськи розкішними їх не вважає, як немає й заздрощів до господарів таких апартаментів – може собі людина дозволити, от і славно. Та й звикли вони до такої багатої картинки за вікном - все ж таки не "хрущовки" із сірими панельками все життя бачили.

- До великого будинку у нас ще, буває, будують двоповерхову літню кухню, - наголошують місцеві. – А дехто там і живе, щоб не опалювати взимку десятки кімнат. Або розміщуються у кількох кімнатах, інші – на замку.

Здається, що в таких просторих будинках легко заблукати можна. Фото: olx.ua

Переселенці приїжджають…і їдуть

Послужили будинки-палаци і як притулок для переселенців. На самому початку повномасштабного вторгнення біженців пускали пожити або за мінімальну плату (за комуналку), або взагалі безкоштовно.

- Люди у нас відкриті, не «куркулі», якщо могли дати притулок переселенцям – завжди їх пускали. Всім селом скидалися, допомагали найнеобхіднішим - хтось продукти давав, хтось одяг. Спочатку, 2022 року, приїжджало більше. Перша хвиля взагалі була – до 100 осіб. Нічого - запросили-розмістили-обігріли. У 2025-му потік був уже не такий, людей десь 30 всього. Хтось так і живе, більшість повернулася додому, хтось поїхав далі, – ділиться з нами місцева мешканка Ганна.

На запитання, чому переселенці не затримуються, місцеві тільки знизують плечима. Роботи майже немає – будівництво стоїть, у сільському господарстві у кожного свій наділ і своє діло, зайві руки не потрібні. Ну і румунське коріння позначається, приїжджі почуваються тут як за кордоном, в іншій етнокультурі.

Тож стоять зараз палаци Нижньої Апші деякі недобудованими, інші - порожніми, чекають кращих часів. Місцеві не сумніваються – дочекаються.