Організаторка гірських походів для ветеранів: Така мандрівка - виклик самому собі
Українські гори стали місцем відновлення для тих, хто пройшов крізь горнило війни. Все частіше військових запрошують у гірські походи. Але не заради екстриму чи рекордів. Про те, чому ж ветеранів і військовослужбовців, а також цивільних так манять гори і як проходять походи-ретрити для тих, хто був на фронті, - читайте у матеріалі Коротко про.
І гори, і психологічна підтримка
У полоні він мріяв про волю і похід у Карпати. А коли нарешті піднявся на вершину Малої Близниці (гора висотою 1872 м), не міг повірити своєму щастю.
Майже від початку повномасштабної війни Аліна Косовська організовує походи в гори для ветеранів та їх родин. Фото: ФБ Аліна Косовська
- Це реальна історія одного з учасників наших ретрит–походів для військових і ветеранів, - розповідає Коротко про активістка і організаторка гірських турів Аліна Косовська. – Цей хлопчина побував у полоні. І там казав своїм побратимам, що, як тільки повернеться додому, поїде з дружиною в гори Карпати. Так і сталося. Через три місяці після визволення (і реабілітації. – Авт.) подружжя приїхало в Карпати. І разом піднялися на Малу Близницю. Це був ще сніжний весняний сезон. Якими ж щасливими вони були!
І таких історій в Аліни ой як багато. Жінка є організаторкою благодійної туристичної організації «Волонтерські мандрівки», майже від початку повномасштабної війни супроводжує військових і ветеранів у гори.
- Насправді водити в гори групи ветеранів я пробувала ще до повномасштабного вторгнення, - пригадує Аліна. - Нерегулярно, та й це була не реабілітація, а звичайний похід: давала оголошення, мовляв, військові і члени їхніх сімей, ходімо зі мною в гори. Далі – повномасштабна. Я переїхала в Карпати (Аліна родом з Донеччини. – Авт.), почала працювати в рятувальній службі. І побачила, скільки військових йде у гори без досвіду, без допомоги. Тоді зрозуміла, що потрібні люди, які б організовували такі походи. Так і з’явилася наша команда.
Зараз «Волонтерські мандрівки» активно готуються до нової подорожі. Це буде 5-денний ретрит (26-30 листопада) в Карпатах (Свидовецький масив) для ветеранів та близьких членів їхніх родин. Оскільки «Волонтерські мандрівки» базуються у високогірному туристичному притулку «Перелісок», то там і житимуть учасники туру. Також заплановано кілька походів різної складності. А ще групу супроводжуватимуть психологи, які проводитимуть для учасників тренінги. Тобто ветеранів будуть зцілювати комплексно – і горами, і психологічною підтримкою.
- А чому люди, зокрема ветерани, йдуть в гори? Тим паче в такий сезон, як зараз: там же болото, сніг, сильний вітер, відсутність таких-сяких зручностей? – запитую.
- От за цим і йдуть, - сміється жінка. – Такий похід – це виклик самому собі. А ще це можливість все-таки стати на крок вище від себе теперішнього. Хоча хтось обирає і більш легкі походи. А комусь такий варіант перезавантаження взагалі не підходить. Я завжди кажу, що гори не для всіх.
Побут у гірській хатинці забезпечують спільними зусиллями: рубають дрова, палять пічки, готують їжу. Фото: ФБ Волонтерські мандрівки
Емоційне піднесення після походу
Насправді дихнути на повні груди, відчути землю під ногами, знову навчитися жити можна і без важкого підйому на якусь карпатську вершину. Але, дійсно, гори якимось чином швидко лікують. «Вправляють» і мозок, і душу, і тіло.
- Я бачу результат таких походів для ветеранів, бо ж учасники часто повертаються ще і ще, - говорить Аліна. – Так і кажу для них: як відчуваєте потребу у горах, то приїздіть сюди, у «Перелісок». Тут ми не будемо ставити якісь додаткові запитання. І ветерани приїздять, хтось на пару днів, а хтось і на місяці. Найприємніше – це бачити, як горять очі у учасників після походу, їхнє емоційне піднесення. А найважче у моїй роботі... Знаєте, я і сама ветеранка, 8 років була на службі, працювала в аеророзвідці. І скажу вам, що морально важко слухати про пережите від хлопців, які побували в полоні, а також від родин загиблих.
Хоч учасники ретрит-походів не є професійними підкорювачами гір, якихось непередбачених ситуацій у «Волонтерських мандрівках», на щастя, не було. Організатори турів серйозно ставляться до безпекових заходів, у поході групу супроводжують гірські рятувальники.
- І в нас суворо заборонений алкоголь, - підкреслює Аліна. – Бо ж були випадки, коли хлопці дозволяли собі зайвого, і нам доводилося спускати їх з високогір’я в безпечну зону.
Та й на якісь конфлікти учасники не мають часу, адже побут в гірській хатинці забезпечують спільними зусиллями: рубають дрова, палять пічки, готують їжу. Все – за власною ініціативою. Але працюють всі, навіть ветерани з ампутаціями.
- Пригадую інший випадок: хлопчина з високою ампутацією ніг допомагав нам реставрувати стелу на Говерлі, - розповідає Аліна Косовська. – Уявляєте? Хоч ми намагалися вмовити його не виконувати важкої роботи, та все ж він два дні поспіль виходив на вершину і виносив туди будівельні інструменти. Я йшла на маршруті разом з ним. Пам’ятаю, як він виносив велику сонячну панель на гору (для того, щоб працювали електроінструменти), і я намагалася разів зо п’ять її забрати, але він казав: "Я її винесу, я хочу працювати на рівні з усіма". Стелу, до речі, ми успішно відреставрували.
Ветеранів зцілюють комплексно – і горами, і психологічною підтримкою. Фото: ФБ Волонтерські мандрівки
До речі
На Говерлу у міських черевичках
Затяті фанати гірських походів кажуть, що любов до гір приходить з першого ж кроку в такій мандрівці. Навіть якщо той крок був у непристосованому для гірських походів взутті.
- Багато років тому у юнацькому віці я вирішила на вихідні вперше поїхати в Карпати і обрала для такого свого походу одразу найвищу українську гору Говерлу, - розповідає Коротко про Аліна Косовська. – При цьому абсолютно не розуміла гірську специфіку, не подумала про спорядження. І от уявіть собі: на календарі листопад, і я, без спорядження, в міських черевичках, сама йду на Говерлу. На вершину, звісно, тоді не потрапила, бо був сніг, обледеніння. Але тоді зрозуміла, що гори – це красиво і дуже серйозно, це виклик, до якого треба готуватися. А вже після цього походу були нормально підготовлені гірські походи з друзями, пізніше я стала членкинею альпклубу. І пішло-поїхало.
Я піднімалася на вершини Карпат, проходила Альпи, Татри, Кавказ. В Україні першою саме взимку пройшла Закарпатський туристичний шлях (найдовший безперервний маршрут в Українських Карпатах, прокладений через гірські райони Закарпаття, від кордону зі Словаччиною) – це майже 400 км. Ця експедиція тривала 5 тижнів. І увесь трекінговий маршрут, від села Великий Березний до селища Ділове (Закарпаття), я пройшла сама. А зараз мандрівки в гори для мене - це і робота, і хобі.
«Волонтерські мандри» базуються у високогірному туристичному притулку «Перелісок». Фото: ФБ Волонтерські мандрівки
