Бабусині чарівні пігулки, або Які ліки нам дісталося у спадок від Радянського Союзу
Чи замислювалися ви коли-небудь про те, чому і навіщо розробляються нові лікарські засоби від хвороб, для яких вже існують ліки? Справа в тому, що наука не стоїть на місці, отже сучасні дослідження знімають завісу з тих станів, які лікарям минулого здавалися невиліковними, бо шукати причину захворювання, наприклад, в середині 20-го століття було значно складніше і дорожче, ніж зараз. Тому такі знеболювальні препарати, як Цитрамон, Анальгін, Ацетилсаліцилова кислота, Валідол тощо мали бути в кожній домашній аптечці, бо хто ж, як не вони, врятують від головного та серцевого болю без зайвих запитань та аналізів?
Деякі фармацевтичні виробники, наприклад, «Дарниця», зробили ставку саме на ці старі препарати, додавши до всім відомої назви старих ліків своє імʼя. А деякі - вкладали інвестиції в нові, удосконалені рецептури, що краще враховують стан здоровʼя людини і природу болю чи хвороби.
Давайте познайомимося з цими бабусиними бестселерами ближче!
Цитрамон – замість ранкової кави
«Історія «Цитрамону» сягає довоєнних часів епохи СРСР — це досить давній препарат. Однак у масове виробництво він потрапив лише у 60-х роках минулого століття, коли перед Державним науковим центром лікарських засобів у Харкові поставили завдання перевести виготовлення ліків з аптек у заводські умови.
Пропонувалися різні варіанти «Цитрамону», але зрештою визначився остаточний склад, що існував аж до 80-х років ХХ століття: кислота ацетилсаліцилова, фенацетин, кофеїн, порошок какао, лимонна кислота, цукор у порошку. Починаючи з 80-х, фенацетин через його високу токсичність почали замінювати парацетамолом. У цей період на базі згаданого наукового центру під керівництвом доктора фармацевтичних наук Марка Штейнгарта було розроблено цілу низку складів «Цитрамону» на основі парацетамолу.
Тоді в країні існувала серйозна проблема з наявністю препаратів в аптеках, при цьому спостерігалася вкрай низька купівельна спроможність. Тому зусилля фахівців були спрямовані на створення ефективного й водночас недорогого препарату «на будь-яку кишеню», -- розповідає історію свого бестселеру ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».
Якщо уважно придивиьтся до складу цього лікарського засобу, то складаєтьс враження, що препарат створювали не лише «на будь-яку кишеню», а й від будь-якого виду головного болю. Принаймні, більшість відвідувачів аптек саме так і вважають.
Але чи існують чарівні пігулки від «усього»? На жаль, стверджують лікарі Центру лікування болю SPRAVNO? eніверсального засобу від головного болю не існує. Наприклад, за мігрені стандартні знеболювальні часто безсилі, тоді як специфічні триптани можуть бути ефективними. У разі напруженого головного болю необхідно усувати м’язовий спазм, а не просто купірувати больовий синдром.
А що робить людина, коли таблетка не допомогла? Правильно – приймає другу, потім третю… А потім викликає швидку, бо тиск підскочив так, що от-от станеться інсульт. Не варто застосовувати препарат і при наявності хронічних захворювань, особливо при дефіциті тромбоцитів або при прийомі антикоагулянтів. І те, що препарат продається в апиеках без рецепту, жодним разом не доводить його безпечність.
Анальгін: від рятівника до ізгоя
В 20-х роках минулого століття німецький хімік Людвіг Кнорр намагався вдосконалити популярний тоді пірамідон, зробивши його більш розчинним у воді. Для цього до молекули приєднав залишок сірчаної кислоти. Так народився «розчинний пірамідон», що отримав власне ім’я — анальгін. Він швидко довів свою перевагу: виявився ефективнішим і безпечнішим за попередника.
Виробництво анальгіну почали запускати по всій Європі, а вже у 1938 році він з’явився і в СРСР. Препарат миттєво став улюбленцем радянських лікарів: він швидко знімав спазми, полегшував запальні болі та збивав високу температуру. Жоден інший знеболюючий не міг похвалитися такою популярністю.
Анальгін належав до «чарівних пігулок», які дозволяли людині миттєво забути про страждання. Але, як з’ясувалося пізніше, у цього рятівника є й темна сторона.
У довоєнних фармдовідниках побічні ефекти анальгіну практично не згадувалися. Лише «можлива індивідуальна непереносимість». Проте з часом накопичувалися тривожні дані: препарат може викликати агранулоцитоз — небезпечне зниження рівня лейкоцитів, клітин, що відповідають за захист організму. Наслідки можуть бути катастрофічними: від тяжких ангін з виразками у роті до смертельних інфекцій.
І це не єдиний ризик. Алергічні реакції, синдром Лайєлла (коли буквально злазить шкіра), анафілактичний шок — список ускладнень вражає. До 1970-х стало зрозуміло: смертність від ускладнень може сягати 7%. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендувала відмовитися від анальгіну.
У результаті понад 40 країн світу поступово вилучили анальгін (більше відомий там як метамізол) із медичної практики. Десь його продаж залишився лише за рецептом, десь — взагалі припинили виробництво.
