Наречена загиблого бійця з Вінниці: Повернулася зі Страсбурга, щоб здійснити їх мрію
Ярослава часто одягає футболку з ароматом парфуму її коханого - Олександра. Цей запах став їй рідним лише за місяць, який їм було дозволено провести разом. З 24-річним старшим солдатом Олександром Коломійцем вона познайомилася за три місяці до цього – у соцмережах, з легкої руки своєї куми, яка втомилася спостерігати за її самотністю та життям жінки, якій доводиться бути сильною. Після невдалого шлюбу Ярослава одна виховувала сина Еміля.
Остання розмова з другом – про весілля
- З Сашком мене познайомила хрещена Еміля, - ділиться з Коротко про Ярослава Шевцова. – Її чоловік служив з 2014 року і дав мій номер своєму товаришу по службі, на чотири роки мене молодшого. Я чинила опір: «Ну що я робитиму з цим малюком?» Але вони наполягали: "Це такий лев, тобі підійде". Так і сталося. Він настільки запав мені в душу і стільки життєвих речей навчив за такий короткий термін, що був нам відміряний...
Ярослава згадує: стріла Амура вразила її серце за три дні.
- Ніхто ніколи не цікавився, навіть у шлюбі, чи поїла я, чи не холодно мені, чи виспалася я, чи не втомилася, - ділиться наша співрозмовниця. – Ніхто не питав. Це такі, начебто, елементарні речі, але ти їх не можеш купити за гроші і навчити їм не можеш. Я не знала, як зізнатися йому в коханні, адже я ж дівчинка, першій не можна... Він як відчував, каже: "Ти хочеш щось сказати?" Я зам'ялася, і в цей момент він признається першим.
Інтернет-роман перейшов у реальну площину через три місяці листування та відеодзвінків. Відразу вирішили - за пів року зіграти весілля. Але війна не всім дає шанс. Сашко загинув.
- Його побратим пригадав, що остання їхня розмова була про наше весілля, - розповідає Ярослава. – Сашко «маявся», як мені зробити гарну пропозицію, якщо ми вже домовилися одружитися в червні. Побратим відповідав: «Треба щось цікаве вигадати, щоб як сюрприз було». Сашко розмірковував, як це влаштувати.
Остання розмова між ними була теж про це:
- Саньок, треба одружуватися.
- Так, ми одружимося.
А потім розпочався мінометний обстріл.
Замість білої сукні навесні 2023-го Ярославі довелося обирати вбрання жалоби. Олександра тяжко поранило 27 березня, вижити не було шансів. Наступного дня він помер. З його батьками довелося знайомитися не на весіллі, а на похороні.
Доля відвела для Олександра та Ярослави лише один місяць бути разом. Фото: архів Ярослави Шевцової
Спільну мрію втілила після його смерті
Зараз, більш ніж два роки після його загибелі, пам'ять про Сашка живе не тільки у спогадах і фотографіях. Ярослава відкрила кав'ярню у Вінниці і назвала на його честь – «Сімба». Це його позивний. Вінниця – рідне місто Сашка, де вони бачили своє майбутнє щасливе сімейне життя. Мала батьківщина Ярослави - Сватове Луганської області - під окупацією. Тож тепер Вінниця стала і для неї рідним містом. Сім'я нареченого її прийняла.
Відкрити заклад вони з Сашком планували разом.
- Щоправда, Сашко хотів пекарню, - зізнається у розмові з Коротко про Ярослава Шевцова. – І щоби обов'язково збирати там донати для військових. Сашко казав, що Вінниця, особливо мікрорайон Вишеньки, найкраще місце на Землі. Я ж про це місто, яке тепер стало і моїм, мало що знала – хіба що тільки про його існування.
Ярославі Шевцовій 31 рік. Коли Сватове окупували на початку березня 2022 року, разом із сином Емілем виїхала до Європи. В Україні родичів ніде не було, кочували через Польщу, Чехію, Німеччину, доки, нарешті, не знайшли притулку у монастирі у Страсбурзі у Франції. Тут український борщ Ярослави настільки вразив місцевих, що їй запропонували роботу в елітному ресторані. Але все це вона була готова кинути заради мрії – бути з коханим удома, в Україні. Сашко тоді служив у Сумській області.
