Портновщина 2.0. Як слідчі судді зламали баланс системи
Мені боляче й соромно жити в країні, де правосуддя перетворено на цирк, а слідчі судді, замість того, аби стояти на варті закону, самі ж порушують його. Це не просто корупція — це зрада самої ідеї справедливості. Далі – детально про те, як зламана система судового контролю дозволяє злочинцям уникати покарання, і чому справа Юлії Мазур — лише вершина айсбергу.
Коли у 2012 році в Україні ухвалювали новий Кримінальний процесуальний кодекс, його архітектори обіцяли: зламати репресивну систему радянського зразка і надати суду справжній контроль за слідством. Так у нашій системі вперше з’явився інститут слідчого судді — фігури, покликаної бути арбітром між прокурором, слідчим і громадянином.
На словах усе виглядало красиво. На ділі — як завжди.
Минуло понад 13 років, і тепер очевидно: правовий статус слідчого судді — це не гарантія балансу, а інструмент юридичних маніпуляцій. А ще — лазівка для зловживань, до яких доклав руку не хто інший, як головний ідеолог КПК-2012 Андрій Портнов. 21 травня в Посуело-де-Аларкон, трохи західніше столиці Іспанії, Портнов був убитий п’ятьма пострілами, але справа його живе. Саме він, будучи заступником голови Адміністрації Президента Януковича, не лише курував роботу над новим кодексом, а й публічно лобіював призначення сотень суддів у регіонах — зокрема тих, хто сьогодні очолює суди або асоціації «для відводу очей». Ідея судового контролю — не зло. Але практика судового контролю по-портновськи — це і є проблема.
Судді з правом на свавілля
Відповідно до закону, слідчий суддя має перевіряти законність рішень слідчого: санкціонувати обшуки, арешти, проведення негласних слідчих (розшукових) дій, спеціальні досудові розслідування. Але реальність інша: низку ключових рішень слідчого судді просто неможливо оскаржити в апеляційному порядку. Зокрема — рішення про дозвіл на спеціальне досудове розслідування (in absentia), або скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування.
Юрист Д. Шумейко в науковій публікації 2020 року прямо вказує: «Процесуальний закон взагалі не передбачає можливості оскарження, а отже і скасування ухвали про проведення спеціального досудового розслідування. Така норма порушує право на справедливий судовий розгляд і перетворює слідчого суддю на неконтрольованого гравця». Те саме стосується і ухвал про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування. Їх неможливо оскаржити. Суддя помилився? Був у змові? Отримав мотивацію — матеріальну або політичну? Неважливо. Закон просто не дає інструментів вплинути на його незаконне рішення.
Саме в цій логіці працюють і деякі судді Київського районного суду м. Одеса, серед яких і суддя Ігор Борщов — постать не лише системна, а й інституційно захищена. Він — один із тих, хто досконало опанував пастки нового КПК. Зовні — процесуальна грамотність. По суті — гнучка вибірковість застосування закону в інтересах «своїх».
Для довідки: І. Борщов не лише суддя Київського районного суду міста Одеси, але й один із засновників ГО «Асоціація слідчих суддів України». Іронія в тому, що цю Асоціацію створили нібито для «розвитку судового контролю» і «підвищення довіри до інституту слідчого судді». На практиці — для легітимації статус-кво, за якого рішення слідчих суддів залишаються поза критикою, а голова Асоціації — це одночасно голова суду, де працює Борщов. Все інше в декларації Борщова – «за стандартною суддівською схемою» (подарунки від батьків на суму більш ніж півмільйона гривень, житлові будинки по 173 кв метри, елітні квартири, дорогі автівки). Нерухомість і готівка – на дружині. При цьому не зрозуміло, це все через те, що Борщов працює добре чи погано? Бо статистика відмінених в апеляції рішень та ухвал І.Борщова аж ніяк не є взірцем гарної роботи судді (59 скасованих рішень, при тому, що до роботи в «районному суді» Ігор Олексійович тривалий час працював в суді військового гарнізону).
Але якщо припустити, що все це матеріальне благополуччя – результат отих скасованих 59 рішень, тоді все стає на свої місця.
Справа Мазур: коли рішення не оскаржуються — його просто купують?
Ім’я Юлії Мазур навряд чи знайоме широкому загалу. Але у вузьких колах її називають не інакше як «безсмертною». Подейкують, що її декілька разів звільняли з податкової за корупцію, втім вона просто змінювала прізвище – й знову примудрялась повертатись до державної служби. Очевидно, що людина з тих, про яких кажуть «вміє крутитись». Тож коли слідчий вручив їй підозру та оголосив у розшук за ухилення від слідства у справах за економічні злочини, адвокати Мазур, наближені до одеського суддівського корпусу, знали, до кого звертатися.
