Дивляться кіно, вивчають традиції та мову: чим живе розмовний український клуб у Тбілісі
Український розмовний клуб «Під лампою» з'явився у Тбілісі після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Сьогодні він об'єднує однодумців та допомагає зміцнити зв'язок з українською культурою. Тут обговорюють літературу та історію, створюють народні прикраси, дивляться українське кіно і розмовляють рідною мовою.
У листопаді клубу виповнилося вже три роки. Про те, як виникла ідея, як проходять заняття, хто приходить у клуб і навіщо нам вчитися цінувати та любити себе - Коротко про розповіла керівниця клубу Ореста Осійчук із Волині.
Перше засідання клубу було майже магічним
Сама Ореста разом із дочкою приїхали до Тбілісі у квітні 2022 року. Згадує, що тут нікого не знали.
Ореста відразу погодилася вести розмовний клуб: тут можна знайти своїх людей, ділитися тим, що важливо. Фото надане Орестой Осійчук
– Вже тут познайомилися з Валентиною Мартінешвілі – вона як мама-берегиня всіх українців у Тбілісі, у Грузії, – розповідає Ореста. Саме пані Валентина запропонувала їй зайнятися українським клубом. Раніше такий клуб у Тблілісі вже був, але у листопаді 2022 року вести його не було кому.
- Мені це було цікаво, бо будь-яка об'єднувальна діяльність, можливість знайти своїх людей, ділитися тим, що важливо мені самій, було дуже значуще. Ми вирішили, що це буде розмовний клуб. Я назвала його "Під лампою", бо це про щось затишне і тепле. Хотілося, щоби люди не боялися приходити, а тяглися до цього світла.
У результаті так і сталося. Перша зустріч відбулася 9 листопада 2022 року, саме на День писемності та мови. Щоб люди дізналися про клуб, Ореста дала оголошення у шкільних групах та чатах (у Тбілісі є два українські сектори у двох грузинських школах).
Сказати, що Ореста хвилювалася – нічого не сказати.
- Мені здавалося, що ніхто не прийде. Але я помилялася. Люди прийшли – і на нашій першій зустрічі… ми плакали: всім було важливо опинитись у колі своїх людей, тих, хто поділяє твої думки.
Спершу волинянка хотіла присвятити тему першої зустрічі Івану Франку. Але потім вирішили, що краще ближче познайомитися одне з одним. Спосіб вибрали незвичайний – взяли збірку поетів «Розстріляного відродження», кожен із гостей ставив питання, навмання відкривав сторінку та читав, що випало. Ореста каже, що то був майже магічний день:
- Всі відповіді виявлялися напрочуд точними - до мурашок по шкірі. Ми були вражені, зворушені та схвильовані – цей день дуже нас зблизив. По суті, всі, хто прийшов того дня, стали кістяком клубу.
Так і почали збиратися щочетверга о 7-й вечора. За три роки існування учасники пропустили, напевно, зустрічей п'ять – і то з якихось важливих причин. Щоразу була якась нова тема.
- Звучить трохи егоїстично, але якщо я веду зустріч, то тема має бути цікавою мені самій, - усміхається Ореста. - Іноді теми прив'язані до календарних дат, днів народження відомих людей, історичних подій. Або я готую наступну зустріч до продовження попередньої, якщо ми захотіли заглибитись у тему.
У клубі оригінально відбуваються уроки української мови. Фото надане Орестой Осійчук
Кінотеатр, театр, майстер-класи
Говорять і на історичні теми, обговорюють літературу, мистецтво, кіно, разом дивляться документальне кіно. До речі, саме кіно допомогло клубу розширитися. Тепер є ще й кіноклуб, який збирається щосуботи. Здебільшого у програмі – українська класика, яку, як каже Ореста, вдома навряд чи хтось би спеціально включав. Приміром, дивилися відреставровану «Землю» Олександра Довженка чи режисера Леоніда Осики, представника українського поетичного кіно.
- Таким чином ми краще дізнаємось про нашу країну. Адже любов до свого не народжується з ненависті до когось. Так, у нас зараз є ворог, але щоб твердо стояти на ногах, потрібно розуміти, хто ми, куди йдемо, що таке українство, що я значу для України і що Україна означає для мене, - упевнена керівниця клубу «Під лампою».
Члени клубу збираються на поетичні вечори, влаштовують театралізовані події. Та що там – навіть перед диктантом Національної єдності провели проєкт антиуроків української мови. У ненав'язливій формі вивчали фразеологізми, діалектизми, рідкісні слова.
Разом вчилися робити "павука" до Різдва, розписували писанки, робили витинанки. Усі разом – дорослі та діти, бо, впевнена Ореста Осійчук, дуже важливо, щоб українські традиції за межами України не просто зберігалися, а й укорінювалися. Щоб люди не відривалися від свого коріння, своєї культури.
– У нас і майстер-класи, і арттерапія, і читання. Все, що може допомогти людині розкритися, наповнитися. Тому що іноді ми настільки травмовані або втомлені, що просто не можемо вмістити нову інформацію. Навіть психолог є – щочетверга приходить психолог Леся, яка проводить психотерапевтичні зустрічі для жінок.