Але не судилося бути разом. У Вінницю, місто, в якому вона не знала нікого, Ярослава із сином приїхала сама. Ніде більше вона свого майбутнього після загибелі Олександра не бачить. Рідне місто Сашка стало тепер рідним і для неї. Франція домівкою так і не стала.
З моменту загибелі старшого солдата Олександра Коломійця минуло вже понад 2 роки. Фото: архів Ярослави Шевцової
На згадку про коханого лева
На стіні кав'ярні – портрет бійця "Сімби" та левеня у військовій формі. Він стане символом кав'ярні. Як і хотів Олександр, заклад допомагає армії. За два тижні зібрали на шість авто. Часто бувають товариші по службі Сашка.
Відкрити кафе без грошей теж допоміг випадок.
- Коштів не було, після похорону я збиралася повертатися до Страсбурга, щоб заробити на нашу спільну мрію, - згадує Ярослава. - Коли мені дали слово на похороні, розповіла про свої плани, про те, що хочу, щоб його ім'я продовжувало звучати. І незабаром знайшлися гроші - на прощальному вечорі, коли я вже збиралася їхати, мені запропонували вкластися в мою ідею.
Це зробила одна із старих знайомих Сашка ще за фітнес-заняттями. Так вийшло, що на вечір прощання змогла прийти лише вона. З'ясувалося, що вона хотіла б відкрити щось своє. Гроші є – ідей нема. У Ярослави – навпаки. Вже за півтора місяця у кав'ярні «Сімба» вітали першу пів сотню відвідувачів.
- У нас домашня атмосфера, ми запросто можемо залишити гостей на святі одних, якщо у нас закінчилося, припустимо, молоко чи шоколад, і помчати до гіпермаркету, - ділиться Ярослава. – Ми їм довіряємо. А вони – нам.
Акцент тут не тільки на пам'яті про загиблого захисника Сашка-"Сімби", а й на відпочинку батьків із дітьми. Для дітей тут обладнали безкоштовний лабіринт, що дає можливість дорослим випити кави без поспіху.
Сьогодні кав'ярня «Сімба» – одна з найпопулярніших у Вінниці. Тут завжди шум і гамір, у кафе та біля нього завжди дитячі тусовки. Дитина може обміняти листочки зі скверу навпроти на какао. 30 листків – склянка какао.
- Звичайно, не йдеться про доход, але зараз і не час заробляти, - пояснює Ярослава. – Важливі емоції дітей та взаємна підтримка.
Кожна дитина – «сонечко». Тільки так у кав'ярні й звертаються до дітей. Ярослава поєднала ідею Сашка – допомагати армії, і свою – дати можливість матусям перепочити. Адже й вона – мама, яка сама виховує дитину.
Ярослава досі пам'ятає кожну мить, проведену разом із коханим. Фото: архів Ярослави Шевцової
Пам'ять та реліквії - його запах та лист
Крім багатьох фотографій і слів, що залишилися в пам'яті, Ярослава зберігає лист Ярослава. Справжній, написаний від руки. Правда, рідко його перечитує - незважаючи на час, рани ще свіжі. А ніжні написані ним слова з легкістю зривають шкірку, що ледве встигає затягнутися.
Було ще одна посилка з України – до їх першої зустрічі. У ній Ярослава знайшла футболку Сашка, збризнуту його парфумами. Чоловік хотів, щоб ще до першої зустрічі його кохана знала, як він пахне.
- Я завжди його пам'ятатиму, - зазначає Ярослава. - Я не можу його повернути, тому треба перестати його турбувати своїми сльозами.
І футболку, і листа Ярослава дбайливо зберігає. Футболку носить, а листа намагається не частіше ніж раз на місяц перечитувати – надто багато часу займає процес повернення в реальність, де Сашка більше немає. Де є лише його могила та кав'ярня «Сімба», відкрита на згадку про нього.
