Війна, дика природа та сказ: Україна на межі зоонозної катастрофи
Новий скандал на тлі війни та частково через неї розгорається в Україні. Справа стосується контролю за популяцією диких тварин. Влада та вчені наполягають на жорсткому регулюванні, а отже, й на відстрілі та дозволі на полювання (що заборонено на час дії воєнного стану) на вовків, лисиць та інших хижаків. Головний аргумент – ризики сказу та випадки захворювання, які трапляються все частіше. Та й про небезпеку зоонозної катастрофи (масове поширення хвороб від тварин до людини) настав час говорити цілком серйозно.
Але громадські активісти-екологи та зоозахисники категорично проти відстрілу. У перших числах грудня 2025 року представники екологічних організацій подали офіційну скаргу до комітету Бернської конвенції (Міжнародна угода про охорону дикої природи), стверджуючи, що Україна порушує міжнародні зобов'язання щодо захисту видів, зокрема вовків, через безконтрольні або непрозорі програми регулювання чисельності.
Журналіст Коротко про поговорив з експертами та дізнався, наскільки масштабна проблема і що потрібно робити країні, щоб мінімізувати її ризики.
Чисельність лисиць у лісах зросла в рази
Голова громадської спілки «Охотничий совет» Адріан Прокопенко. Фото: ФБ Адріан Прокопенко
Голова громадської спілки «Мисливська рада» Адріан Прокопенко вважає, що без відновлення балансу дикої природи Україну чекає як екологічна катастрофа, так і серйозні проблеми з поширенням небезпечних для людини та продовольчої безпеки зоонозів (інфекцій, які передаються від тварин до людей і навпаки: наприклад, сказ, лептоспіроз, сибірка, сальмонельоз і навіть коронавірус).
– Чи дійсно у нас є така проблема, як збільшення чисельності диких тварин, а також бродячих собак і котів?
– Так, проблема існує і з кожним роком війни глобалізується. Весь цивілізований світ контролює чисельність диких тварин, у тому числі хижих м'ясоїдних, шляхом полювання. Тобто для збереження балансу в природі, порушеного антропогенним впливом людини (ведення с/г, смітники, автодороги, вирубування лісів тощо).
Лисиця звичайна (головний рознощик сказу) отримала «тепличні умови» в Україні. Природний коефіцієнт приросту вважається 200% на рік, а за сприятливих умов ще більше, адже кожна самка щорічно приносить від 2 до 12 цуценят. Це дуже пластичний вид. Станом на лютий 2025 року популяція в Україні становить понад 250 тисяч лисиць (без урахування приплоду цього року). Тобто близько 8 тварин на 1000 га, а з приплодом цього року ще більше. І це при санітарних нормах від 0,5 до 1 особини!
Також в Україні стрімко поширюється такий інвазивний вид, як шакал, який фіксується вже по всій території України.
– Що з приводу здичавілих домашніх тварин?
– На превеликий жаль, їхня кількість неухильно зростає, відповідальність людей стала ще нижчою щодо домашніх улюбленців. Це може призвести до непоправних наслідків і поставити під загрозу існування видів, особливо тих, які потребують захисту та перебувають у Червоній книзі України (ЧКУ). Ця ситуація також є антропогенним впливом людини на дику природу.
Тому якщо збільшення безпритульних тварин в агломерації несе загрозу в основному людям, які проживають у містах, то в дикій природі збільшення представників неприродних інвазивних видів може призвести до екологічної та зоонозної катастрофи та знищення цілих видів.
Україну може чекати ще одна катастрофа
– Чи правда, що зараз дають «зелене світло» на відстріл? Чому це потрібно робити?
– Саме формулювання «дають зелене світло» є неправильним. Контроль чисельності диких тварин - абсолютна норма для всього розвиненого світу, всіх без винятку країн ЄС, США та Канади.
