Політичні підсумки-2022: хто політик № 1 і хто наступає йому на п’яти
Минають останні дні 2022 року. І якби цей рік був мирним, то в ці дні в країні б вирували палкі політичні та політтехнологічні пристрасті. Кінець мирного 2022-го був би активним стартом передвиборчих кампаній – президентської та парламентської.
Але 24 лютого почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Воно запустило не лише ланцюг смертей і страждань в країні (десятки, якщо не сотні тисяч українців загинули, ще понад 4,5 мільйона наших співгромадян стали вимушеними емігрантами, з обличчя землі стерто багато міст і сіл), спробувало покласти на лопатки нашу економіку, але й заморозило виборчі цикли в країні. Коли тепер відбудуть наступні президентські та парламентські вибори – відомо лише Богу та ЗСУ, а останні значною мірою залежні від міжнародної підтримки.
Зараз не на часі говорити про вибори та мірятись політичними рейтингами. Вся політична енергія має йти на нашу якомога швидшу перемогу. Але політика в країні нікуди не поділась, тож наша політична оглядачка Олена Галаджій сформулювала найяскравіші, на її думку, тендеції, які приніс воєнний 2022 рік.
Зеленський - політик №1?
За підсумками 2022 року, низка міжнародних видань та інституцій визнала президента України Володимира Зеленського людиною року, а то й найвпливовішою людиною в світі (і зокрема у Європі).
Наразі в Україні Володимир Зеленський також політик №1. Не думаю, що хтось поставить під сумнів цю тезу. На сьогодні він уособлює народний спротив та подвиг ЗСУ у боротьбі з російськими окупантами, надихає цивільних і військових на нові перемоги. Він стукає і достукується до міжнародних партнерів щодо допомоги Україні. Захід відійшов від формули «глибокого занепокоєння», а перейшов хоч і до обережних і дещо з пригальмовуванням, але конкретних кроків - в Україну їде натівська зброя, техніка, надається економічна та гуманітарна допомога.
Сьогодні рейтинг Володимира Зеленського зашкалює. Жоден інший український політик не може скласти йому конкуренцію. Але скільки Зеленський матиме симпатиків і чи такою же буде його електоральна вага завтра – питання без однозначної відповіді, оскільки на це впливатиме безліч факторів: чи закінчиться війна у 2023 році? Якою буде ціна перемоги?..
Є відомий вислів: «Переможців не судять». Але навряд чи він актуальний стосовно сучасного українського суспільства. Неодноразово доводилось чути, що після перемоги варто дати відповідь на сотні питань, зокрема: чому росіяни так швидко і легко змогли взяти південь країни? Чому, розуміючи ризики повномасштабного вторгнення, команда влади віддавала перевагу фінансуванню «Великого будівництва», а не виробництву тих же «Нептунів»? Хто і чому гальмував розгортання територіальної оборони? І т.мд. Не виключено, що відповіді на ці питання підкосять політичні позиції шостого президента України.
Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Гройсман – політики вчорашнього дня?
З початком повномасштабної війни всі ці політики втратили основні майданчики для політичного піару. Засідання Верховної Ради не транслюються по ТВ. Політичні ток-шоу, де змагались в красномовстві ці політики та їхні прибічники, – не виходять в ефір. Звузився і телевізійний простір – «Прямий» і «П’ятий» фактично випали з кнопки і борсаються переважно в Ютубі. Через так званий антиолігархічний закон впала медіаімперія Ріната Ахметова, на телеканалах якого частими гостями були Дмитро Разумков, Олег Ляшко, Володимир Гройсман, Юлія Тимошенко. А основними спікерами «Національного марафону» провідних українських телеканалів є переважно представники влади. Народних депутатів від «Європейської солідарності», «Голосу», «Батьківщини» ви там майже не побачите.
Окрім того, повномасштабна війна стерла електоральні фішки партійних команд. Наприклад, так склались обставини, що лозунг «Армія. Мова. Віра», з якими Петро Порошенко йшов у президенти в 2019 році, сьогодні активно втілює в життя Володимир Зеленський: армія стала в країні пріоритетом №1, для мовного питання більше не існує фрази «какая разница», а від УПЦ (МП) відвертаються все більше прихожан, церква втрачає майно в Україні.