Згодом у клубі "Під ламою" з'явився і суботній кіноклуб. Фото надане Орестой Осійчук
Ми в клубі сіємо насіння – а воно проростає у повсякденному житті
Зараз «Під лампою» працює на базі Українського дому у Тбілісі. Оскільки Ореста ще й адміністратор Українського дому, то каже, що працюють із клубом синергічно – її це підтримує та дає більше ресурсів.
Здебільшого гості клубу, як і Українського дому, – українці. Але тут відкриті для всіх і раді кожному, хто цікавиться Україною.
- Дуже радіємо, коли до нас приходять іноземці. У нас бувають і грузини, і вірмени, якось був словак. Серед азербайджанців є хлопець на ім'я Еллін, який сам вивчив українську мову. Просто тому, що йому цікава наша культура. Він став для нас надихаючим прикладом, – каже Ореста.
А ще у клубі діє так звана «лагідна українізація»
- Ми нікому не припікаємо язик, якщо людина розмовляє російською. 2022 року були люди, які приходили і просто мовчали кілька четвергів поспіль. А потім казали: "Ми соромилися говорити російською". А потім ми наводили приклад людей, які знають лише кілька фраз, кілька слів – це вже чудово. Так люди починають більше говорити українською, бо перестають боятися помилятися. Коли ми проводили цикл антиуроків, акцентували увагу на тому, що ми помиляємося українською, говоримо українською, любимо українською, лаємося українською, сміємося українською. Мова робить нас живими, а не роботоподібними.
Ореста каже, її дуже тішить, коли люди до нас приходять і розуміють, що мова - це найважливіший аспект самоідентифікації себе як українця, хоч би якою була етнічна приналежність. Для багатьох – це відкриття навіть якихось українських письменників, тих ж літераторів «Розстріляного відродження». Ореста каже, у клубі у захваті від Підмогильного. До речі, коли обговорюють якийсь твір, то Ореста направляє учасників дискусії до бібліотеки Українського дому, а якщо там немає – тоді шукають на онлайн-ресурсах.
Декого дивують українські традиції, коли ними діляться українці із різних регіонів.
– Одні кажуть: "у нас так", інші - "у нас інакше", треті - "а ми це називаємо так"… Це неймовірно поєднує.
Сильно вразили Оресту слова переселенців з окупованих Росією південних і східних областей, яких у Грузії дуже багато.
- Не одна людина після зустрічей у клубі говорила таку фразу: "Чому ми не знали про це, коли жили в Україні? Як так вийшло, що саме в Тбілісі ми про це дізналися?" І це мене дуже надихає та радує. Отже, недаремно ми все це робимо.
Часом приїжджають гості з України чи Європи. Тоді в клубі влаштовують зустрічі чи онлайн-розмови з цікавими людьми, які можуть розповісти більше про ту чи іншу тему. І що важливо – люди й надалі продовжують цікавитись Україною та усім українським.
- На клубі життя людини не закінчується - воно продовжується. Наприклад, людина щось почула і хоче дізнатися більше: бере до рук книгу, дивиться фільм, цікавиться історичною подією, автором, новим поетом чи намагається розібратися, що це за слово таке. Це свого роду ланцюгова реакція. Ми ніби сіємо насіння у нашому клубі, а воно проростає у повсякденному житті, - каже Ореста.
На сьогодні кістяк клубу близько 20 осіб. Хтось приїжджає до Тбілісі на кілька місяців – приходить сюди. Іноді заглядають іноземці. А якщо у клубі чи Українському домі організовують якусь велику подію, то приходять навіть люди, які зазвичай не відвідують щотижневі зустрічі, але хочуть бути причетними саме до цього заходу.
Що буде з клубом далі – за два роки, п'ять років – Ореста не загадує.
– Ми зараз живемо не такими масштабами. Ця війна навчила мене особисто жити сьогоденням. Але головне - жити, а не завмирати та не відкладати життя. Сьогодні я роблю те, що можу сьогодні зробити. Завтра робитиму те, що зможу завтра.
У клубі "Під лампою" відбуваються майстер-класи, сесії групової арттерапії, читання. Все, щоб люди могли відпочити, розкритися та наповнитися. Фото надане Орестой Осійчук
Важливо
Про підтримку Грузії
У Грузії Ореста відчула велику підтримку місцевих. Говорить, що грузини дуже емпатичні, емоційні люди та ментально близькі українцям.
– У 2022 році нас зустрів шквал підтримки – емоційної, матеріальної. Місцеві збиралися, донатили, відправляли генератори. Напевно, стільки українських прапорів, скільки я бачила у Тбілісі на балконах, на машинах – я не бачила ніде, – згадує українка. - Зараз, на жаль, політична ситуація в Грузії змінилася, та й світ загалом звикає до того, що в Україні триває війна. Але грузини продовжують підтримувати Україну та українців.
Дуже багато грузинів служать, грузинський легіон – найбільший іноземний легіон, який воює за свободу України. І вони кажуть: "Ми воюємо за вашу свободу і за свою, бо якщо переможете ви - переможемо і ми". Ми дуже вдячні грузинському народові за таку підтримку.