В Україні анальгін досі залишається у списку життєво необхідних ліків. Більше того – український фармацевтичний гігіант «Дарниця», який, до речі, молодший за анальгін, з гордістю заявляє, що цей препарат є одним з його бестселерів.
Довгожитель Аспірин (не) для всіх і кожного
День народження аспірину припадає на 6 березня 1899 року, коли німецький хімік Фелікс Гоффман отримав патент на цей препарат протизапальної дії, відомий як ацетилсаліцилова кислота.
Успіх ацетилсаліцилової кислоти як лікарського засобу був просто приголомшливим. Цей найдешевший і легко доступний медикамент тривалий час залишався широко застосованим засобом для зниження високої температури і зняття болю і запалення. «Ліки ХХ століття» — так охрестили історики науки ацетилсаліцилову кислоту. Лише в останні десятиліття йому на зміну прийшли більш безпечні і ефективні протизапальні і жарознижувальні препарати. Проте, широке застосування аспірину в клінічній практиці не припинилося. Наразі його ефективно застосовують як «засіб, що розріджує кров» для попередження тромбоутворення і зниження ризику інфаркта міокарда та інсульту. Але чи так це насправді?
Дійсно, малі дози аспірину зменшують ризик утворення тромбів у людей із серцево-судинними хворобами. Та водночас він ушкоджує слизову оболонку шлунка, викликає виразки й підвищує ризик внутрішніх кровотеч. Тому лікарі наполягають: аспірин можна приймати лише тоді, коли користь для серця перевищує небезпеку для травної системи.
Щодо профілактики, то великі огляди досліджень показали: у здорових людей він практично не знижує ризик інфарктів чи інсультів. Натомість значно зростає ймовірність шлунково-кишкових кровотеч (на 47 %) і навіть внутрішньочерепних крововиливів (на 34 %). Інакше кажучи, для людей без серцевих хвороб аспірин створює більше загроз, ніж переваг.
Аспірин може стати причиною серйозних ускладнень, якщо його поєднувати з іншими ліками: сиропами від кашлю, снодійними, вітамінами чи навіть з алкоголем. Такі комбінації підвищують ризик пошкодження печінки, набряку мозку та кровотеч. Особливо обережними мають бути люди з астмою, виразковою хворобою, високим тиском, вагітні жінки та пацієнти із проблемами нирок.
Для дітей аспірин особливо небезпечний, оскільки може викликати синдром Рея — тяжке ураження мозку та печінки. Цей стан часто розвивався у дітей після прийому аспіриновмісних препаратів при застуді чи вітряній віспі. Саме тому сьогодні у більшості країн світу аспірин суворо заборонено призначати дітям і підліткам до 18 років.
В Україні ж Аспірин залишається чарівною пігулкою, про що свідчать цифри продажів. Попри свій безрецептурний характер, не вварто вважати його панацеєю – прийом цього засобу виправданий лише у вузьких випадках і виключно за призначенням лікаря.
Валідол - ментоловий ароматизатор з ефектом плацебо
Попри багаторічну популярність на пострадянському просторі, ефективність валідолу так і не була доведена в жодному клінічному дослідженні. Його механізм дії вважається радше припущенням, ніж науковим фактом: описаний в підручниках «рефлекторний вплив на судини серця» жодного разу не був підтверджений дослідниками.
У 2014 році український виробник намагався зареєструвати препарат у США як лікарський засіб, однак цьому завадив брак доказової бази. В Європі та США валідол взагалі не застосовується. Станом на 2019 рік у міжнародних наукових базах відсутні дані про клінічні дослідження його ефективності при серцево-судинних захворюваннях. Єдина згадка у PubMed стосується випробувань препарату при так званій «нейроциркуляторній дистонії» — діагнозі, який використовується лише на території колишнього СРСР і не визнається сучасною медициною.
Фахівці зазначають, що ефект від прийому валідолу можна пояснити плацебо. Такий самий результат людина здатна отримати завдяки простій релаксації: сісти, заспокоїтись і кілька хвилин дихати повільно та рівно.
Разом із тим, використання валідолу замість доказових методів лікування може бути небезпечним. Приймаючи його при стенокардії, пацієнт ризикує втратити дорогоцінний час, коли необхідна термінова допомога лікаря для запобігання інфаркту.
Історія препарату сягає кінця XIX століття. Валідол створили у Німеччині 1897 року. Спочатку його застосовували від заколисування у поїздах і при морській хворобі, а також для зменшення потягу до алкоголю. У 1957 році препарат використовували навіть для лікування нудоти після променевої терапії.
По суті, валідол — це таблетка з ментолом, розчиненим у ізовалеріаті. Ця речовина є харчовим ароматизатором, що широко застосовується у жувальних гумках та зубних пастах. Всесвітня організація охорони здоров’я не визнає ізовалеріат ментолу як лікарський засіб.
Отже, принцип «усе нове – добре забуте старе» навряд чи варто застосовувати до ліків. Наука не стоїть на місці і те, що було панацеєю 100 років тому, нехай залишиться в аптечках бабусь (їх все одно не переконати).
