Із уламків ворожої ракети: ювелір зі Львівщини створив єдину у світі «Квітку папороті»
З титану виготовляють не тільки надміцні металеві вироби, у тому числі й знаряддя вбивства - ракети. Майстер-ювелір зі Львівщини Олександр Мірошніков використовує цей матеріал для виготовлення прекрасного. Про те, чи легко працювати з титаном, чому цей матеріал не потребує додаткового фарбування, а також про історію самого майстра - читайте у матеріалі Коротко про.
Єдина у світі «Квітка папороті»
Була смертоносна ракета, а став витвір мистецтва.
- Зміг мечі на орала перекувати і таким чином показав, що з титану можна робити не тільки знаряддя вбивства, а й прекрасні речі, - говорить майстер-ювелір Олександр Мірошніков.
І демонструє «Квітку папороті» - скульптуру, яку власноруч виготовив із титану, золота і емалі. Титанові уламки ворожої ракети стали основою цього справді дивовижного шедевру.
Висота скульптури майже метр, як реальний розмір знайомої усім папороті. Вага «Квітки» - приблизно півтора кілограма, разом із підставкою з виноградного агату загальна вага становить десь 7 кг.
- Титан же легкий, - пояснює Олександр Мірошніков. - Він у 4 рази міцніший за залізо і удвічі легший. Недарма з нього роблять і ракети, і бронежилети. Чесно скажу, що й до війни пробував працювати з титаном. Мені подобається у цьому матеріалі його складність. Титан важкий в обробці, шліфовці, поліровці. Уявіть: із цим матеріалом серйозно працюють лише кілька майстрів-ювелірів у світі.
Але «Квітку папороті» з титану вперше створив саме український майстер Мірошніков. Ювелір підкреслює, що іншої «Квітки папороті» не існує ані в іноземних музеях, ані в приватних колекціях, ані в каталогах…
- Усі ми знаємо легенду про квітку папороті, але ніхто ніколи її не бачив, - розповідає майстер. - От і вирішив я взятися за такий складний проєкт. Відверто скажу, що задумка була аж надто смілива (сміється. – Авт.). Працював над «Квіткою» три з половиною роки. Зверніть увагу на її серединку. Кожну тичинку я формував вручну з гарячої емалі, яку кріпив на титан. Це взагалі ноу-хау, такого ніхто у світі не робив, бо в емалі й титану різний коефіцієнт теплового розширення (КТР). Емаль наче відскакує від титану. Але я зумів це зробити. Нагрівав емаль до температури майже 800 градусів за Цельсієм, вона нагадувала розпечену магму. Формував тичинку і кріпив до основи.
- А на якому етапі покривали скульптуру фарбою? - запитую.
- На «Квітці папороті» немає ні грама фарби, - сміється ювелір. - Титан, нагрітий до високих температур, сам розкриває барви. Дає синій, рожевий, фіолетовий кольори. І це було важливо, тому що квітка папороті, за легендою, нічна.
Є щось магічне у титановій «Квітці папороті». Скульптура викликає захоплення, хочеться милуватися нею, розглядати найменші деталі, які майстер виготовляв власноруч.
«Квітку папороті» Олександр Мірошніков власноруч виготовив з титану, золота і емалі. Фото: ФБ Oleksandr Miroshnikov
Деталі розміру макового зернятка
Роботи Олександра Мірошнікова якраз і вирізняються великою кількістю дрібних і точних деталей. Для цього майстра немає дрібниць у створенні скульптур.
- Здебільшого працюю під мікроскопом, - каже Олександр Васильович. - Бо деталі часто мають розмір макового зернятка, а то й менші. І їх ще й треба гравіювати.
Понад 35 років Олександр Мірошніков створює скульптури, в яких звичний камінь поєднує із золотом, платиною, діамантами. Щоправда, зараз мало працює з дорогоцінними матеріалами, каже - "не на часі".
Що цікаво, за першою освітою Олександр Васильович - кухар-кондитер 5-го розряду (закінчив із червоним дипломом). А диплома про закінчення якогось мистецького вишу чи факультету взагалі не має.
- Так і пишіть: я самоучка або самородок, - сміється. - Бо ж до каменерізного та ювелірного мистецтва мають відношення понад 15 різних професій, і цьому потрібно вчитися, опанувати на вищому рівні для того, аби технічно втілити задуманий проєкт. Вік живи - вік учись. Моя історія така. В молоді роки працював у Сибіру з нафтовиками. Тоді я вже захоплювався живописом. Саме в Сибіру вперше побачив кольорове каміння, його красиву палітру. І мені було шкода, що такий красивий камінь переводять на якісь банальні вироби, на попільнички, підсвічники. Я собі вже уявляв, наскільки буде вдалим використання такого каменю у мозаїках, якихось складних роботах. Потроху я захопився обробкою каменю. Це захоплення «притягнуло» нове: обробку металу. А вчитися намагався, навіть вступив заочно до одного з вишів у Москві. І швидко розчарувався. Надто примітивним був заочний рівень того навчання. Мені шкода було власного часу, тому й покинув. Зрештою, багато відомих митців не мали академічної освіти.
