Володимир Фесенко: Мирні переговори та війна будуть йти паралельно
Черговий раунд мирних переговорів у Стамбулі не приніс нічого несподіваного. Через різницю позицій України та Росії не вдалося домовитися про припинення вогню. Але деякі проміжні результати все ж таки є. Головний із них – самі перемовини тривають.
Про те, чого очікувати далі, наскільки в перспективі сумісні позиції сторін і наскільки можлива зустріч Зеленського, Трампа та Путіна - журналіст Коротко про дізнавався у керівника Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка.
Перемовини поки що дають лише побічний результат
- Пройшов черговий раунд перемовин у Стамбулі. Яка його результативність? Що досягнуто, а що не вдалося погодити?
- Результат другого раунду переговорів є абсолютно прогнозованим. Потрібно було показати хоч якусь результативність, передусім перед американцями. Тому що «гра на Трампа» продовжується, і саме американці є головною рушійною силою перемовин.
І треба показувати, що ці зустрічі не є безглуздими, а що вони дають певний результат. Почасти це й виправдання для внутрішньої публіки в Україні та Росії: хоча і не вдається домовитися про головне - завершення війни, але ось, бачите, ми все-таки домовляємося, наприклад, про обмін полоненими.
- А цей акцент на гуманітарних питаннях – на обміні полоненими – це не глухий кут перемовин?
- Ні, це швидше такий побічний позитивний ефект. Чому вдається домовлятися саме з цих гуманітарних питань? По-перше, у них мінімум політики. І друга причина – вже за три роки відпрацьовано механізми обміну полоненими. Спочатку про це домовляються ті, хто й раніше про це домовлявся, а у Стамбулі це фіналізують. Та й обидві сторони – Україна і Росія - зацікавлені у тому, щоб показувати бодай якісь позитивні результати цих переговорів.
Вимоги Росії – навмисно образливі
- У чому принципова різниця між мирними меморандумами України та Росії?
- Як показали представлені проєкти меморандумів, ситуація залишається тупиковою чи патовою. Тут позиції сторін прямо протилежні, й у ключових питаннях вони несумісні. Найскладніше питання, через яке компроміс абсолютно неможливий, – це статус окупованих територій. Тут глухий кут, і позиції сторін не сумісні. Тому треба вивести його просто за переговорну рамку, бо тут можна вести переговори, але результату не буде.
Проблема в тому, що те, що запропонувала Росія, є ультимативним і абсолютно неприйнятним для нас. Тому або Росія зніме ці вимоги як ультиматуми, або знову глухий кут. Насамперед йдеться про виведення українських військ із анексованих регіонів - мається на увазі, щоб віддати їм Запоріжжя та Херсон. Це не те що неприйнятно, це образливо для нас, оскільки це передбачає фактично капітуляцію України.
І це зроблено навмисно для того, щоб Україна категорично відмовилася, бо росіяни наразі не зацікавлені у припиненні агресії.
Росія має ресурси на рік-три ведення війни
- А чому Путін так завзято не хоче йти на припинення вогню?
- Тут дуже просто. Він упевнений, що в умовах, коли США припинили військову допомогу Україні, у Росії виник шикарний шанс виграти цю війну. Поступово додавити Україну, захопити ще частину території, зруйнувати ще частину економіки громадського сектору України та додавити нас до виконання всіх російських умов.
Він вважає, що десь до кінця року чи наступного року, коли Україна «посиплеться» і вже не матиме здатності чинити опір, тоді вона змушена буде підписати все те, що зараз вимагає Путін.
- А сама Росія має ресурси для затягування часу?
- У різних експертів різні думки щодо цього. Дехто вважає, що на повномасштабну інтенсивну війну Росії вистачить ресурсів як мінімум до кінця 2025 року. Це найоптимістичніша для нас версія. Інші експерти, а таких теж чимало, вважають, що Москва має можливості вести війну як мінімум ще два-три роки. І тут треба враховувати, що ресурсів та можливостей у Росії для затяжної війни, війни на виснаження, більше, ніж у нас.
Інша річ, що Росія теж має проблеми. Зараз можна назвати три головні чинники, які змусять Путіна, зрештою, сісти за стіл переговорів та домовлятися про якийсь реалістичний компроміс.
Перший – це стабілізація воєнної ситуації. Якщо фронт зупиниться і не буде просування російського наступу. Адже темпи російського просування у травні посилилися – на Донбасі, в Сумській області. Тому поки не буде стабілізації на фронті, Путін не домовлятиметься.
Друга передумова – наростання проблем у Росії. Особливо важливо, щоб або впали ціни на нафту, або були інші негативні економічні чинники всередині Росії. Наростання інфляції, соціальна диспропорція, нестача трудових ресурсів тощо. Тобто у Кремлі має бути розуміння, що продовження війни – це дедалі більше проблем. А завершення війни також буде проблемою, але меншою.
Третій фактор, який вже працює зараз, – це Дональд Трамп. Переговори з ним дуже важливі для Путіна, і це помітно. Якби не було Трампа, то не було б цих перемовин і російська делегація не брала б участі в них у Стамбулі після подій 1 червня.
Але вони поїхали до Стамбула, тому що для Путіна важливі перспективи переговорів із Трампом. Тому фактор Трампа має вплив і має значення. І лише поєднання цих трьох чинників змусить Путіна сісти за стіл переговорів.
Путіну важко буде відмовити Трампу у зустрічі
- Умєров сказав, що Україна тиждень знайомитиметься з пропозиціями Росії, а чого чекатиме далі?
– Київ запропонував поетапність мирних переговорів. Спочатку припинення вогню, паралельно мирні переговори та поетапне вирішення всіх спірних питань. Ті питання, з яких можна домовитися, вирішуються насамперед. За якими складніше домовитись – тимчасово відкладаються.
- Американці вийшли вже з переговорів чи остаточно ще ні?
- Ні, саме вони продовжують залишатися головною рушійною силою перемовин. Якби не було телефонної розмови Трампа з Путіним, то не було б переговорів у Стамбулі.
І ми, і росіяни реагуємо на те, що Трамп хоче продовжити переговори. У недавньому інтерв'ю спецпредставник США Кіт Келлог заявив, що вони отримають російські та українські пропозиції, а далі зводитимуть їх разом. Він фактично дав зрозуміти, що американці впливають на процес переговорів. Так, вони зараз не беруть участь у ролі безпосереднього посередника, але дуже впливають на переговорний процес.
- Наскільки реальна зустріч Зеленського, Трампа і Путіна?
- Ось якщо Трамп скаже: я приїжджаю до Стамбула, то і Зеленський, і Путін можуть піти на це. Знову ж таки, це не гарантовано, але це можливо. Інша річ, що зустріч може відбутися, але немає жодної гарантії, що буде результат. Але сама така зустріч – це вже позитив, результат та дипломатична перемога Трампа. Він покаже, який він крутий миротворець, якому вдалося змусити зустрітися лідерів двох країн, що воюють. Але це ще далеко не кінець війни. Переговори та війна йтимуть паралельними процесами.