Саме тому в Київському районному суді Одеси суддею Борщовим нещодавно розглядалась скарга у кримінальному провадженні №12024164180000106 (справа №947/9607/25), яке розслідується на підставі заяви 80-річної матері відомого українського бізнесмена. Підозрювана в цій справі Ю. Мазур декілька років працювала в офісі бізнесмена та була його довіреною особою. У 2017 році вона була призначена ліквідатором ПАТ «ФІНАНС БАНК». Працюючи на цій посаді, Мазур мала доступ до персональних даних працівників банку і до інформації, що є банківською таємницею. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Юлія Мазур виїхала з України. Виїхала настільки раптово, що «забула» відзвітувати за великі суми грошей, до яких мала доступ і повинна була повернути бізнесмену відповідно до ряду документів. Але після того, як Мазур нагадали про борги, вона не лише проігнорувала вимоги про повернення майна та коштів, а навпаки почала погрожувати бізнесмену та членам його родини, і вимагати гроші, аргументуючи це тим, що має доступ до інформації про рахунки і важливі документи, фактично шантажуючи цим бізнесмена. Дійшло до того, що погрози Мазур призвели до госпіталізації матері бізнесмена. За словами потерпілих, Юлія Мазур разом зі своїм чоловіком Максимом Куликом, ймовірно, використали свої повноваження і дані, щоб спершу заволодіти коштами та майном родини бізнесмена, а потім почати шантажувати свої колишніх роботодавців. До слова, Максим Кулик — колишній поліцейський, звільнений з органів через тортури (саме через це він і був притягнутий до кримінальної відповідальності та відповідно засуджений).
Наразі Національний банк України розшукує Юлію Мазур як ліквідатора банку у зв’язку зі зникненням архіву ПАТ «ФІНАНС БАНК», включно з паперовими та електронними носіями, які містять персональні дані та захищені законом про банківську таємницю, тож клієнтам та акціонерам банку тепер є за що хвилюватись. Крім того, проти Мазур відкрита ще низка кримінальних проваджень.
Зазвичай прокуратуру і слідчих критикують за бездіяльність, але в цьому випадку слідство досить оперативно встановило причетність Юлії Мазур до присвоєння чужого майна, а саме автомобіля, який належав матері бізнесмена. Проте після повідомлення про підозру Юлія Мазур зникла. Слідчий прийняв абсолютно передбачувану і законну постанову про оголошення підозрюваної у розшук, і відповідно зупинення на цей час досудового розслідування. Але незабаром — несподіваний поворот. Адвокат Віктор Левіт, наближений до одеських судів, подає скаргу на цю постанову слідчого, посилаючись на нібито «процесуальні порушення». Скарга потрапляє до судді Борщова. Той виносить рішення на користь захисту — зупинення розслідування скасовується, що автоматично призводить до порушення строків самого розслідування, і як наслідок – до процесуальної неможливості його завершення. Ба більше – одночасно суддя скасовує і оголошення у розшук підозрюваної, хоча можливість винесення таких рішень взагалі не передбачена процесуальним законом! Тобто, суддя Борщов у цій частині прийнятого ним рішення взагалі вийшов за межі своїх повноважень.
Здавалося б, апеляція? Перевірка? Перегляд? Ні. І ось тут — головний парадокс.
Згідно з чинним КПК, рішення слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та розшуку підозрюваного не підлягає апеляційному оскарженню. Ця норма, закладена в статтю 309 Кодексу, була предметом гострої критики з боку юристів та наукової спільноти. «Процедура in absentia позбавлена адекватних гарантій, а неможливість оскаржити рішення суду створює прямі передумови для зловживань. Суддя може скасувати розшук без достатніх підстав, і ніхто не має права його зупинити», — зазначають науковці у своїх дослідженнях. Таким чином, суддя Борщов, навіть якщо його рішення було завідомо помилковим або вмотивованим «неюридично», залишається поза контролем.
Але і це — ще не все. Є підстави вважати, що адвокат Віктор Левіт, який подав скаргу у справі Мазур, діяв не автономно, а в інтересах і за домовленістю з посадовими особами суду. Сам Левіт — персонаж з досвідом. Його ім’я неодноразово з’являлося у справах, де суддями виступали фігуранти з одеської когорти, включаючи все того ж Борщова. А син Віктора Левіта при цьому працює … помічником одного з одеських суддів. Співпадіння? Не думаємо.
Додамо: на суддю Борщова вже раніше подавалися скарги — вони зафіксовані в дисциплінарних документах ВРП і у профільній юридичній пресі. Однак, як і у випадку з більшістю слідчих суддів, система не дозволила довести їх до реального покарання.
Коли суд перетворюється на глухий кут: вибіркова безконтрольність
В історії з Юлією Мазур усе ідеально для підручника з інституційної корупції: 1) слідство стверджує, що обвинувачена переховується і має бути в розшуку, а розслідування слід зупинити, поки її не знайдуть; 2) суддя скасовує зупинення розслідування і розшук на підставі скарги адвоката, наближеного до персоналу суду; 3) оскаржити таке рішення неможливо, 4) справа поставлена на паузу, захист подає нові клопотання; 5) а прокуратура і потерпілий — у розгубленості: куди звертатися, якщо закон не передбачив можливості виправити помилку?