Кожну тичинку «Квітки папороті» майстер формував вручну з гарячої емалі, яку кріпив на титан. Фото: ФБ Oleksandr Miroshnikov
А ще Мірошнікова часто називають галицьким Фаберже. А як інакше, якщо ще років 14 тому Міжнародний Меморіальний фонд Карла Фаберже вручив Олександру Мірошнікову найвищу нагороду – орден Фаберже. Крім того, майстер є повним кавалером ордена Фаберже, а також заслуженим діячем каменерізного мистецтва, заслуженим майстром народної творчості України.
- Коли нагородили мене орденом Карла Фаберже, то це як у спорті: нагородили нас усіх, бо в моїх творах завжди є частинки внеску багатьох людей, друзів, меценатів, - уточнює майстер. - Я не ображаюся, коли мене називають українським Фаберже, але й не в захваті від цього. Поясню. На Фаберже, тобто його фірму, працювали 600 майстрів. Вони створювали вироби, а Фаберже ставив свій підпис. Це відомий факт. Так, не заперечую, Фаберже – це велике світове ім’я, яке «розкрилося» в імперській Росії, але українські чорноземи теж народжують безліч талановитих майстрів. А яка в нас талановита молодь підростає! Тільки ж треба ухвалити Закон про меценатство (є вже проєкт), забезпечити майбутнім творцям нормальні умови для творчості і праці, щоб наша мистецька спадщина була гідно представлена.
Олександра Мірошнікова часто називають галицьким Фаберже. Фото: ФБ Oleksandr Miroshnikov
- Можливо, у вас теж є учні? - запитую.
- З ними насправді складно, бо ж молодь часто хоче одразу бачити результат своєї діяльності, як у бізнесі, - каже майстер. - Але це мистецтво, і тут здебільшого треба працювати і працювати, а результат побачиш через дуже тривалий час. Це я пояснюю і своїм дітям. До речі, з донькою та сином маємо певні плани на творчість, років так на 200 наперед (сміється. – Авт.). А взагалі я не бізнесмен і не ремісник. Я митець.
Чимало робіт Мірошнікова, або, як його називають друзі, Міро, роз'їхалися по державних музеях та приватних колекціях США, Італії, Іспанії, Естонії, Польщі, ОАЕ.
Зараз у роботі в майстра одразу кілька проєктів. Митець готується до власної персональної виставки, можливо, за пів року-рік. А ще каже, що має чимало ідей, у яких хоче використати український бурштин. Підкреслює, що це буде дещо незвичне для «сонячного каменю».
Сировину для своїх робіт майстер "добуває" з уламків ракет. Фото: ФБ Oleksandr Miroshnikov
До речі
Бурштиновий «пармезан»
Саме півторакілограмовий «камінець» українського бурштину став основою для роботи Олександра Мірошнікова «Правдива брехня». На великому шматку "сиру пармезан" (бурштин) знаходяться дві істоти: миша та щур (виготовлені зі срібла). І про щось завзято сперечаються. А поруч лежить книга «Історія» (виготовлена із золота, срібла, титану).
- У цій роботі кожен бачить своє, - каже Олександр Мірошніков. - Через тварин (зооморфізм) можна показати людський характер. Там можна побачити і наших горе-сусідів, і фальшивих політиків, приятелів… та кого завгодно! Книга «Історія» теж тут не для краси. Це нагадування про те, що історію часто переписують.
- На жаль, історія повторюється, і ось уже наші люди їдуть за кордон у пошуках миру і кращого життя. Так, як колись виїжджали наші предки. Чи задумувалися ви над еміграцією?
- Я мав можливість виїхати до США, Естонії, Польщі, але не зробив цього і не планую, - відповідає Міро. - Я народився на Львівщині у прикарпатському Миколаєві, з якого видно обриси наших Карпат. Тут мої рідні, друзі, батьки тут поховані. Інші країни у моєму баченні - це чужина, хоч і красива. Там для мене немає того натхнення й енергетики, які є тут, в Україні. За кордон можна поїхати у відпустку (хоча і в нас є безліч прекрасних місць), на виставку. Але жити і творити хочу на рідній землі.
Півторакілограмовий «камінець» українського бурштину став основою для роботи Олександра Мірошнікова «Правдива брехня». Фото: ФБ Oleksandr Miroshnikov