На превеликий жаль, з початком повномасштабного вторгнення в Україні ця діяльність обмежена. І це незабаром може обернутися катастрофою для дикої природи, для економіки та продовольчої безпеки країни через поширення африканської чуми свиней (АЧС), а також для життя та здоров'я людей, особливо у сільській місцевості, та й у містах через сказ.
– Про що говорить міжнародний досвід?
– Наведемо простий приклад: Німеччину, територія мисливських угідь якої незначно менша за територію угідь України. Щорічно шляхом сталого мисливства з природного середовища вилучається понад 400 тисяч лисиць.
У всьому ЄС це роблять фактично цілий рік. До повномасштабної війни в Україні це здійснювалося лише протягом 5 місяців та у світлий час доби, хоча лисиця – нічний звір. Зараз відстріл взагалі дозволений лише у кількох регіонах.
– Якою є ситуація в областях?
– Станом на сьогодні в переважній частині областей лише розпочинаються спеціальні санітарні заходи зі спроб врегулювати поголів'я замість повноцінної роботи з менеджменту дикої природи, і основним його завданням швидше є відбір біологічного матеріалу для контролю дієвості перорального вакцинування, адже кожна тварина має йти на аналіз щодо вироблення антитіл проти сказу.
Зазначимо, що і сама пероральна вакцинація протягом повномасштабного вторгнення проводиться здебільшого в тісній співпраці Держпродспоживслужби, мисливських господарств, відповідальних мисливців та громад, адже практика розкидання приманок із літаків у воєнний час неможлива.
Проблематика однаково гостра для всієї країни. Без відновлення менеджменту дикої природи Україну чекає як екологічна катастрофа, так і серйозні проблеми з поширенням небезпечних для людини та продовольчої безпеки зоонозів.
Вакцинувати потрібно навіть квартирних котиків
Кандидат біологічних наук Євгенія Яніш. Фото: wikipedia.org
Кандидат біологічних наук Інституту зоології ім. І. Шмальгаузена, відділ моніторингу та охорони тваринного світу, Євгенія Яніш також наголошує на тому, що ситуація в Україні зі сказом зараз катастрофічна.
– Чисельність диких тварин, а також бродячих котів та собак, які можуть бути переносниками сказу, з початку повномасштабного вторгнення зросла в рази. Причому ця тенденція спостерігається не лише на територіях, наближених до зони бойових дій, а й по всій країні. І справді, в деяких областях дозволили санітарний відстріл хижаків, – каже Євгенія Яніш.
Вакцинація лише диких тварин не спрацьовує, тому що вона не охоплює всіх територій. В результаті, ми маємо багато не щеплених домашніх тварин. На великих територіях провести вакцинацію неможливо.
За словами Євгенії Яніш, на Заході для стримування та подолання сказу працюють 4 складові: відстріл, вакцинація диких тварин, обов'язкова вакцинація домашніх тварин та популяризація інформації і інформування.
– Що б вам не розповідали зоорадикали в рожевих окулярах – без скорочення популяції до відповідної щільності за такої чисельності можливих переносників сказу, як у нас, інші заходи не справляються. І так, у Європі цей метод також активно використовується, – каже Євгенія Яніш. – Вакцинація диких тварин – планомірна, багаторічна, одночасна і на всій території. Інакше не спрацює. Як гадаєте, зараз у нас це можливо? І ті, хто пропонує боротися зі сказом виключно шляхом вакцинації – абсолютно не розуміють ні методів боротьби зі сказом, ні причинно-наслідкових зв'язків.
Також важливо обов'язково вакцинувати свійських тварин.
– Навіть котиків, які не виходять за межі квартир. На жаль, у нас більшістю населення, зокрема в селах (де є великий ризик контакту з переносниками сказу) це повністю ігнорується. Популяризація серед населення інформації про сказ, засоби боротьби з ним, симптоми та дії у разі ризику зараження має лунати на всіх рівнях, державному – в першу чергу, з будь-якої праски, – додає Євгенія Яніш.
Всі ці етапи повинні застосовуватись у комплексі. Тільки тоді вони спрацюють.