Адже навіть Верховний Суд у подібних справах не раз вказував: перелік рішень слідчого судді, які можна оскаржити, суворо обмежений. Все інше — «на потім», у основному провадженні. А якщо його немає? Якщо обвинувачений назавжди зник у тіні, а справа — зависла?
Це і є парадокс української судової системи: рішення, які мають найбільший вплив на хід справи, виявляються найменш підзвітними.
На відміну від «звичайних» суддів, чиї рішення або вироки перевіряє апеляція, слідчі судді перебувають у зоні комфортної безвідповідальності. Особливо — коли йдеться про рішення, ухвалені «в інтересах сторін». Якщо вони помиляються — це не помилка, а інтерпретація. Якщо діють в чиїхось інтересах — довести це неможливо, бо процедура оскарження відсутня.
«Контрольний постріл» судді Літвінової
Поки сторони провадження ще намагалися зрозуміти, як оскаржити сумнівну ухвалу Ігоря Борщова, у гру вступила його колега по Київському райсуду Одеси — слідча суддя Ірина Літвінова. Посилаючись саме на рішення Борщова, вона дійшла, м’яко кажучи, резонансного висновку: прокурора треба зобов’язати закрити кримінальне провадження проти Юлії Мазур «у зв’язку з пропуском строків досудового розслідування». Інакше кажучи, перш ніж держава встигла відреагувати на помилку/свавілля Борщова, інший суддя використала цю помилку як підставу для «амністії» злочинця.
Риторика ухвали І.Літвінової виглядає бездоганно формальною: строк минув — отже, процесуальна дія, визначена п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, є неминучою; прокурор «бездіє», тому його слід примусити обрати варіант «закрити». Проблема в тому, що такий наказ виходить за межі повноважень слідчого судді: рішення про закриття справи належить виключно до дискреції прокурора, і Конституційний Суд, і Верховний Суд уже не раз наголошували, що суд не може підміняти собою сторону обвинувачення.
У результаті ми отримуємо «ідеальний шторм» процесуальної безвідповідальності:
- І.Борщов скасовує зупинення розслідування та розшук, чого не мав права робити, але його ухвала не оскаржується.
- Строки автоматично спливають — і цим маніпулює І.Літвінова, зобов’язуючи прокурора прийняти рішення про закриття кримінального провадження за підозрою Юлії Мазур (а що, так можна було?!)
- Прокурора – в «шоці», бо фактично позбавлена вибору: не виконають — матимуть відкриту процесуальну «незаконну» бездіяльність; виконають — справа Мазур помре на рівні досудового розслідування.
Навіть Європейський суд з прав людини, який роками критикує інститут слідчих суддів в Україні, навряд чи міг уявити сценарій, коли один слідчий суддя своїм рішенням «замінує» строки, а інший — «підриває» справу, примушуючи прокуратуру скласти зброю. Такий тандем перетворює судовий контроль із гарантії прав на інструмент процесуального рейдерства.
Одна слідча суддя не просто вийшла за межі своїх повноважень — вона прямо порушила закон, зобов’язавши прокуратуру прийняти конкретне процесуальне рішення. Адже це виходить за рамки компетенції слідчого судді, і таке втручання у діяльність органів досудового розслідування і прокуратури є не лише процесуально нікчемним, а й потенційно корупційним. Впевнені, що це рішення викличе серйозний резонанс у юридичному середовищі, адже подібне свавілля раніше було лише предметом побоювань, а тепер стало фактом. Інший слідчий суддя в одному і тому ж процесі не лише скасував зупинення кримінального провадження, що формально входить до його повноважень, а й скасував розшук фігуранта — чого робити не мав жодного права. Таке суміщення двох процесуальних дій в одному рішенні демонструє упередженість і ігнорування базових принципів кримінального судочинства.
Як слушно обурюється потерпіла сторона, фактично вимальовується сценарій, за яким «банда» з колишньої корупціонерки та колишнього поліцейського-садиста за вкрадені гроші долучила до свого порятунку адвоката й двох суддів — і їм це вдалось. І це вже не гіпотеза, а реальність, у якій «злочин заплановано, розслідування зірвано, а покарання неможливе». І поки держава не забезпечить реального перегляду подібних ухвал та персональної відповідальності для «суддів-мінерів», будь-яке слідство може бути ліквідоване натисканням двох-трьох суддівських клавіш.
Це — вирок не окремим фігурантам, а всій концепції слідчого суддівства по-портновськи. І, схоже, він остаточний, доки парламент не усуне процесуальні дірки, а Вища рада правосуддя — осіб, які ними користуються.
А тим часом система, у якій ключові «процесуальні двері» контролює вузьке коло «своїх», працює і далі. Бо такі судді Борщов та Літвінова точно знають, які саме статті КПК не працюють. І як цим скористатися. А якщо що — в Асоціації слідчих суддів завжди підтвердять: все було за законом.
