Співробітниця жеку: Люди, що залишилися в Києві, стали набагато добрішими
У нових військових реаліях мимоволі починаєш звертати увагу на те, що раніше, у мирну годину, здавалося чимось самоочевидним. Взяти хоча б таку просту річ, як прибирання вулиць від сміття. Нині це рівносильно маленькому громадянському подвигу. На відміну від топменеджерів, які кинули все на світі та поїхали до Західної України, фахівці з комплексного прибирання (так зараз звучить посада двірника) столичних ЖЕКів нікуди не втекли. І регулярно під загрозою обстрілу виходять прибирати наші подвір'я.
Майже всі працівники залишились у Києві
Альона Загородня родом із Житомирської області, із села Новоселиця. Вона переїхала до столиці у 2015 році, пішла одразу ж працювати у ЖЕК. З волі долі зустріла тут своє кохання, обзавелася родиною, дітьми. Наразі Альона працює в Оболонському районі Києва.
- Незважаючи на війну, ми все одно тримаємось, трудимося, колеги нікуди не роз'їхалися – нас залишилося багато, майже всі співробітники. Було в штаті приблизно 70 працівників з комплексного прибирання, залишилося близько 60. Виїхали лише ті, у кого маленькі діти та зовсім безвихідь, – розповідає нам Олена Загородня. – А так все як завжди: підмітаємо, підгортаємо, як і у мирний час. Ми не можемо не працювати.
Чоловік Олени теж працює разом із нею. Слідкує, щоб вулиці Оболонського району столиці були чистими навіть у такий непростий час.
– Ми діток своїх теж вивезли. До батьків у село, там спокійніше. Щодня телефонуємо. Переживаємо звичайно, ми тут, а діти та батьки там. Але головне – почути рідні голоси та знати, що з близькими все гаразд, – зізнається Альона. – А самі з чоловіком повернулися на роботу, бо ми є співробітниками державного підприємства. Адже хто, як не ми? Без нас Київ потоне у смітті, ще епідемія почнеться.
Повсякденні обов'язки Олени Загородньої сьогодні цінні, як ніколи. Фото: Прес-служба КМДА
Зарплату дали раніше, ніж звичайно
Війна та комендантська година наклали свій слід на робочий графік комунальників. Виходять на роботу люди тепер на годину пізніше, о 7-й ранку. А якщо повітряна тривога? Та як і всі!
– Боялися трохи у перші дні війни. Ніхто ж насправді не знав, що на нас чекає. Тому переживали. Але тепер із цим впоралися, налаштовуємо себе на те, що треба працювати, адже це наш обов'язок. Начальство у нас хороше, підтримує, – продовжує Загородня. – А тривогу завжди відслідковуємо, як передають, звичайно, одразу поспішаємо до укриття. Ідемо у підвали, бомбосховища. Один одного підтримуємо, ніхто нікого не кидає. Робимо все разом, ходимо та працюємо купкою. Згуртувалися.
Плюс і в тому, що попри війну зарплату видають вчасно.
- Цього місяця дали навіть раніше. Зазвичай 7 числа, а зараз заплатили третього березня. Нарікань на цю справу немає. Наше керівництво навіть особисто привітало всіх із 8 Березня. Приїжджали до нас на дільницю. Жінки залишилися дуже задоволеними, це приємно. Тим більше, у такий час, - додала наша співрозмовниця.
Київ став тихішим, а люди добрішими
Чи змінився якось Київ за дні війни? Звичайно. За словами нашої співрозмовниці, галасливе місто стало надзвичайно тихим.
- Немає зараз такої великої кількості людей. Багато хто поїхав. А ті, хто залишився, стали набагато більше спілкуватися. І на нас звернули увагу. Давайте чесно? Прикро, але раніше нас, співробітників з комплексного прибирання, багато хто й за людей не вважав. А зараз підходять, вітаються, хочуть перекинутися бодай парою слів, - зізнається Альона Загородня. - Люди надивилися того жаху, що відбувається в Ірпені, Гостомелі, Іванкові. Бідолашні жителі там взагалі від світу відрізані. Ні світла, ні води – нічого. Багато хто на самоті сидить днями у підвалах. От і намагається наш народ згуртуватися, разом легше будь-яке лихо пережити.
