• Головна
• Суспільство

Фото: з архіву Максима Вінтоніва

Обшарпані стіни, розписані хуліганами, ліфт, потріпаний життям. Це не замальовки з буремних 90-х і початку 2000-х. Це інтер’єр мініатюр під’їзду, які створює львів’янин Максим Вінтонів. Про те, з чого виготовляє бляшанку «нескафе» з недопалками, скільки коштує замовити макет свого під’їзду, а також про ставлення до хейту - читайте в матеріалі Коротко про.

Місце зустрічей, розбірок і задушевних розмов

«І це хтось купує?!» - перша емоційна думка, яка виникає після знайомства з мініатюрами під’їздів панельної епохи. А наступною зазвичай є: «О, та це ж під’їзд, як у моєму дитинстві!».

Автор мініатюр Максим Вінтонів. Фото: з архіву Максима Вінтоніва

- Мої роботи викликають теплі спогади, навіть захоплення, часто і хейт, але нікого не залишають байдужими, - усміхається автор мініатюр Максим Вінтонів.
І має рацію, бо ж створює мініатюри не вилизаних інтер’єрів під'їздів, а типові сходові майданчики з буремних 90-х і початку 2000-х. Тут є і обшарпані стіни зеленого, синього чи тогочасного стандартного оранжевого кольорів, затерті двері ліфта, кнопка виклику диспетчера, баночка з-під «нескафе», вщент заповнена недопалками. Здається, така бляшанка стояла у кожному під’їзді… У роботах Вінтоніва немає якогось надмірного прикрашання: тріщини на стінах залишаються тріщинами, надписи зроблені наче абияк балончиком з фарбою, а сліди людської присутності навмисне підкреслені.

- Моє дитинство припало на початок 2000-х, і я пам’ятаю такі під’їзди, - розповідає Коротко про Максим. – Щоправда, не у Львові, а в місті Шептицький (тоді Червоноград, Львівщина), куди я часто їздив у гості до родичів. От там бігав по тих під’їздах з такими ж, як я, хлопчаками, каталися на ліфтах.

- Може, й хуліганили, кнопки в ліфтах палили? – запитую.

- Ні, до такого не доходило, бо кнопки були вже металевими, - сміється хлопець.

Насправді дитинство тогочасних дітлахів, з яких мало хто мав мобільні телефони, комп’ютер чи ігрову приставку вдома, минало на дворі, за гаражами, на дахах недобудов або закинутих будівель, і у під’їздах. Сходові майданчики були місцем зустрічі друзів, закоханих, свідком розбірок і задушевних розмов, а найчастіше - «курилкою».

- Багато хто застав такі під’їзди, тому є багато людей, яким мої мініатюри дарують теплі емоції, - каже Максим. – А першу мініатюру під’їзду я створив 2 роки тому. З’єднав три шматки пінопласту, і в голов,і  наче лампочка, загорілася ідея створити з цього під’їзд. Але не якийсь гламурний, а такий ось справжній, з непростою долею (сміється. – Авт.).

Перша мініатюра довго тішила Максимове око. І дивувала його друзів. А згодом хлопець подарував її своєму товаришеві з Чернівців.

- Кілька місяців тому я побував у друга в гостях, побачив свою роботу, сфотографував і завантажив фото у соцмережі, - пригадує хлопчина. - І почалося. Мені почали писати люди, які хотіли замовити собі таку мініатюру. Багато хто з них втратив свою домівку і "той самий" під’їзд. Тому пригадували деталі і розповідали мені, що саме там має бути, який колір стін чи яка плитка, а може, бетон був на підлозі та інші деталі.

Це одне з нещодавніх замовлень Максима: мініатюра з батареєю на сходовому майданчику. Фото: з архіву Максима Вінтоніва

Масштаб 1:15

Перш ніж розпочати роботу, Максим робить креслення майбутньої мініатюри. Майже всі дрібні елементи мініатюри виготовляє вручну. Замовляє хіба що електронні комплектуючі для світла, а на 3Д-принтері друкує маленький блок виклику диспетчера (на ліфті). Світло у мініпід’їзді забезпечує тонюсінька led-стрічка і біла (або іншого кольору) трубка.

На виготовлення однієї мініатюри, масштаб якої 1:15, йде від 12 годин. Фото: з архіву Максима Вінтоніва

- А от плафоном круглої лампи служить заглушка для кріплення, - пояснює Максим. – Бляшанка «нескафе» - це частинка коктейльної трубочки, на яку наклеєна наклейка з назвою. Недопалки – це нарізка від кабелю. В такій роботі і полягає цікавість, адже придумати те, з чого зробити усі деталі, – це виклик. От замовник сказав мені про цю баночку з недопалками, і в мене одразу вмикається мозковий штурм. Маю ящик з різним непотребом: кабелі, запчастини, залишки старих іграшок. Риюся там і думаю, як реалізувати ту чи іншу ідею. Ось така творча робота.

На виготовлення однієї мініатюри, масштаб якої 1:15, йде від 12 годин. Найскладнішим для Максима замовленням було створення зразу двох під’їздів, яких вже не існує. Замовник бажав поєднати сходовий майданчик власного дому і його ж дружини. Максим каже, що попередньо замовник сам словесно описав сходовий майданчик, що і де там знаходилося. Опісля Максим створив ескіз на папері, а вже після погодження виготовив мініатюри.

І про ціни. Вартість стартує від 3500 грн. Дорожчими є індивідуальні мініатюри, які автор створює за фотографією чи описом.

- Це вже складніша робота, - пояснює Максим. – Наприклад, нещодавно мав замовлення на мініатюру, де на сходовому майданчику мала бути батарея. Я розробив 3Д-модель цієї батареї, роздрукував на принтері у певному масштабі, прикріпив там, де вона мала бути.

Ось цей маленький блок виклику диспетчера (на ліфті) друкує на 3Д-принтері. Фото: з архіву Максима Вінтоніва

До хейту був готовий

Щоб трохи здешевити вартість мініатюри, Максим планує запустити деякі елементи своїх робіт в серійне виробництво. Також в роботі йому допомагають його ж друзі. Бо ж сам все не встигає, адже має ще й основну роботу – викладає макетування у Технологічному фаховому коледжі Національного лісотехнічного університету України.

- Оскільки я викладаю макетування, то беру мініатюри і на пари, демонструю студентам, - пояснює. – Студенти часто не розуміють навіщо для них макетування і як на цьому можна заробити. І тоді я показую приклад: ось погляньте, моя мініатюра. А як таке зробити? А треба ходити на пари і вчитися (сміється. – Авт.). Якщо серйозно, то у макетуванні є величезний простір для творчості. Це насправді цікаво і має попит. Бо люди зараз настільки перенасичені усім штучним, що хочуть мати щось виконане руками. З душею.

- А все ж у тих же соцмережах ви отримали і добрячу порцію хейту, - зауважую.

- Я був до цього готовий, - говорить Максим. – Розумію, що навіть якби робив мініатюри дитмайданчиків, то мені б писали, що я романтизую місця, де діти руки ламають. Мініріздвяний стіл? Хтось би точно написав, що ця мініатюра викликає тривогу, бо за його різдвяним столом всі сварилися. Хейт завжди отримує той, хто щось робить.

Звісно, є люди, які не хочуть навіть згадувати ті часи. І я не романтизую 90-ті. Але це мініатюра, яка викликає емоції, і часто приємні.

Здається, така бляшанка з недопалками стояла у кожному під’їзді. Фото: з архіву Максима Вінтоніва