Чи зможуть ці політики після перемоги відновити свою електоральні позиції? Не виключено. Але сумніваюсь, що їм вдасться швидко наростити електоральні м’язи. У суспільства нові кумири та краші.
Чи підуть в політику військові, волонтери?
«Повернуться хлопці і дівчата з фронту – вони наведуть порядок в країні» - як часто ви чули чи самі казали цю фразу? Військові мають безапеляційну повагу, любов, захват та підтримку від суспільства. І не виключено, що трендом майбутньої виборчої кампанії стане запит саме на кандидатів – військових, людей, які пройшли пекло війни, відстояли країну. У той же час є кілька питань/застережень. Чи захочуть ті, хто дійсно воював, йти в політику? Серед моїх родичів, знайомих - таких нема. У них єдине бажання – повернутись живими-здоровими, возз’єднатись з родинами і продовжувати добре робити свою справу і щоб вона гідно оцінювалась державою.
Суб’єктивно, але не спостерігаються політичні амбіції і у головнокомандувача Валерія Залужного, командувача Сухопутних військ Олександра Сирського та командувача Сил оборони Сергія Наєва. Це люди, які можуть і готові цементувати фахову українську армію та вести її в НАТО. ЗСУ – їхня зона комфорту та самореалізації, політика – отруйна мильна бульбашка, яка може вмить зруйнувати їхній авторитет.
У той же час «кандидатами в формі» можуть стати бійці «київського котла» та «закарпатської дуги», яких частенько можна побачити на екранах ТВ та почути по радіо. Таких, на жаль, немало. І, звичайно, немало у них коштів, щоб зліпити собі імідж воїнів-героїв та створити власну політсилу. Але сподіваємось, що загартоване важкими місяцями великої війни українське суспільство зможе розпізнати справжніх кандидатів – воїнів від вдаваних героїв.
Волонтери… Це ще одна категорія кандидатів, яких українці охоче можуть підтримати на виборах. Наприклад, закрита соціологія сьогодні показує, що рейтинг Сергія Притули, який останні роки активно допомагає ЗСУ, міцно тримається на позначці 10%+. І якби він об’єднав навколо себе ще декілька десятків справжніх волонтерів, які перевірені часом та грошима, мав би дуже високі шанси отримати потужну фракцію у Верховній Раді. Електоральний потенціал волонтерів, очевидно, прекрасно усвідомлюють окремі представники влади. Інакше чим пояснити серію випадів в бік відомих волонтерів достатньо впливових депутатів з фракції монобільшості?
Мери як герої місцевого фронту?
Мери українських міст (передусім ті, які були і вистояли в окупації), які не втекли, не зрадили Україні та, незважаючи на артилерійські та ракетні обстріли, продовжують дбати про свої міста – також герої, чия праця легко може конвертуватись в голоси виборців на виборах після нашої спільної перемоги. Хоча не виключено, що у когось «з центру» все-таки виникне бажання застосувати адміністративний ресурс і сумнівними кримінальними справами усунути таких потужних конкурентів на виборах. Теж саме стосується і багатьох очільників державних адміністрацій, які дійсно допомагали місцевим жителям, шукали можливості для матеріальної, гуманітарної та психологічної допомоги.
Перезавантаження пропрезидентської партії невідворотнє?
Неодноразово доводилось чути прогнози (роздуми) фахових українських політтехнологів стосовно того, що після перемоги Володимир Зеленський сформує під себе новий політичний проєкт. В нього увійдуть парламентарі-«слуги народу», які дійсно потужно боролись на дипломатичному, економічному, волонтерському фронті. Запросять в нову команду окремих військових, волонтерів, митців. Нова партія має зробити (чи створити ілюзію) очищення команди президента Володимира Зеленського від персонажів з сумнівною репутацією та скандалістів.
«Слуга народу» з політичного обрію теж не зникне. Це буде така собі партія влади №2. І на парламентських виборах вона точно здолає прохідний бар’єр.
